Кажуть, ніби вона вилізла з печери Катли, де в прадавні часи ночувала. Одного ранку вона прокинулась і поплазувала до Тенгілового замку, дихаючи смертельним вогнем на кожного, кого зустрічала. Тенгіл тікав, рятуючись від неї, а потім вихопив бойовий ріг і засурмив, скликаючи на допомогу своїх вояків. І як він засурмив у ріг, Катла поплазувала до нього, мов покараний пес. І відтоді слухається Тенгіла, який тримає її в невеличкій печері біля водоспаду Карма. Вона сидить там завжди прикута на золотому ланцюзі, крім тих випадків, коли Тенгіл бере її з собою, щоб нагнати людям страху. Колись давно у водоспаді жив Карма, якого Катла ненавидить, тому й стоїть на скелі, втупивши очі у воду. Карма – чудовисько, змій завдовжки від берега до берега.
Брати рушили на міст до володінь Тенгіла й чудовиська. Карл так боявся, що весь тремтів. Згодом він побачив страшну голову Катли, яка витикалася з-за великого каменя біля стежки, що вела до Тенгілового замку. Вона побачила хлопців і страхітливо заревіла. З ніздрів у неї бухкали дим і полум'я, вона шаленіла з люті, раз по раз рвалася з ланцюга й ревіла. Та Катла не могла дістати братів, які помчали стрімкими гірськими стежками, вузькими й ненадійними, так що з-під копит у коней полетіли іскри. Юнатан і Карл кружляли поміж скелями, щоб збити з дороги переслідувачів.
Брати добралися до печери Катли – невисокої гори з пласким верхом і стрімкими узбіччями, що спадали майже прямовисно вниз. Вхід у печеру замикала міцна брама, яку охороняли Тенгілові вояки. Брати завели коней у непомітну ущелину під горою Катли й залишили там, а самі вибралися на вершину. Юнатан вважав, що дракониха вийшла не головним входом, а якимось іншим. Брати трохи пройшли і побачили вартових біля брами. Ще один Тенгілів вояк вийшов з-за брами. Він носив їсти Урвару, якого цього вечора мали кинути до Катли. Брати якомога тихіше відійшли, а потім прибігли до Гріма й Ф'ялара.
Юнатан не знав, що тепер робити. Він хотів спробувати пошукати вихід, яким вийшла Катла. І раптом сталося щось несподіване. У вузенькій ущелині, де вони сиділи, біля самої кам'яної стіни росло кілька густих кущів. І з них раптом вискочив наляканий лис. Юнатан зрадів, адже тварина вибігла зсередини гори. Хід був невеликий, але досить широкий, щоб виголоджена дракониця, прокинувшись після тисячолітнього сну й переконавшись, що той отвір, яким вона виходила раніше, замкнений мідяною брамою, протиснулась ним назовні.
Брати пробралися у печеру. Їм треба було пройти крізь усю гору, щоб добратися до печери поблизу мідяної брами, де тримали в'язнів. Шлях мав бути довгим, і Карл боявся, що вони заблукають. Юнатан робив на стінах печер, якими вони переходили, чорні позначки сажею зі смолоскипів, щоб вони могли втрапити назад. Хлопці плазували, лізли рачки, видряпувалися на прискалки, перепливали потоки, перестрибували розколини, чіплялися за стіни, обдирали шкіру на руках і ногах. Водне з проваль Карл мало не впав.
Нарешті брати добралися до Урвара і розповіли, що вони брати Лев'яче Серце, які прийшли на порятунок. Раптом у браму зайшов Тенгілів вояк із ліхтарем у руці і сказав, щоб Урвар приготувався, бо скоро його заберуть, щоб вкинути до Катли. На щастя, вояк не помітив братів. Коли він пішов, хлопці кинулись до клітки і заходилися розбивати її. Нарешті одна лата зламалася. А потім іще одна. Цього було досить. Юнатан заліз до клітки й витяг Урвара, який не міг навіть стояти на ногах.
Хоч як Юнатан задихався, аж стогнав, а проте зумів перетягти Урвара через усю печеру, самому втиснутися крізь отвір і якимось незбагненним способом просунути крізь нього Урвара, що був майже безвладний. Вояки уже бігали і шукали зниклого в'язня.
14
Та Тенгілові люди були боягузи, жоден із них не зважився перший полізти у вузький хід, де на нього чекав невідомо хто. Тим часом Юнатан нагодував Урвара, довго розминав і розтирав йому ноги, щоб вони не були такі задерев'янілі. І Урвар трохи ожив. Хоч міг ще тільки лізти рачки. Хоч який він був кволий, у ньому горів внутрішній вогонь.
Втікачі опинилися назовні, біля Гріма і Ф'ялара, подряпані, закривавлені й мокрі. Починався ранок, але всі були такі стомлені, що заснули.
Коли вони прокинулися, Урвар подякував братам за порятунок. Вони й досі були в горах Карманяки, де шастали Тенгілові слуги й шукали Урвара. Втікачам просто пощастило, що воїни не натрапили на ущелину, поки вони спали. Юнатан розповів Урвару про все, навіть про Йоссі. Урвар заквапився в долину. Юнатан витяг зі своєї торби шолом і плащ Тенгілового вояка. Урвар вдягнув плащ і шолом, щоб вдавати воїна, який веде кудись двох в'язнів.
Вони довго їхали без пригод,але потім зустріли загін Тенгілових вояків. На чолі загону їхав Перк. Урвар вдав вояка і сказав, що везе двох в'язнів. Все було наче добре, але Перк завернув їх і сказав, що хоче гукнув пильніше приглянутись до Урвара й до його в'язнів! Урвар зціпив зуби, і разом з хлопцями він погнав коней. Загін помчав за ними. Грім й Ф'ялар летіли стежкою. Коли вони мчали через міст, воїни наступали їм на п'яти. Найшвидше мчав Урвар. Адже він тепер їхав додому, в Шипшинову Долину. Юнатан не встигав за ним через Карла. Тож Карл вирішив зіскочити за поворотом і сховатися. Брати так і вчинили.
