Хлопчик намалював Альфонсину з її чоловіком Оресте. А ввечері зателефонували з клініки. Мама була в розпачі, а Тоніно уявляв, що дідусь перетворився на пір'їну, яка полетіла до бабці Теодолінди. Він розповів мамі про цю думку, і вона заспокоїлася.
Мама приготувала для дідуся костюм, який він одягав коли одружувався і коли видавав її заміж. Тоніно в цей час спостерігав за Оресте з Альфонсиною. Йому здавалося, що вони полюбили одне одного, як дідусь з бабусею. Коли костюм дідуся був готовий, Тоніно поклав у кожну з кишень по листочку з черешні і по пір'їні з Альфонсини і Оресте.
Тоніно не хотів іти на похорон, він залишився з Еміліо. Проходячи повз черешню, він побачив мотузяну драбину, яку повісив був для дідуся. Він не зняв її, і вона висить досі. Коли Корінна підросте, то зможе видряпуватися на черешню по ній.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЧЕРЕШНЯ
Через кілька днів після того, як принесли повістку, мама залишила Тоніно з дідусем Луїджі, а сама поїхала вирішувати справу. Разом з дідусем і бабусею хлопчику було не дуже весело, але в обід його забрав тато. Він питав сина про маму: як вона, як спить, чи не сумує. Тато завжди так робив, коли вони з мамою розійшлися.
Судове засідання перенесли на місяць, рішення мали прийняти у листопаді. Цілий жовтень мама не знаходила собі місця. У школі всі знали про засідання суду і вболівали за Фелічіту. У той час Тоніно нерідко снилися страшні сни, він прокидався і кричав. Та якось йому приснився просто чудовий сон. То було незадовго перед тим, як суддя прийняв рішення. Снився йому дідусь. Він гойдався на найвищій гілці черешні і кликав Тоніно. Хлопчик підстрибнув і полетів. Почувся голос бабці Теодолінти. Вона просила дідуся і онука, щоб не поїли усі черешні, бо вона хоче зварити варення. Дідусь витягав черешні і підкидав, а Тоніно ловив їх. Та чомусь дідусь зменшувався і зменшувався, а потім зник. Тоніно питав, де він, і чув: "Я тут, Тоніно, тут, з тобою". Зненацька хлопчик прокинувся, але не боявся.
На Різдво мама і Тоніно мали їхати в гори, хоч татові і бабусі з дідусем це не подобалося, бо раніше вони завжди святкували разом.
Мама в горах не надто веселилася. Іноді вона сміялася і жартувала, але частіше бувала мовчазна і сумна. Якось вона зі сльозами на очах дивилася на різдвяну ялинку. Тоді Тоніно розповів їй, як дідусь прикрасив колись Фелічію.
Тоніно хотів залишитися в горах, але мама вирішила їхати додому на кілька днів раніше. Коли вони заїхали до дідуся з бабцею, вона наговорила їм купу компліментів і навіть погладила Флопі. Потім на селі вона заходилася працювати на городі і разом із Еміліо сіяти всяку всячину на весну, а про рішення суду уже й не згадувала.
Аж доки не настало 13 березня. Вранці того дня поліціянт приніс мамі якийсь документ на підпис. Тоніно зрозумів, що город забирають. Відразу приїхали якісь чоловіки і почали ставити на городі кілочки. Поліціян виправдовувався, що він не винен, усе вирішив суд. Потім він відвіз Тоніно до школи. Коли хлопчик прибіг зі школи додому, то побачив тата. Він говорив мамі, що треба заспокоїтися, бо забирають лише чверть земельної ділянки.
Наступного ранку приїхали ті самі два чоловіки, що вчора, і 2 екскаватори. Мама продовжувала снідати, а Тоніно вибіг надвір. Раптом він почув, як один з чоловіків, у якого було обличчя як у бобра, наказав двом водіям екскаваторів спершу зрізати черешню. Коли небезпека для дерева була вже зовсім близько, Тоніно відчув якийсь поштовх, крикнув "Мамо!" і поліз на Фелічію. Він дуже швидко виліз на верх дерева, а всі руки були подряпані до крові. Прибігла мама, і хлопчик сказав, що чоловіки хочуть зрізати дерево. Мама почала сваритися з чоловіком, який мав боброве лице. Вона говорила, що її запевняли, що дерево не чіпатимуть. Чоловік сів у машину і кудись поїхав. Мама спитала Тоніно, чи йому не холодно, бо на хлопчику були лиш шорти і майка.
Через деякий час повернувся той чоловік, а за ним приїхали поліціянти і пожежники. Поліцейський сказав, щоб хлопчик злізав, але Тоніно відмовився. Тоді пожежники стали намагатися зняти його. Та як тільки вони прилаштовували драбину, Тоніно перебирався на іншу гілку. Врешті він вибрався на самісінький вершечок. Пожежники зупинилися, бо боялися, що дитина впаде. Чоловік з лицем як у бобра сказав поліціянтам, щоб розбиралися з мером, а він їде, бо його чекають на іншій будові. І поїхав. Поліціянти теж поїхали, до мера. А пожежники залишилися. Опівдні приїхав тато, Тоніно все ще не покидав черешню, хоч дуже змерз і зголоднів. Мама просила злізти і обіцяла, що вони посадять інше дерево. Хлопчик заплакав і вже хотів погодитися, але побачив одну бруньку, вже трохи набубнявілу. Тоді він пригадав, як дідусь цілу ніч палив вогонь, щоб дерево не змерзло, а сам захворів. Тоніно відмовився злізти, а тато усіх насварив і поїхав до мера.
Через деякий час приїхали тато, мер, поліціянти, вчителька хлопчика і друзі, інші люди і журналіст. Приїхали і бабуся Антоньєтта з дідусем Луїджі. Мер попросив пробачення, що приїхав тільки тепер. Він сказав, що дізнався від тата історію черешні, що дерево не треба валити, дорогу можна прокласти інакше. Хлопчика попросили спускатися, а він пригадав, як дідусь сидів на дереві в парку. Тоніно попросив, щоб мер спершу написав документ про те, що не завдасть шкоди Фелічії. Мер написав те, що продиктував хлопчик. Тоніно хотів злізти, але ноги в нього задерев'яніли. Тоді пожежники полізли по нього. Коли він опинився внизу, то швидко заснув у тата на руках.
Після того випадку тато з мамою знову жили разом. Мешкали вони тепер у будинку дідуся Оттавіано і бабусі Теодолінди. У Тоніно з'явилася сестричка на ім'я Корінна. Мама тричі на тиждень їздила на роботу в місто. Тато влаштував для себе кабінет у будинку. Дідусь Луїджі з бабцею Антоньєттою часто до них приїжджали. Бабуся була в захваті від онучки.
Коли Корінні виповнився рік, під черешнею влаштували велике свято, тато зробив багато фотографій, а мама вирішила започаткувати новий альбом. На черешню Тоніно ніколи не пускав друзів, але вирішив, що коли Корінна підросте, він візьме її на дерево і навчить усього, чого його навчив дідусь.
Якось Тоніно приснився дідусь. Вони гойдалися на гілках, а черешня цвіла і сміялася.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу