Могучий Владика Гір розчахнув перед ним Червону Скелю і сховав від Гайавати. А Гайавата своєю рукавицею почав розбивати скелю, пробивав в горі печери. Гайавата покликав на допомогу Енімікі і Вевесімо. Ті прийшли і пронеслися вихором над Гітчі-Гюмі. По-Пок-Ківіс злякався грому і блискавок, впав і помер. Гайавата вийняв дух з його тіла і сказав, що людиною тепер він не буде. Відтоді став По-Пок-Ківіс могучим бойовим орлом на небі. А в народі досі є перекази, пісні і казки, які говорять, що коли взимку у димарі вігваму дує буйний вітер, то це лукавий По-Пок-Ківіс так танцює і шаліє.
XVIII
СМЕРТЬ КВАЗІНДА
Слава про сильного Квазінда розлетілася по світу, адже він ще не зустрічав гідного для себе суперника. Лукаве і хитре плем'я гномів і пігмеїв, лютих духів Пок-Веджис задумало вбити Квазінда. Зібравшись на нараду, вони говорили, що сила Квазінда і кволість ховаються тільки в тімені. Його можна ранити туди тільки чудною зброєю – шишкою з ялини. І ніхто більше не знав цієї таємниці.
Злі пігмеї назбирали шишок з блакитних ялин, засіли в кущі і стали чекати на Квазінда. Той саме плив по річці. Це було опівдні влітку. Дужий Квазінд сидів у пірозі, спека його стомила і приспала. Над ним стустився Дух Сну, Непавін. Тоді пігмеї почали кидати у тім'я Квазінда шишки. Квазінд впав з піроги у воду і так загинув.
Ім'я Квазінда ще довго зберігав народ. Коли зимою лютували бурі, які ламали гілки дерев, люди говорили, що це Квазінд збирає собі на вогнище сухий хмиз.
XIX
ПРИВИДИ
Як кажуть у народі, біда одна не ходить, а одна пильнує другу. Настала сувора зима. Чоловіки ходили полювати в ліси, жінки в теплих вігвамах вичинювали шкури, а молодь забавлялася. Якось ввечері Нокоміс з Міннегагою чекали з полювання Гайавату. Раптом непомітно одсунулася запонка над порогом і до вігваму зайшли дві жінки. Вони без привіту перебігли вігвам і сіли та затаїлися у кутку. Ці жінки були чужинки, бліді, похмурі, вони трусилися, наче змерзли. І озвався таємний голос, що це воскресли душі мертвих, які прийшли з ясних Країн Поніма, з Того Світу.
Незабаром з полювання повернувся Гайавата. Він приніс оленя, якого поклав перед ногами дружини, а коли оглянувся назад і побачив жінок, то нічого не розпитував, а лагідно запросив гостей гостювати, скільки хочуть. Чужинки не озвалися, але під час вечері накинулися на їжу, з'їли частку Міннегаги і забрали білий жир оленя. Та Міннегага, Гайавата і Нокоміс нічого не сказали.
Дивні гості довго сиділи у вігвамі, а вночі, навіть в негоду, виходили в ближній ліс, щоб назбирати шишок і гілля для топки.
Якось вночі Гайавата прокинувся і почув, що гості зітхають і голосять. Він запитав про причину плачу і дізнався, що душі мертвих прийшли сюди, щоб напутити живих про те, що не потрібно плакати за мертвими родичами, а в могили не потрібно класти важкої ноші. Мертвим не потрібні хутра, казани, миски і Вампум. На дорогу в Край Поніма їм потрібно вогню і трохи їжі, тому чотири дні після похорону потрібно палити вогонь біля могили. На прощання душі сказали Гайаваті, що його чекає ще багато випробувань, але він залишиться шляхетним і великим. Потім Тіні мертвих пішли геть.
XX
ГОЛОД
Через люту зиму, морози і завірюхи стало важко полювати, починався голод. Знов в Гайавати оселилося два гості – голод і лихоманка. Міннегага важко захворіла. Гайавата побіг у ліс, закликав Гітчі-Маніто, просив дати їжі, бо всі загинуть. Та ніхто не відгукнувся. А в вігвамі в останньому конанні умирала Міннегага. Гайавата уловив її крик і стогін і примчав додому. Та було пізно, він почув голосіння Нокоміс.
