Найповажніший серед них, на ім'я Рунель, зважаючи на ділові зв'язки з домом маркіза де ля Тайяд-Еспінасса, погодився на годину віддати своє ательє в розпорядження доставленому в носилках дивному паризькому підмайстрові.
Гренуй зачинився у майстерні і провів там добру годину. Він приготував для себе людський запах, використавши дещо з купки котячого калу, кілька крапель оцту та розтовченої солі, шматочок зіпсованого сиру, протухле яйце, касторку, нашатир, мускат, свинячу шкурку. Запах суміші був жахливий, але Гренуй додав олійно-свіжих ароматів: м'яти, лаванди, терпентину, цитрини, евкаліпта, які він пом'якшив і водночас замаскував букетом тонких квіткових олій герані, троянди, апельсинового цвіту і жасмину. Після подальшого розведення спиртом та оцтом, основні, фундаментальні інгредієнти, на яких була заснована вся суміш, уже не відчувалися. Розливши парфуми у два флакони, Гренуй щільно закоркував їх і сховав у своїх кишенях. Потім він швидко скомпонував ще одні парфуми, подібні до перших; вони також складалися із свіжих квіткових елементів − вже без смердючої основи. Наповнивши флакон другими парфумами, він роздягнувся догола і побризкав увесь свій одяг тими, першими.
Щоб випробувати свій аромат, Гренуй пішов у місто. Там він справив на людей цілком нормальне враження, люди приязно до нього ставилися. Перед собором святого Петра він увійшов у натовп, який вітав молодят. Радість його була безмежною, коли він, помітив, що інші нічого не помітили і легко дали ошукати себе і вдихали його сморід як запах собі подібного, а його Гренуя, зозулиного виплодка, приймали в своє середовище як рівного собі. Він навіть підняв на руках дитину, щоб краще бачила молодят. Коли весільна процесія пішла собі далі і натовп почав розходитися, Гренуй віддав дитину матері й подався до церкви. Він був задоволений собою і думав, що може створити не лише людський, а й надлюдський запах, ангельський запах, такий несказанно гарний і живодайний, що, понюхавши його, кожен буде зачарований і всім серцем полюбить його. Він хотів стати всемогутнім богом Запаху, яким він був у своїх фантазіях, проте тепер − у справжньому світі і над реальними людьми.
Маркіз де ля Тайяд-Еспінасс був у захопленні від нових парфумів. Гренуй вручив йому обидва флакони зі звичайними квітковими парфумами, і маркіз побризкав ними на себе.
Рівно через тиждень після своєї першої доповіді маркіз де ля Тайяд-Еспінасс удруге представив свого підопічного в актовій залі університету. Наплив публіки був небачений, захід мав грандіозний успіх. Там, де тиждень тому скоцюрблено сиділа змучена здичавіла тварина, тепер стояла цілком цивілізована людина з гарною статурою.
Врахувавши розміри актової зали, Гренуй напарфумився так сильно, що не встиг ще вийти на поміст, як аура його запаху почала інтенсивно випромінюватися в залу. Під впливом його аромату люди, самі не усвідомлюючи цього, міняли вираз обличчя, міняли свою поведінку, свої почуття. За допомогою Гренуя маркіз Тайяд-Еспінасс переживав найвеличнішу годину свого життя.
Гренуй ще кілька тижнів залишався в Монпельє. Він став досить знаменитим, натренувався у вмінні говорити, навчився майстерно брехати. На початку березня він зібрав свої речі й пішов геть, тишком-нишком. Маркіз не знав, що робити, а потім пустив поголос, нібито Гренуй залишив Монпельє з його дозволу, аби поїхати до Парижа в сімейних справах. З усіх усюд почали їхати до маркіза летально отруєні хворі з надією вилікуватися. Сам маркіз поліз якось на вершину заввишки 2800 метрів, щоб там стати 20−річним юнаком, але назавжди зник. Незабаром народилася легенда, що на самісінькому верхів'ї гори він поєднався з вічним вітальним флюїдом і вічно молодий ширяє над Піренеями.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Гренуй прийшов на південь, у місто Грас. Уже кілька десятиріч воно було безперечною столицею виробництва й торгівлі ароматичними речовинами, парфюмерними товарами, туалетним милом та олією різних сортів. Джузеппе Бальдіні завжди говорив, що це, мовляв, Рим запахів. Гренуй хотів тут опанувати майстерність виробництва пахощів.
Гренуй нарахував не менше семи миловарень, добрий десяток парфюмерень та рукавичниць, безліч менших майстерень, де виготовляли дистиляти, помади та спеції, а також сім оптових крамниць, що торгували ароматичними виробами. Під одним з будинків він затримався і відчув страшенно гарний запах, що линув з садку. Від блаженства Гренуя кинуло в жар, а від страху − в холод. Кров шугнула в голову. Пахощі, що долинали із садка, були запахом рудоволосої дівчинки, яку Гренуй тоді замордував. На очах виступили сльози блаженства. Гренуй підглянув, що дівчинка була ще дитиною, але вже тепер вона пахла краще, ніж ота руда дівчинка з вулиці де Маре. Хлопець вирішив, що за 2 роки цей дух дозріє й набереться такої сили, якій жодна людина, ні чоловік, ні жінка, не зможуть протистояти, й люди будуть підкорені, знезброєні, безпорадні перед чарами цієї дівчинки, і самі не знатимуть чому. Йому хотілося заволодіти цим ароматом. Яким саме чином це мало трапитися, Гренуй ще не відав. Він вирішив, що треба почекати, поки ця квітка розцвіте. Для цього він мав ще два роки часу.
На вулиці де ля Лув, Гренуй знайшов маленьке парфюмерне ательє й попросився на роботу. Виявилося, господар ательє помер минулої зими, а його вдова, жвава чорнокоса молодиця близько 30 років, вела чоловікову справу сама з допомогою підмайстра. Пані Арнульфі довго скаржилася на важкі часи та матеріальну скруту, але прийняла Гренуя. Той зрозумів, що вона жінка заможна, розсудлива й практична, а її перший підмайстер на ймення Дрюо − її коханець.
Гренуй поселився у старій буді без вікон. Наступного дня він почав працювати. Була саме пора нарцисів. Квіти привозили рано-вранці, висипали на підлогу ательє, згортаючи у величезні духмяні купи. Дрюо тим часом розігрів у великому казані смалець та яловичий лій і туди лопатою засипав квіти. Жир присвоював собі пахощі квітів, а потім починав повільно холонути. Наступного дня мацерація, як називали цю процедуру, тривала. Вони знову розігрівали казан, розплавляли жир і наповнювали його новими квітами. Це повторювалося багато днів з ранку до вечора. Робота була напружена. Нарешті Дрюо вирішував, що жир вже досить насичений. Вариво виливали в кам'яний тигель, де воно перетворювалось у запашну помаду. Тоді пані Арнульфі особисто закривала тигель, запечатувала й зносила в глибини свого погреба. Парфюмерна помада могла довго зберігатися на холоді. Коли ціна була вигідна, Арнульфі продавала помаду, інколи наказувала Дрюо перетворити всю продукцію в рідкий концентрат. Тоді помаду розігрівали в закритих тиглях, розводили найчистішим винним спиртом і за допомогою спеціальної мішалки старанно перемішувати й вимивати. У погребі ця суміш знову швидко холола, спирт підбивався над затужавілою помадою і його можна було зливати. Виходило щось на кшталт парфумів, надзвичайно інтенсивних, бо на той час помада втрачала більшу половину свого запаху. Таким чином аромат удруге змінював середовище. Потім, заливши ароматизований алкоголь у невеличкий перегінний апарат, Дрюо повільно дистилював його на слабкому вогні. Те, що лишалося після звітрювання спирту, була крихітна кількість безбарвної рідини. Ця есенція пахла до болю інтенсивно, достатньо було розчинити одну її краплю в літрі спирту, щоб оживити знову і відродити запах цілого лугу квітів. Видобуток був мізерний, але маленькі пляшечки рідини буди дорогі.
У квітні вони мацерували дрік та апельсиновий цвіт, у травні − троянди. Гренуй працював, як кінь, Дрюо все частіше дослухався його і часто довіряв усю роботу. В кінці липня почалася пора жасмину, в серпні − нічних гіацинтів. Ці квіти мали нестійкий аромат, тому їх розстеляли на змащених холодним жиром плитах підлоги або замотували в проолієні простирадла. На третій чи на четвертий день їх обережно збирали, натомість розсипали свіжий цвіт. Цей процес повторювався десять, а може, двадцять разів. Здобутого було ще менше, ніж після мацерації. Зате якість такої жасминової пасти, виготовленої методом холодного анфлеражу чи старовинної туберозової олії своєю вишуканістю та вірністю оригіналові перевершувала будь-який продукт парфюмерного мистецтва. Холодний анфлераж був найрафінованішим і найдійовішим способом отримування ніжних ароматів. Кращого не було.
За короткий час Гренуй перевершив Дрюо. І одночасно Дрюо вважав Гренуя неприторенним дурнем.
Восени і взимку у майстерні поспокійнішало. Пахощі квітів, загнані в численні горнятка та пляшки, зберігалися в погребі, і якщо пані не наказувала промивати ту чи ту помаду або дистилювати сухі прянощі, то роботи було не так-то й багато. Щоправда, збирали оливки, чавили олію. Було ще вино, частину якого Гренуй дистилював та ректифікував у спирт.
Дрюо з'являвся в майстерні дедалі рідше. Та й пані рідко сходила донизу. Гренуй привчив інших підмайстрів вважати його нудним і нецікавим, і йому дали спокій. Парфуми, які він змішав собі в Монпельє, вже закінчувалися, хоч він і використовував їх дуже ощадливо. Тому створив нові. Але цього разу було кілька ароматів. Спочатку він скомпонував собі запах непомітності, трохи насиченіші парфуми він зробив для випадків, коли доводилося робити покупки. Аромат додавав йому певного нахабства, змушуючи людей думати, ніби він поспішає, бо його підганяють термінові справи. Іншим запахом з його арсеналу був той, що викликає співчуття. Аромат допомагав тим, що базарні перекупки давали йому їжу.
Під прихистком цих різноманітних пахощів, Гренуй нарешті присвятив себе своїй справжній пристрасті: полюванню на запахи. Спершу він почав з видобування ароматів неживих речей: каміння, металу, скла, дерева, солі, води, повітря… Те, чого тоді він не зміг досягти з допомогою дистиляції, вдалося тепер завдяки потужній абсорбаційній силі жиру. Згодом Гренуй ловив зимових мух, личинок, щурів, кошенят і топив їх у розігрітому жирові. Ночами він пробирався до хлівів, аби на кілька годин обгорнути просмальцьованими простирадлами корів, кіз та поросят чи обгорнути змоченими в олії бинтами.