Це була нудна й морочлива робота. Йому вже хотілося якнайшвидше рушити в путь, але визволитися від хазяйновитої фермерші було не так просто. Коли жінка дала йому кошик з кошенятами й веліла потопити їх, він раптом побачив Джона Кенті й Гуго. Король узяв кошик з кошенятами й тихенько вийшов через задні двері. Кошенят він залишив у сінях, а сам пустився бігти по вузькому провулку.
ПРИНЦ І ПУСТЕЛЬНИК
Едуард біг і біг, аж поки опинився в похмурому лісі. Було дуже холодно, ліс ставав усе густіший. Почало смеркати, і король зрозумів, що наближається ніч. Він аж здригнувся від думки, що доведеться ночувати в такому жахливому місці. Та раптом він побачив вогник у віконці убогої маленької хатинки. Хлопець підглянув, що у хаті живе пустельник. Чоловік був високий на зріст і ширококостий. Волосся й борода в нього були дуже довгі й білі. Одягнений він був у овечі шкури, що спадали від шиї до п՚ят.
Коли хлопець зайшов і сказав, що він король, пустельник не здивувався. Чоловік говорив: король, що зрікся корони й марного блиску, що одягнувся в лахміття, щоб присвятити своє життя благочестю й умертвінню плоті, – він достойний, він тут бажаний. Він житиме тут до кінця днів своїх. Король спробував перебити пустельника і все пояснити, але той не слухав його, бо навіть не чув. Він говорив і говорив.
Згодом пустельник став розповідати, що він насправді архангел, а Едуард подумав: "Краще б мені знов потрапити до бродяг, ніж у полон до божевільного!" А пустельник уже говорив, що мріє бути папою, а не лише архангелом. Так він біснувався цілу годину, а маленький король сидів і мучився. Раптом старий заспокоївся і став дуже лагідний. Він нагодував хлопця і поклав спати, а перед сном спитав Едуарда, який він король. Хлопець відповів, що англійський, син Генріха. На обличчя пустельника набігла чорна тінь, і він люто стиснув свої кістляві руки. Він сказав, що його монастир закрив саме король Генріх, який зробив монахів бездомними й беззахисними.
Коли хлопець заснув, Пустельник знайшов ніж і почав його гострити, говорячи, що батько хлопця вчинив їм лихо, розорив, але не уникне невблаганного пекельного вогню. Пустельник заніс над хлопцем ніж, а потім подумав, що хтось може почути крик, тому вирішив зв'язати його. Він зв'язав хлопцеві руки й ноги, просунув йому пов՚язку під підборіддя і стягнув її вузлом на голові так обережно й спритно, що хлопець не прокинувся і навіть не ворухнувся.
ГЕНДОН ПОСПІШАЄ НА ПОМІЧ
Старий сів біля хлопця і став чекати. Минуло багато часу, а коли хлопець розплющив очі, старий спитав: "Син Генріха VIII, чи ти помолився?" Хлопець безсило запручався в своїх путах, заплакав, але це не викликало й іскри жалю в запеклій душі скаженого діда. Надворі уже був світанок. Старий безладно щось бурмотів. Раптом коло халупи почулися голоси. Ніж так і випав з рук пустельника. Він накинув на хлопця овечу шкуру і вийшов. Король почув, що надворі говорить Майлз Гендон.
Пустельник вийшов до Майлза, і король почув, як його рятівник спитав, де хлопець. Майлз сказав, що недалеко звідси впіймав двох негідників, які вкрали в нього хлопця, і змусив їх признатися. Негідники сказали, що хлопець утік, і прослідкували його аж до цих дверей пустельника. Старий збрехав, що відправив хлопця з дорученням, і скоро хлопець з'явиться. Король тим часом стогнав, щоб Майлз міг почути цого. Той дійсно почув, але пустельник сказав, що це вітер. Старий знову почав говорити, що він архангел. Майлз чекав надворі, а коли минув якийсь час, сказав старому, що йде шукати хлопця. Старий запропонував, що покаже дорогу, і вони рушили. А наш маленький в՚язень зрозумів, що Майлз його не рятує. Едуард боявся, що пустельник повернеться і тоді вже точно вб'є його. Та тут раптом у хатині пустельника з'явилися Джон Кенті й Гуго. Вони схопили хлопця і чимдуж побігли в ліс.
ЖЕРТВА ВІРОЛОМСТВА
Знов почалися сумні блукання короля Фу-Фу Першого з бродягами та злочинцями: знов довелося йому терпіти зухвалі насмішки, безглузді жарти та лихі витівки Кенті й Гуго за спиною в отамана. Тільки Кенті й Гуго ненавиділи хлопця. Інші захоплювалися його розумом і відвагою, а деякі навіть любили його. Три дні поспіль Гуго, під доглядом якого був король, нишком мучив його і не давав йому просвітку всякими дрібними навмисними капостями. Якось вони побилися, і бідному Гуго не пощастило. Його шалений незграбний напад вмить був відбитий спритною рукою, яку найкращі майстри Європи навчили всіх тонкощів фехтувального мистецтва. Хвилин через п՚ятнадцять Гуго, побитий, весь у синцях, під безжальний глум товаришів, утік з поля бою.
Король весь час шукав нагоди втекти. Першого ж дня його вкинули у незачинену кухню, але він не тільки нічого не вкрав там, але ще й почав гукати хазяїв. Тоді йому наказали допомагати мідникові. Але він нічого не хотів робити і навіть замахнувся на мідника його паяльною трубкою. Нарешті Гуго і міднику довелось тільки про те й дбати, щоб не дати хлопцеві утекти. Король не схотів просити милостиню ні для них, ні для себе.
Другого дня після поєдинку з королем Гуго вирішив помститися. Він вийшов з хлопцем на дорогу і вкрав у якоїсь жінки пакунок, а потім дав пакунок королю. Гуго відійшов поодаль і став спостерігати. Він хотів, щоб хлопця зловили на крадіжці. Обурений король кинув вузол на землю, а жінка схопила короля. Той даремно силкувався вирватись. Довкола зібралася юрба. Гуго надивився всмак і подався до табору, роздумуючи, як розповісти про цю подію Буянові, щоб вона здалася йому правдивою.
Тимчасом король шалено рвався з рук жінки і гнівно сварився. І тут йому на допомогу знову прийшов сер Майлз.
ПРИНЦА ЗААРЕШТОВАНО
Та було запізно, бо до людей підійшов поліцай. Він заарештував і Гендона, і короля. Полісмен і покривджена жінка рушили вперед, Майлз і король ішли ззаду, а за ними цікава юрба. Король почав був опиратися, але Гендон тихенько сказав йому, що має дотримуватися законів, бо це ж королівські закони, і король теж не може їх порушувати. До того ж, коли король знов зійде на трон, хіба не приємно йому буде згадати, як, опинившись мимоволі у становищі простого смертного, він, незважаючи на свій королівський сан, вчинив, як личить вірному громадянинові, і скорився законові.
У мирового судді жінка потвердила під присягою, що маленький арештант і є той самий негідник, який обікрав її. Ніхто не міг спростувати її свідчення, і провина короля була ясна. Жінка сказала, що оцінює свій пакунок на три шилінги вісім пенсів. У пакунку було апетитне смажене порося. Суддя наказав усім звільнити зал і зачинити двері. У суді лишились тільки двоє поліцаїв, обвинувачений, обвинувачка і Майлз Гендон. Суддя знов звернувся до жінки і сказав, що цей бідний хлопець буде страчений, бо всякий, хто вкраде річ, яка коштує більше ніж тринадцять пенсів, мусить за законом піти на шибеницю. Тоді жінка налякалася і почала питати, що ж їй зробити, щоб хлопця не покарали. Суддя запропонував присягнутися, що порося коштує тільки вісім пенсів. Жінка так і зробила і, забравши порося, пішла собі. Полісмен, відчинивши їй двері, вийшов слідом за нею. Поки суддя писав протокол, Гендон вирішив розвідати, чого полісмен пішов за жінкою. Він тихенько вислизнув у темний коридор і почув, як полісмен примусив жінку продати йому порося за вісім пенсів. Жінка відмовлялася, але поліцай сказав, що вона під присягою сказала таку ціну. Жінці довелося продати порося за ту мізерну ціну. Вона пішла, заливаючись слізьми.
Суддя присудив короля до короткочасного ув՚язнення в загальній тюрмі, а після того до прилюдного биття різками. Вражений король хотів уже сваритися, але Гендон застеріг його. Згодом той самий поліцай, що нечесно купив порося, повів Гендона і короля до тюрми.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
УТЕЧА
Короткий зимовий день вже закінчувався. Едуард VI прямував до тюрми. Поліцай вів в'язнів пустим базарним майданом. Коли він дійшов до середини, Гендон поклав на плече йому руку і сказав, що чув, як він обманув жінку і придбав порося за вісім пенсів. Гендон поставив поліцаю умову: або він відпускає їх, або суддя дізнається про все, і тоді уже поліцая покарають.
Бідний поліцай, застуканий зненацька, спочатку занімів, а потім почав голосно лаятись і погрожувати. Гендон почекав, а потім заявив, що поліцай захопив за безцінь чужу власність вартістю понад тринадцять пенсів. А це в очах закону є свідома несумлінність, віроломство, зловживання на посаді і карається цей злочин шибеницею. Поліцай вдав, що не бачив, як хлопець і Майлз тікають.
ГЕНДОНСЬКИЙ ЗАМОК
Гендон і король відразу поїхали на схід, до маєтку Майлза. Король одягнувся в приношений костюм, куплений для нього Гендоном на Лондонському мосту. Проїхавши миль з десять, наші подорожні заночували у доброму заїзді. І тут усе пішло по-старому. Під час вечері Гендон стояв за стільцем короля й прислужував йому; потім роздяг його й поклав у ліжко, а сам ліг спати на підлозі коло дверей, загорнувшись в укривало.
Другого й третього дня вони поволі посувалися вперед і з великою охотою розмовляли про свої пригоди після розлуки. В останній день їхньої подорожі в Гендона був дуже піднесений настрій. Він говорив без упину. Говорив про свого старого батька, про брата Артура, про те, які вони великодушні й благородні; з любов՚ю й захватом розповідав про свою кохану Едіт і так розчулився, що навіть за підступного Г՚ю по-братерському озвався добрим словом.
Скоро вони прибули у маєток. Перед під՚їздом Гендон скочив на землю, допоміг зійти з осла королеві і, взявши його за руку, рушив до дверей. Вони опинились у просторому покої. Гендон, поспішаючи, не дуже ввічливо підсунув королеві крісло й підбіг до молодого чоловіка, що сидів коло письмового столу проти каміна, де весело палав огонь. Тим чоловіком був Г՚ю. Він був дуже здивований, побачивши брата, але почав вдавати, ніби не знає його. Майлз Гендон говорив, що він його брат, що його може впізнати батько, брат Артур і Едіт. Та Г'ю сказав, що його батько і брат померли, а шість-сім років тому надійшов лист, що Майлз загинув.
Майлз попросив покликати Едіт і слуг, які б могли його впізнати.