Карл полежав у заглибині, поки Перк та його загін зникли. Тоді спустився берегом до річки й виліз на вербу. Недалеко від верби прибився до берега якийсь човен. Коли почало смеркатися, Карл побачив Софію на коні. Позад неї були два чоловіки, теж верхи. То були Губерт і Йоссі.
Софія раділа, коли побачила Карла Лев'яче Серце. Вона говорила, що Йоссі має показати місце, де найлегше перебратися через мур. Хлопець довідався, що голубка Б'янка загинула. Отже Софія повідомлення не отримала. Карл сказав, що Юнатан тільки що врятував Урвара з печери Катли, а Йоссі зрадник. Спершу Софія і Губерт не вірили хлопцеві, але він сказав, що у Йоссі є знак на грудях. Софія розірвала сорочку Йоссі, і всі побачили тавро Катли: голову дракона, що ятрилась, мов рана. Йоссі заметушився: він злісно вилаявсь і кинувся до свого коня. Але Губерт переступив йому дорогу. Тоді Йоссі повернувся й почав гарячково шукати, як би ще втекти. І побачив човен. Він миттю скочив у нього, і не встигли Софія з Губертом добігти до берега, як течія віднесла його на чималу відстань. Течія потягла човен у водоспад Карма, і Йоссі загинув.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
15
До Матіасового будинку, де переховувався Урвар, потай приходили люди. Вони вважали, що Юнатан і Урвар – їхня єдина надія і розрада. Усі думали тільки про день повстання і тільки на нього чекали, бо після Урварової втечі Тенгіл став ще жорстокіший. З Вишневої Долини приходило все більше добровольців, і Софія з Губертом влаштували для них табір у глибині лісу, недалеко від Ельфрідиної хати. Часом уночі підземним ходом до Матіасової хати пробиралася Софія, і в кухні обмірковували план повстання – вона, Урвар і Юнатан. Софія підтримувала Шипшинову Долину й хлібом, який переносили через підземний хід. А Матіас ходив по селу з торбою і потай роздавав його людям.
Увечері напередодні битви Карл лежав на канапі й не міг заснути. План був такий: найперше належало здобути головну браму й ту, що від річки, щоб їх можна було відчинити для Софії і Губерта. Вони мали приїхати зі своїми загонами – Софія в головну браму, а Губерт на пристань. Урвар хотів звільнити долину від Тенгілових вояків і знов зачинити брами, поки з'явиться Тенгіл з Катлою. Адже проти Катли нема зброї. Її можна перемогти тільки голодом, бо Катлу не бере ні спис, ні стріла, ні меч. Мур, який побудував Тенгіл, тепер мав піти на користь повстанців, бо він захищатиме від Катли. Юнатан, Софія та інші мали ввірватися в Тенгілів замок, перемогти варту й покінчити з Тенгілом, перше ніж він довідається про повстання в Шипшиновій Долині. А Катла сидітиме прив'язана у своїй печері, аж поки так знесиліє з голоду.
Юнатан признався Урвару, що не може нікого вбивати. Урвар не міг цього зрозуміти, і Матіас також. Юнатанові довелось пообіцяти Урварові, що він буде весь час серед повстанців, щоб надихати інших на те, чого сам не міг чи не хотів робити. У час повстання Карл мав сидіти у Матіасовій кухні і чекати.
Настав день повстання. Битва відбувалася неподалік Матіасового подвір'я, і Карл побачив багато крові, наслухався крику. Ф'ялар був біля хлопця в кухні. Хлопець бачив, як Ведер упав від Софіїного списа, а Кадер від Урварового меча. І Додір упав, і багато інших, вони падали на всі боки. А Юнатан з'являвся там, де було найнебезпечніше. Раптом прорвався голос бойового рога й вигук: "Іде Катла!". Тоді опустилися мечі, списи, стріли, повстанці не могли більше боротися. Бо знали, що їм немає порятунку. Юнатан сидів на Грімові блідий, тихий, і вітер розвівав йому чуба. Він підострожив коня й помчав просто на Тенгіла… і пролетів повз нього… А потім знов озвався бойовий ріг, який опинився у руках Юнатана. У Катли з'явився новий володар. Так скінчилося повстання в Шипшиновій Долині. Багато людей віддало своє життя за волю. Так, тепер їхня долина була вільна. Але ті, що полягли, цього не знали.
Матіас загинув, у Карла вже не було діда. Губерт також загинув, він поліг перший. Того дня багато хто плакав у Шипшиновій Долині. Тільки не Урвар. Софія залишилась жива і навіть не отримала жодної рани. Тепер вона лаштувалась їхати додому у Вишневу Долину разом із своїми людьми, що вціліли в битві. Вона приїхала на Матіасове подвір'я попрощатися з братами.
Юнатан з Карлом вирішили вивести дракониху з долини до печери, що прив'язати її на ланцюг. Брати їхали і чули позад себе важку ходу Катли. Та хода була страшна, Грім і Ф'ялар харапудились. Юнатаг час від часу сурмив у ріг. Коли вони досягли водоспаду Карми і вже переїздили міст, Катла засичала просто в хвіст Грімові. Наляканий Грім скочив просто на поруччя мосту. Юнатан утримався, але ріг випорснув у нього з руки і зник у глибині бурхливої річки. Жорстокі очі Катли все це помітили. Тепер вона знала, що вже не має над собою володаря. Вона крикнула, і з її ніздрів забухкав вогонь.