Джек просив Гарріса показати колібрі, але той відповів, що пташки не тут, а далі.
Згодом ліс почав змінюватися. Між деревами чимдалі частіше траплялися широкі галявини. До заходу сонця маленький загін відійшов од берега на 8 миль. В дорозі не трапилось ніяких пригод, і навіть ніхто дуже не втомився. На ночівлю стали під величезним манговим деревом. Виявилося, що там сиділа ціла зграя сірих папуг, які зняли сильний галас. Дік хотів сполохнути їх пострілом з рушниці, але Гарріс радив не робити шуму, щоб не виказувати своєї присутності в цьому лісі. Вечерю приготували швидко — нічого не варили. Вона складалася з консервів і сухарів. Дік хотів розкласти багаття, але Гарріс відмовив від цієї ідеї.
Розділ XVII
СТО МИЛЬ ЗА ДЕСЯТЬ ДНІВ
Ніч минула спокійно, і кілька годин відпочинку поновили сили мандрівників. Після сніданку вони знову вирушили на схід. Ішли все так само лісом. Кругом красувалося буйне рослинне царство. За словами Гарріса, вони перебували в пампі, але Дік згадав, що пампа — це безводна рівнина, де немає ні дерев, ні каміння, а в дощову пору все густо заростає будяками. Юнак поставив Гаррісові кілька запитань з цього приводу, сказавши, що його дуже дивує незвичайний вигляд пампасів, але американець сказав, що годі шукати справжньої пампи по цей бік Анд — для цього треба перейти через гірський хребет.
П'ять днів подорожі минули без будь-яких особливих пригод. Малому Джекові вже трохи набридла одноманітна подорож. До того ж, не було виконано жодної з даних йому обіцянок: гумових дерев, колібрі, яскравих папуг хлопчик і досі не бачив. Що ж до кузена Бенедікта — він був незадоволений іще дужче, бо не знайшов жодної комахи, гідної його колекції.
Наступні чотири дні загін так само йшов на північний схід. На 16 квітня подорожні, за їх підрахунками, віддалилися миль на 100 від берега. Асьєнда Сан-Фелісе мала бути миль за 20 од місця, де стали на ночівлю того вечора. Ще дві доби — і вони матимуть зручне пристановище. Того дня вони почули свист. Дік вважав, що це змія, і він схопив рушницю. Гарріс сказав, що то антилопи. Дік хотів побачити їх, тож поплазував з рушницею у траві. Тієї ж миті табунець струнких антилоп як вихор помчав геть. Пополудні загін побачив високих тварин, Дік крикнув, що то жирафи, але Гарріс переконував усіх, що то страуси нанду. А ще він просив не виявляти їхню присутність у лісі пострілами. Дік Сенд мовчав, замислившись. У нього виник новий сумнів.
Другого дня, 17 квітня, загін знову рушив у дорогу. Гарріс запевняв, що не мине й доби, як перед ними гостинно розчиняться двері асьєнди Сан-Фелісе. Місіс Уелдон хвилювалася за Джека, якого щодня в певну годину била пропасниця. У цій місцевості мало би бути хінне дерево, кора якого скидає жар, але його не траплялося. День минув без пригод. Настав вечір, і на ночівлю спинилися як звичайно. Від землі підіймалися теплі випари, отже от-от мав початися сезон дощів. В Діка зародилася страшна підозра, однак поки що юнак не хотів нікому про неї говорити. Невдовзі їх розбудив голосний крик кузена Бенедікта, якого вкусила муха. Він впіймав її і не тямив себе від щастя, бо це була муха цеце. Досі нею пишався тільки один континент, і ще ніколи не знаходили цеце в Америці. Дік знову запідозрив недобре. Незабаром мандрівники знову поснули, і тільки Дік Сенд до ранку не склепив очей.
Розділ XVIII
СТРАШНЕ СЛОВО
Минуло 12 діб важкого переходу. Вранці 18 квітня загін своїм звичаєм вирушив у дорогу. Ліс щодалі рідшав. Увагу Діка привернули дві обставини. Дінго став поводитися дивно. Він гавкав дзвінко, сердито, навіть часом люто. Так він гавкав на "Пілігримі" на Негору. Старий Том теж це помітив і сказав Діку. Друге спостереження юнака стосувалося Гаррісового коня. Здавалося, кінь не чує "духу стайні". Він не втягав ніздрями повітря, не поривався бігти вперед, не іржав, одне слово, нічим не виказував того, що відчуває кінець довгої подорожі.
Ввечері Дік побачив сліди слонів, які точно не водяться ні в Південній Америці, ні в Новому Світі. А в широкому потічку хлопець побачив кілька гіпопотамів.
Загін ішов не спиняючись аж до вечора. Надвечір старий Том побачив у траві ніж незвичайної форми і показав його Діку. Юнак показав ніж Гаррісу. Той сказав, що ніж загубили тубільці, а сам він піде в розвідку, бо не впізнає місцевість. Дік сказав, що їм не треба розлучатись, і Гарріс мусив погодитись. Раптом Дінго люто загавкав, але Дік заспокоїв його.
Вони стали на нічліг. Під кількома деревами, що росли вкупі, Том знайшов кров і відрубані руки, а також порваний ланцюг і зламані колодки. Таке можна було побачити тільки в Африці. Дінго спинився перед скривавленими рештками й люто загарчав. Том і Дік вирішили нікому про це не казати.
Невдовзі настала ніч. На варту стали троє: Дік Сенд, Остін і Бет. Близько одинадцятої години пролунав грізний рик. Том упізнав рик лева, що його так часто чув у дитинстві. Дік вихопив ніж і прожогом кинувся туди, де спав Гарріс, але того вже не було. Зник і його кінь. Тепер хлопець точно знав, що вони знаходяться в Екваторіальній Африці, а португалець Негору й американець Гарріс були в змові!
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЧАСТИНА ДРУГА
Розділ І
РАБОТОРГІВЛЯ
Хоч работоргівлю давно заборонено, невільниками і досі торгують в широких масштабах у світі, а надто в Центральній Африці. Торгівля неграми почалася в XV сторіччі за таких обставин. Вигнані з Іспанії маври перебралися через Гібралтарську протоку на африканське узбережжя. Португальці, що на той час володіли цим узбережжям, люто їх переслідували. Чимало втікачів вони захопили й перевезли до Португалії. Там їх обернули на рабів, і саме вони були перші африканські раби. Ці бранці належали здебільшого до заможних родин, і родичі запропонували за них щедрий викуп золотом. Але португальці відмовились від викупу, бо самі мали вдосталь іноземного золота. Їм бракувало дешевої робочої сили в нових колоніях. Не зумівши викупити полонених родичів, багаті маври запропонували обміняти їх на африканських негрів, яких могли легко добути. Португальці пристали на цю пропозицію. Таким чином на спеціальних суднах стали регулярно перевозити негрів-рабів до американських колоній. І хоч згодом рабство було скасовано, проте в глибині Африки й далі велися кровопролитні війни. Тубільні вожді полювали на людей, і часом цілі племена потрапляли у рабство.
Дік Сенд припустив, що "Пілігрим", певно, розбився біля берегів Анголи, куди приходять каравани рабів із внутрішніх областей Екваторіальної Африки. Ангола на той час була майже недосліджена. Знали тільки, що це головний західний невільничий ринок з трьома найважливішими центрами работоргівлі — Біе, Кас-санго й Казонде. Саме в ці нетрі, за 100 миль од узбережжя, і завів Гарріс Діка Сенда та його супутників.
Розділ II
ГАРРІС І НЕГОРУ
Після того як Дік Сенд із супутниками спинились на останню ночівлю просто неба, за 3 милі звідти зустрілися Гарріс і Негору. Вони були давніми знайомими. Гарріс говорив, що ледве встиг чкурнути від компанії Діка Сенда, який одразу підозрював, що його обманюють. Виявилося, що Негору йшов за мандрівниками, цим і пояснювалася дивна поведінка Дінго, якого португалець хотів вбити. Негору розповів Гаррісу про свої пригоди за останні 2 роки: португальці впіймали його на работоргівлі і дали довічне ув'язнення в каторжній тюрмі. Негору пощастило втекти, і він бажав повернутись до Анголи й знов узятися за работоргівлю. В Окленді він найнявся коком у китобійне судно "Пілігрим", хоч колись навіть служив другим помічником капітана на невільничому судні. На "Пілігримі" Негору хотів захопити судно після загибелі капітана, але він боявся негрів. Тому Негору непомітно змінив курс судна, і воно прибуло до берегів Анголи. Дік разом з іншими прийняв Анголу за Болівію, так само, як побачивши острів Трістан-да-Кунья, подумав, що то острів Пасхи.
Гарріс і Негору розмовляли ще про свого хазяїна Алвіша, який працює на невільничому ринку в Казонде. Негору хотів продати п'ятьох негрів з "Пілігрима", а про решту не доказав. Гарріс сказав, що лишається тільки захопити цих людей. А допоможе в цьому араб Ібн-Хаміс, що веде невільничий караван за 10 миль звідси. Караван супроводять тубільні солдати; їх досить, щоб схопити Діка Сенда і його супутників, які точно не наважаться вертатися до берега тим шляхом, яким прийшли.
Зненацька пролунав хрипкий гавкіт, із заростей вибіг Дінго. Негору вистрелив у собаку. Дінго жалібно завив і зник у густому чагарнику над потічком.
Розділ III
У ДОРОГУ…
Тепер Дік зрозумів, що компас було зіпсовано зумисне. І запасний компас розбився не випадково, і лаг не потонув, а його потопили. За простою логікою виходило, що американець і португалець зналися віддавна; випадок звів їх на березі; вони зайшли між собою у змову й задумали щось лихе проти потерпілих.
Хлопець хотів урятувати місіс Уелдон, малого Джека та всіх інших. На світанку Дік поговорив зі старим Томом, який теж уже знав, що вони в Африці. План Діка полягав у тому, щоб якомога швидше повернутися на узбережжя. Потім рушити берегом океану і добутись до першого-ліпшого португальського поселення, а там уже чекати якоїсь нагоди повернутися на батьківщину. Але як і передбачав Гарріс, Дік відкинув можливість повертатися до узбережжя тією самою дорогою. Справді, було б дуже необачно знов вирушати в цю важку подорож крізь лісові хащі. Треба поплисти річкою за її течією на плоту. Вони подадуться вздовж його берега і дістануться річки чи бодай ширшої й більш підходящої для плота притоки.
Настав день, і Дік повідомив місіс Уелдон, що Гарріс утік і змовився з Негору, який увесь час ішов слідом за ними. Юнак розповів про свій план, і всі рушили в дорогу. Від кузена Бенедікта сховали окуляри й лупу, щоб він не відволікався і швидко йшов. Рушили без Дінго, бо його ніде не було.
Стояла парка спека, але загін просувався вперед обережно і швидко. На землі тут і там виднілися свіжі сліди людей або тварин. Зо дві милі Дік Сенд вів свій загін берегом струмка, сподіваючись вийти до річки. У бамбуковому гайку вони зупинитися на перепочинок.
Розділ IV
ВАЖКИМИ ДОРОГАМИ АНГОЛИ
Після відпочинку мандрівники подолали милю і побачили дорогу, якою ходили слони і люди.