— "Я ЗАГУБИВ НОЖИКА"
По обіді вся ватага розбійників рушила на піщаний берег і відшукала там багато черепашачих яєць. У піратів була того дня розкішна вечеря з яєшні і така сама учта наступного ранку, в п'ятницю.
Після сніданку вони довго гралися, але помалу розійшлися в різні боки і замислилися про рідні домівки. Том мимоволі писав на піску великим пальцем ноги слово "Беккі".
Джо занепав духом майже безнадійно. Він так тужив за домом, що ледве стримувався від сліз. Гек також зажурився. Том був пригнічений, але бадьорився: у нього була таємниця, яку він поки що не хотів відкривати товаришам. Нарешті Джо сказав, що хоче додому, і зарюмсав. Він зібрав свої речі і пішов. Том радів, що з ним залишиться хоча б Гек, та той теж почав збиратися.
Томові довелося наздогнати друзів і розповісти їм свою таємницю. Вони слухали похмуро й вороже, а потім зрозуміли, до чого він гне, і почали аж верещати з радості, вважаючи, що це "чудово", і заявляючи, що коли б він сказав їм раніше, вони б і не подумали піти.
Хлопці весело повернулися в свій табір і почали знову гратися. Після обіду Гек почав вчити Тома і Джо курити. Цих двоє вдавали, що їм дуже подобається, але їх нудило. Обидва хлопці зблідли, і вигляд у них був жалюгідний. Джо сказав, що загубив свого ножика, тому йде шукати. Том пішов йому "допомагати".
Гек чекав на них цілу годину. Потім йому набридло і він пішов шукати товаришів. Том і Гек були у лісі, далеко один від одного; обидва були бліді і спали міцним сном. Після вечері Том і Джо не курили, пояснюючи це тим, що у них негаразд із шлунком.
Десь опівночі Джо прокинувся і розбудив товаришів. На острові починалася гроза. Блискавка, грім, пориви вітру сильно налякали друзів. Ураган зірвав їхній намет і поніс геть. Друзі побігли під захист великого дуба, що стояв на березі. Раптом у великий платан, під яким вони завжди ночували, вдарила блискавка.
Зранку вони почували себе розбитими; все тіло ломило; у душу знову закрадалася туга за домівкою. Том помітив ці тривожні ознаки і робив усе, що міг, щоб підбадьорити піратів. Згодом хлопці розділилися на три ворожі племені і почали гру. На вечерю пірати зібралися в таборі, голодні й щасливі. Ворожі племена помирилися, але де ж це чувано, щоб коли-небудь мир укладали без люльки? Том і Джо з радістю виявили, що можуть трохи курити, не почуваючи потреби йти шукати загубленого ножика.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
ПІРАТИ ПРИСУТНІ НА ВЛАСНОМУ ПОХОРОНІ
Не так весело було в містечку цього тихого суботнього вечора. Тітка Поллі, Мері, Сід і вся родина Гарперів з скорботою і сльозами одяглися в жалібні вбрання.
Надвечір Беккі Течер зажурено ходила одна по шкільному двору і почувала себе дуже нещасною. Вона жаліла, що віддала Тому мідну кульку. Тепер у неї не було нічого на спогад про Тома.
Наступного ранку, коли закінчились уроки в недільній школі, замість звичайного дзвоника пролунали розмірені удари великого дзвона. У церкві зібралося багато людей. Прийшли тітка Поллі з Сідом та Мері, а за ними і родина Гарперів — усі одягнені в чорне. Священник почав молитися, проспівали зворушливий гімн, потім виголошена була проповідь. Священник нагадав кілька зворушливих випадків із життя загиблих. Хлопці, виявляється, були ніжної, великодушної вдачі.
Публіка ридала, і от раптом до вівтаря стали наближатися троє померлих. Том попереду, за ним Джо і позаду розгублений Гек, в обвислому дранті. Вони весь час сиділи на порожніх хорах, слухаючи надгробну промову про самих себе, а тепер вийшли.
Тітка Поллі, Мері й Гарпери кинулися до своїх воскреслих улюбленців, вкриваючи їх поцілунками. Гек стояв засоромлено, не знаючи, що йому робити. Том сказав тітці, що хтось мусить радіти поверненню Гека. Тітка Поллі почала голубити хлопця, і це ще більше засоромило його. Під кінець усі заспівали старовинний вдячний гімн.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
ТОМ РОЗПОВІДАЄ ПРО СВІЙ ВІЩИЙ СОН
У цьому й полягала велика таємниця Тома: він задумав повернутися додому разом із своїми піратами і бути присутнім на власному похороні.
У понеділок вранці за сніданком тітка Поллі й Мері були надзвичайно добрі до Тома і охоче задовольняли всі його бажання. Згодом тітка соромила хлопця за те, що він не завітав додому, щоб дати їй якийсь знак, що він не вмер, а тільки втік. Том відповів, що це зіпсувало б усю гру. Та він сказав, що бачив тітку у сні. Том детально розповів про все, що бачив і чув тоді, коли лежав під ліжком. Тітка вірила, що цей сон пророчий. Вона вирішила розповісти про нього місіс Сіріні Гарпер, яка вважала все це забобонами. Том розповів, що йому снилося, як він написав на шматку кори: "Ми не вмерли, ми тільки втекли і стали піратами" і поклав кору біля свічки, а потім нахилився і поцілував тітку. Від цих слів тітка розчулилася і сказала, що прощає Томові геть усе. Всю цю розмову чув Сід і щось запідозрив. Діти вирушили в школу, а старенька пішла до місіс Гарпер, щоб розповісти про дивовижний сон свого племінника.
У школі Том і Джо були справжніми героями. Вони розповідали про свої пригоди з багатою фантазією, а коли витягли з кишень свої люльки і заходилися пихкати, досягли вершин пошани.
Том надумав, що тепер він може обійтися без Беккі Течер, тож вдавав, що не помічає її. Він говорив з Еммі Лоренс, і Беккі вирішила привернути його увагу, розповідаючи про пікнік, який влаштовує для неї її мама. Дівчинка запросила усіх, хто питав, чи можна прийти, але Том не звертав на це уваги. Беккі відійшла від подруг і поплакала на самоті. На перерві Том знову балакав з Еммі Лоренс, втішаючись своїм тріумфом. Та Беккі уже придумала помсту. Тепер вона сиділа поруч з Альфредом Темплем. Обоє уважно розглядали книжку з малюнками, голови їх мало не торкались одна одної. Ревнощі охопили Тома, а Еммі тепер ходила за ним, і він не міг її здихатися.
О дванадцятій годині Том утік додому. Беккі знову розглядала малюнки з Альфредом. Час минав, а Том не повертався, щоб страждати, і їй стало нецікаво. Вона прогнала Альфреда, сказавши, що ненавидить його. Альфред легко догадався, в чому річ: дівчина розмовляла з ним лише для того, щоб подражнити Тома Сойєра. Зрозумівши це, він розгорнув Томову книжку на тій сторінці, де був заданий урок, і залив усю сторінку чорнилом. Беккі побачила, що він зробив, але сховалась швидко непомічена. Вона побігла додому, сподіваючись зустріти Тома й розповісти йому про книжку. Але на півдорозі дівчина змінила свій намір: вона пригадала, що Том навмисне не звертав на неї уваги, коли вона говорила про пікнік. Тепер Беккі мріяла побачити, як Тома відшмагає вчитель.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ
"Я НЕ ПОДУМАВ"
Том прийшов додому в похмурому настрої і з перших же тітчиних слів зрозумів, що тут його горе не зустріне співчуття. Тітка дізналася від місіс Гарпер правду, бо Джо розповів їй, що Том в той вечір просто пробрався додому й підслухав їхню розмову. Тепер Том бачив, що вчинив нерозумно й бридко. Він почав виправдовуватися, що приходив того вечора сказати, щоб тітка не турбувалася. Тітка не повірила в його добрий намір. Том розповів про кору, яку поклав назад у кишеню, коли йому на думку прийшла ідея прийти на власну панахиду. Хлопець сказав, що йому було дуже шкода тітки, тому він її поцілував. Тітка Поллі вибачила йому і відправила до школи.
За хвилину Том уже йшов до школи, а тітка Поллі побігла до комори і витягла драну Томову куртку, яку він носив під час своїх піратських пригод. Вона не вірила, що хлопець написав їй на корі, щоб не хвилювалася. Але старенька таки сягнула рукою в кишеню куртки. За хвилину вона вже читала рядки, нашкрябані Томом на шматку кори, і промовляла крізь сльози: "Я могла б пробачити цьому хлопцеві мільйон гріхів!"
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ
ГЕРОЇЧНИЙ ВЧИНОК ТОМА
Том йшов до школи щасливий. На початку Лугової алеї він зустрівся з Беккі Течер. Том вибачився і запропонував помиритися, але дівчинка сказала, що не хоче з ним розмовляти, і подалася геть. Том сказав щось уїдливе на її адресу. Вона відповіла тим самим, і вони стали ворогами.
Учитель цієї школи містер Доббінс дожив до похилого віку і почував себе невдахою. Замолоду він мріяв про те, щоб зробитися лікарем, але бідність не дозволила йому піти далі шкільного вчителя в цьому глухому містечку. Щодня, сидячи в класі, він виймав із шухляди, яка замикалася на ключ, книжку з анатомії людини і читав. Цього дня він забув витягти ключ. Коли Беккі зайшла у порожній клас і помітила це, цікавість зборола її, і вона витягла "Анатомію". Раптом до класу зайшов Том Сойєр. Беккі швидко згорнула книжку і так невдало, що роздерла малюнок до середини. Вона кинула книжку в шухляду, обернула ключ у замку і розплакалася від сорому й досади. Дівчинка сказала, що її неодмінно відшмагають різками, а її ще ніколи не били в школі.
Том вирішив, що не скаже старому Доббінсу про цю дурненьку. Але хлопець розумів, що дівчинка сама себе видасть, коли вчитель шукатиме винного.
За кілька хвилин прийшов учитель, і почався урок. Скоро він побачив, що Томова книжка залита чорнилом. Коли дійшло до різки, Беккі страшенно захотілося встати й сказати, що це зробив Альфред Темпль, але вона змусила себе сидіти тихо. Том дістав свою порцію різок і повернувся на місце, не почуваючи особливої образи. Він подумав, що, може, й справді як-небудь ненароком він перекинув чорнильницю на книжку.
Минула ціла година, поки учитель потягся за своєю "Анатомією". У Беккі був жалюгідний, безпорадний вигляд. Вчитель, побачивши шкоду, розлютився. Він почав допит кожного учня і коли дійшов до Беккі, Том скочив на ноги й гукнув, що це зробив він.
Хлопець без єдиного крику витримав нещадну кару і так само байдуже сприйняв додаткове покарання — наказ залишитися в школі на дві години після уроків. Він знав, що Беккі чекатиме його на шкільному подвір'ї.
Цього вечора Том, ідучи спати, обдумував, як помститися Альфредові, бо Беккі розповіла йому все. Але навіть жадоба помсти скоро поступилася місцем перед приємнішими мріями, які були пов'язані з Беккі.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
ПОЗОЛОЧЕНА ЛИСИНА
Наближалися канікули. Учитель, завжди суворий, став ще суворішим і вимогливішим, бо хотів, щоб школа відзначилась на іспитах.