Сім ночей і днів Гайавата просидів на ліжку. Нарешті він попрощався з дружиною і пильно стежив, щоб біля її могили не погасало вогнище.
XXI
СЛІД БІЛОГО
У заметеній снігом долині сидів у вігвамі сивий дід. Вогонь серед вігваму ледве жеврів, дід трусився від холоду. Нечутно у вігвам зайшов молодий юнак з квітками, від яких лилися дивні пахощі. Дід запросив хлопця сісти поруч і поговорити. Тут старий вийняв Люльку Згоди, запалив її і подав гостю. Дід сказав, що один його подих може заморозити річки. Юнак відповів, що один його подув – і зацвітуть квіти у долинах. Тоді дід сказав, що коли раз потрусить головою, то весь край укриють сніги, а як вийде із вігваму – все живе почне тікати. На це хлопець відповів, що йому досить струснути кучерями, щоб почалася весняна злива.
У розмові пройшла ніч, зійшло сонце, Гізіс, і старий дід загинув – розтанув парою. Так на Північ після снігу і морозу прийшла весна.
Засмучений Гайавата вийшов із вігваму. Саме тоді з далекого походу повернувся сивий Ягу. Старий розповідав усім, що бачив море, більше від Гітчі-Гюмі, а вода у ньому солона. Люди подумали, що він бреше. Потім Ягу розповідав про крилатий величезний човен, з якого на його честь вдарив грім, стріли-блискавки. На кораблі було сто лицарів, обличчя їхні були білі, а на підборідді росло волосся. Тут над Ягу усі почали сміятися, бо ніхто йому не вірив. З Ягу не сміявся тільки Гайавата. Він сказав усім, що Ягу говорить правду, адже сам бачив видіння про крилатий човен, про чужинців з далеких східних країн. Гайавата говорив, що це Гітчі-Маніто шле усі свої веління, і коли вони побачать чужинців, то повинні привітати їх, як братів. Герой розповів, що бачив також велике військо невідомих народів. Заселивши всі країни, вони йшли кудись на Захід. У них були різні мови, але в них билося одне серце і кипіла весела праця. А ще Гайавата бачив, що племена гинуть в кривавих боях через ворожнечу. Недобитки племен бігли врозтіч на Захід і зникали.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
XXII
ЕПІЛОГ
Там, де вічно б'ється і шумить Велике Море, літнім ранком Гайавата стояв і чекав когось в задумі. На його обличчі більше не було туги, на устах сяяла усмішка. Він стояв біля вігваму і простягнув руки до сонця. По річці плила березова пірога, у якій був навчитель блідолицих, їх Пророк в чорнім убранні, з ним були товариші. Гайавата привітав їх дужим криком. Пророк побажав Гайаваті миру Христа і Марії. Гайавата покликав гостей в свою оселю, Нокоміс подала їм їжу, воду, а потім Поквану, Люльку Згоди. Всі пророки – Джосакіди, характерники – Вебіни, вояки-діди і Міди, всі зійшлись перед вігвамом, щоб привітати чужинців. Пророк розказав усім про святу Марію-Діву, її сина Ісуса, його смерть на хресті і воскресіння. Народ уважно послухав його і попросив часу, щоб все це обдумати. Люди розійшлися до своїх вігвамів і розповіли про почуте жінкам і дітям.
Наближався вечір. Гості Гайавати спали, а він підвівся і попрощався з Нокоміс, попросивши, щоб піклувалася про чужинців. Гайавата збирався йти далеко – в край Ківайдіна на Захід. Він попрощався з народом, промовляючи, що йде в далекий край і більше їх не побачить. Він просив людей шанувати і слухатися гостей-чужинців. Гайавата сів у човен у рушив на Захід. Він плив до Сонця. Народ бачив, що пірога піднеслась під саме небо і сховалася в тумані.
"Так в рожевій млі вечірній
В сяйві гаснучого сонця
Зник навіки Гайавата,
Одійшов у край Поніма,
В край Ківайдіна далекий,
В Землю Праведну Блаженних,
У життя щасливе, вічне!".
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу