Работорговець усе зрозумів і дуже розлютився. Та хоч хай як ретельно шукали вченого і в факторії, і в лісі, жодних слідів його не знайшли. Кротовий хід забили того ж дня, а бранців стали стерегти пильніше.
Тим часом у цій місцевості почалися безнастанні зливи, які затоплювали Казонде та округи. Володарка Муана та її міністри вирішили звернутися по допомогу до вищих чаклунів – мганнгів, адже тубільцям загрожував голод через затоплення посівів. Тутешні мганнги не змогли спинити дощі, тому Муана звеліла покликати уславленого мганнгу з північної Анголи.
25 червня вранці новий мганнга урочисто вступив у Казонде. Це був чистокровний негр, футів шість на зріст і, мабуть, дуже сильний. Він був відповідно вдягнений і мав у кошику різне чаклунське причандалля. Та чоловік був німий і тільки мугикав та показував руками. Він повів Муану та натовп людей до факторії Алвіша і показав, що виною дощів є місіс Уелдон та її син. Чаклун узяв на руки жінку та її сина і поніс у ліс. Алвіш кинувся услід за мганнгою, адже мав охороняти місіс Уелдон, за яку хотів отримати чималий бариш. Муана звеліла схопити Алвіша, і він, розуміючи, що непокора дорого йому коштуватиме, відразу принишк.
Мганнга тим часом ніс своїх жертв до лісу і пройшов понад 3 милі. Тубільці потроху відставали й нарешті, зрозумівши, що мганнга хоче залишитись сам, повернули назад.
Чаклун, яким був не хто інший, як Геркулес, приніс хлопчика і місіс Уелдон до берега річки, що текла на північ. Там у бухточці, схованій поміж прибережними чагарями, стояла на піску пірога, прикрита соломою.
Розділ XVII
УНИЗ ЗА ТЕЧІЄЮ
У пірозі вже чекав Дік Сенд. Геркулес під час похорону володаря врятував хлопця, пірнувши під воду, яка затопила Діка разом зі стовпом. На пірозі був і кузен Бенедікт, бо саме Геркулес схопив його в лісі. Сам же Геркулес став чаклуном випадково: він просто зустрів у лісі справжнього чаклуна, напав на нього, прив'язав до дерева і забрав собі одяг та чаклунське причандалля.
Друзі вирішили пливти до гирла Конго, а в гвінейських колоніях дістати допомогу. Геркулесу вдалося викрасти пірогу, тож тепер у них був вигідний транспорт. Друзі прикрили пірогу трав'яним навісом, і тепер вона нагадувала плавучий острівець.
Протягом перших двох днів місіс Уелдон та її супутники харчувалися тими запасами, що їх Геркулес зібрав перед від'їздом, а згодом вони ловили рибу та полювали на березі. Щоб кузен Бенедікт не нудьгував, Геркулес дав йому якусь бридку волохату істоту. Вчений не мав окулярів і лупи, тому подумав, що це унікальна комаха, схожа на павука.
Розділ XVIII
РІЗНІ ПОДІЇ
Протягом наступного тижня пірога пливла далі за водою. За ці дні не сталося нічого особливого. Річка текла серед чудових лісів. Край був безлюдний. Якось на березі Дік Сенд зустрів лева, але йому вдалося врятуватися.
10 липня на правому березі мандрівники вгледіли село з будівель на палях. Втікачі мало не застрягли в сітях, які були розставлені у воді. Та на щастя, тубільці помітили плавучий острівець і в останній момент витягли сіті. Коли пірога шугнула під поміст, трав'яний навіс зачепився і частину його здерло з піроги. Один із тубільців помітив, що то не плавучий острівець, а пірога з людьми. Тубільці кинулись за ними берегом, але Дік і його супутники вже проминули небезпечне місце.
Протягом наступних чотирьох днів, довкола починалася гола рівнина. На цих безплідних землях стало важко роздобувати харч. Мандрівникам довелося харчуватися зеленими пагінцями папороті, стеблами папірусу. Якось завдяки пташці-"навідниці" вони знайшли мед, іншого разу втікачі їли засмажену сарану, якої тут було багато.
Пірога випливла на широку ріку, та якось вночі Дік Сенд стурбувався, бо почув сильний глухий шум. Коли розвиднілось, Дік зрозумів, що попереду водоспад.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ XIX
"С. В."
Довелося повернути до лівого берега і йти пішки понад берегом. Про те, щоб волочити пірогу аж за водоспад, годі було й думати, бо вона була важка. Перш ніж пірога причалила, стурбований Дінго уже був на березі й зник у високій траві. Собака біг по якомусь сліду в глиб лісу. Це розуміли всі. Раптом друзі побачили велику смоківницю, а під нею хижку. Всередині на долівці лежали кістки людини. Дінго знав цю людину, це був його хазяїн. На стовбурі смоковниці, до якої тулилася хижка, були виведені червоні літери "С. В.". Дік підняв із землі невеличку мідну коробку, відкрив її, і звідти випав клапоть паперу. Юнак прочитав уголос: "Тут… за 120 миль од берега океану… 3 грудня 1871 року… мене смертельно поранив і пограбував мій провідник Негору… Дінго! До мене!.. С. Вернон".
Записка пояснила все. Бідолашний Вернон перед смертю встиг написати записку, вказавши ім'я вбивці та мотиви злочину. І вже конаючи, Вернон написав кров'ю на дереві свої ініціали. За мить почувся страшний зойк. Дінго на когось напав! Геркулес кинувся слідом за Дінго. Коли решта теж вибігли з хижки, вони побачили на землі Негору, що відбивався від собаки, який вчепився йому в горлянку.
Діставшись до гирла Конго, щоб сісти на судно, яке йшло до Америки, цей негідник залишив десь недалечко своїх людей, а сам вирушив до місця, де вбив мандрівника, бо тут закопав вкрадені гроші. Негору встиг вийняти ножа і з силою вдарити собаку в груди саме тієї миті, коли Геркулес підбіг до нього. Негору помер, але й вірний собака був смертельно поранений. Зібравши останні сили, він поповз до хижки, де загинув його хазяїн, і там сконав. Геркулес закопав у землю останки Самюеля Вернона, і в тій самій могилі поховав Дінго.
Негору помер, але тубільці, що супроводили його від Казонде, перебували десь неподалік. Нашим мандрівникам потрібно було тікати. Тепер вони знали, що ця ріка – Конго, а до океану залишається 120 миль. Проте далі неможливо було плисти по річці. Жоден човен не пройшов би через водоспади. Мандрівники повинні йти берегом миль зо дві за водоспад, а потім збудувати пліт і далі знову плисти за течією. Щоб не зустрітися з тубільцями, які супроводили Негору, друзі вирішили перепливти на правий берег.
Дік Сенд спершу сам поплив на пірозі на правий берег для розвідки. З собою він прихопив рушницю. Він уже хотів зійти на землю, коли раптом знявся неймовірний галас. З прибережних заростів вискочило із десятеро тубільців і побігло до піроги. Це були дикуни із села на палях. Помітивши тоді, що під трав'яним покровом плавучого острівця ховаються люди, вони кинулись навздогін і протягом усього тижня йшли назирці за пірогою правим берегом. Спокійний, рішучий, Дік стояв на носі піроги й, приклавши рушницю до плеча, не підпускав дикунів близько до себе. Ті побачили на протилежному березі решту мандрівників.
Дикуни забралися на корму піроги й відштовхнули її від берега. Дік стояв, націливши на них рушницю, і вони не наважувались напасти, бо знали, що таке вогнепальна зброя. Один із тубільців схопив кермове весло і вправно повів пірогу впоперек течії. Раптом Дік вирішив, як врятувати друзів. Він вистрелив у руку тубільця і весло, яке вона тримала. Дикуни заволали із жаху. Та й було чого: пірога, позбавлена кермового весла, попливла за водою. Течія несла її до водоспаду. Дік розумів, що разом з дикунами загине і він, але його друзі могли врятуватися.
Дикуни стрибали у воду і пливли до лівого берега. Пірога перекинулася. І тоді Дік зміркував, що перекинута пірога – останній його порятунок. Він пірнув під пірогу і, вчепившись за лавку, висунув голову з води. А ще за мить відчув, як нестримний потік із силою кинув пірогу й потяг її вниз.
Дік Сенд чудово плавав, тому через чверть години, подолавши бистрину, він дістався до лівого берега. Місіс Уелдон, малий Джек, кузен Бенедікт і Геркулес підбігли до нього. А дикуни всі до одного загинули в бурхливих водах.
Розділ XX
ЕПІЛОГ
Через два дні, 20 липня, місіс Уелдон та її супутники зустріли караван, який прямував до Ембоми, в гирлі Конго. Це були португальські купці. 11 серпня вони прибули в Ембому і сіли на американський пароплав, який мав плисти до Панамського перешийка. Друзі щасливо дісталися до Америки. Дік Сенд став сином Уелдонів, а Геркулес – близьким другом родини. Діставшись дому, кузен Бенедікт одягнув окуляри і роздивився комаху, яку йому дав Геркулес. Вчений очікував на величезне відкриття, та виявилося, що це звичайнісінький павук, якому геркулес відірвав дві передні лапки.
У 18 років Дік Сенд з відзнакою закінчив мореплавну школу й, одержавши диплом, став капітаном одного із суден Джеймса Уелдона. Дік та місіс Уелдон часто згадували Тома, Бета, Остіна й Актеона. Нарешті Джеймс Уелдон, завдяки своїм широким комерційним зв'язкам, натрапив на їхні сліди на Мадагаскарі. Нарешті зібралися усі з колишніх пасажирів "Пілігрима". Не було тільки Нен і Дінго. Того дня у Джеймса Уелдона був великий бенкет, і всі були в захваті від тосту, який виголосила місіс Уелдон на честь Діка Сенда – "п'ятнадцятирічного капітана!".
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу