Дуглас був вражений, бо все життя дружив з Джоном. Вони сіли під старим дубом і домовилися, що завжди будуть друзями. Дуглас хотів перед від'їздом друга поговорити про мільйон усяких речей, та розмова чомусь не йшла. Джон лише попросив друга ніколи не забувати його, пам'ятати його обличчя, колір очей, якого, як виявилося, Дуглас не знав.
Вони й далі сиділи під деревом і чули, як гасали по пагорбу інші хлопці, гукаючи їх. Згодом друзі побігли вниз по схилу, а тоді подалися далі луками, за стодоли, аж поки голоси хлопців, що гналися за ними, затихли далеко позаду. Тоді вони залізли в стіг сіна і сиділи нерухомо. Дуглас на своєму годиннику перевів стрілки назад. Та Джон бачив, що вже треба йти. Дорогою додому Дуглас, Джон та інші хлопці побачили поїзд, що швидко пронісся. Тоді Чарлі Вудмен сказав, що поїде в Цінціннаті й стане кочегаром на паровозі. Джім сказав, що поїде в Нью-Йорк і стане друкарем. Дуглас не спитав, що збираються робити інші хлопці. Він уже чув, як гудуть поїзди, й бачив обличчя друзів, що швидко віддалялися. Одне по одному вони зникали вдалині…
О 7 вечора хлопці почали сходитися до гурту. Невдовзі Дуглас, Том, Чарлі та Джон стояли разом з десятком інших хлопців, готові до гри в хованки й статуї. Джон сказав, що гратиме тільки в щось одне, бо йому треба додому, адже поїзд відходить о 9... Хлопці почали грати в статуї. Дуглас зголосився водити. Коли статуї завмерли, Дуглас попростував лужком туди, де стояв у присмерку Джон Хафф. Ген віддалік у різних місцях завмерли інші хлопці. Дуглас обійшов статую з одного боку, потім з другого. Він уважно оглядав друга, а тоді наказав не зрушати з місця цілі три години. Джон прошепотів, що йому треба йти. Вони стояли й дивились один на одного. Тоді Джон сказав, що зіграють ще раз. Тепер він водив. Коли Дуглас завмер, Джон підійшов до нього і сказав: "Ані руш! Ні на волосинку! Дуг, інакше нічого не вийде". Дуглас відчував, що Джон обходить його, точнісінько так, як він сам щойно обходив Джона. Потім відчув, як той легенько стуснув його ззаду під лікоть. "Ну, бувай", – сказав Джон і зник десь позаду.
Вдома Дуглас подумав: "Нема нічого кращого за статуї. Тільки їх і можна втримати на своєму лужку. Головне – не дозволяти їм рухатись. Бо як хоч раз дозволиш, то вже нічого з ними не вдієш".
●
Після від'їзду друга Дуглас попросив Тома, щоб завжди тримався коло нього і пильнував, щоб з ним нічого не сталося.
●
Якось листоноша Сем Браун розповів дружині Елмірі, що їхній сусідці Кларі Гудвотер прийшли поштою чаклунські книжки. І коли Сем відносив Кларі книжки, вона сказала, що тепер напевне стане неперевершеною чаклункою. Почувши це, Елміра відразу вискочила з будинку і побігла до сусідки Клари Гудвотер. Дорогою туди вона прихопила з собою Тома Сполдінга, що саме спостерігав на лужку за мурахами. У той день Елміра порізала пальця та й взагалі з нею часто траплялися різні неприємні речі. І в цьому всьому вона звинувачувала сусідку.
Елміра викликала Клару і почала сваритися з нею, звинувачуючи в чаклунстві. Місіс Браун була впевнена, що Клара є головою жіночої спілки "Жимолость" уже так багато років тільки тому, що здобувала голоси на виборах з допомогою чаклування. Завтра саме мали бути чергові вибори.
Клара пояснила, що ті книжки замовила для свого племінника, якому 10 років і який цікавиться магією. Еміра не вірила в це і сказала, що завтра висуне свою кандидатуру і стане проти сусідки зі всіма силами добра, які тільки зможе зібрати. Ніякі переконання Клари не діяли, і Елміра звинувачувала її в тому, що торік перед самими виборами страшенно застудилася, позаторік під цю ж пору зламала ногу, минулого місяця шість разів порізала палець, десять разів забила коліно, двічі впала з заднього ґанку… Довго ще тривала сварка, і Кларі не залишалося нічого іншого, як збрехати, що вона дійсно чаклує, і їй 305 років.
Повертаючись від Клари і перебігаючи чиюсь під'їзну доріжку, Елміра раптом голосно зойкнула, бо автомобіль, що саме виїжджав задом із гаража, проїхав просто по її великому пальцю правої ноги. Серед ночі нога в місіс Елміри Браун так розболілася, що вона встала з ліжка, пішла до кухні, з'їла там шматок-холодної курятини, а тоді склала точний і повний список своїх кривд: усі недуги, зламані і розбиті речі, сьогоднішні страждання.
Другого дня Елміра встала раненько й подалася до бібліотеки, потім зайшла в аптеку, а тоді повернулася додому і зварила якусь зеленкувату бурду, чар проти чару. Там вона намішала різних трав і продуктів, щоб випити і відвернути від себе чаклування Клари. Згодом Елміра взяла з собою Тома, якому звеліла одягти білий костюмчик, і пішла до спілки "Жимолость" на великі звершення. Свій напій вона сховала у коробку з-під вівсянки. Том відразу почув поганий запах і тримався осторонь.
У приміщенні спілки "Жимолость" було вже повно жінок. О першій годині дня зявилася місіс Елміра Браун в супроводі хлопчика у білому. Він затискав двома пальцями ніс і гидливо кривився. Місіс Браун подивилася на свою коробку від вівсянки, розкрила її і зазирнула всередину, але судомно хапнула ротом повітря і миттю закрила коробку, не відпивши із склянки ані краплі. Вона сіла в самому кінці залу. Потім дістала з коробки своє зілля й поволі випила все до дна.
О пів на другу голова спілки місіс Гудвотер оголосила про вибори, та перед ними дала слово Елмірі. Місіс Браун сказала, що має багато чого сказати. Вона тримала Біблію і Тома поруч. Елміра говорила жінкам, що розуміє, чому вони голосували за місіс Гудвотер: усі боялися. Та тепер нема чого боятися, бо вона вижене відьму, адже випила чарівне зілля.
Місіс Гудвотер уже помітила, що Елмірі стає погано. Елміра попросила голосувати, та весь зал проголосував за місіс Гудвотер. Елміра заклякла на трибуні, геть приголомшена. Раптом у неї вирвався такий звук, наче ворона каркнула. Вона попросила Тома провести її в туалет. Вони пішли через зал, Елміра бігла попереду вузьким проходом, розтинаючи юрму. Нарешті вона дісталася до дверей і повернула ліворуч. Місіс Гудвотер гукнула, що треба праворуч. Елміра повернула праворуч і зникла з очей. Раптом розлігся гуркіт. Дами заметушилися, а місіс Гудвотер подалася просто до дверей. На сходовій площадці стояв Том і, вчепившись руками в поруччя, дивився вниз. Він простогнав, що східців аж сорок.
Ще багато місяців і навіть років по тому в місті згадували, як Елміра Браун котилася тими східцями, не проминувши жодного на своєму довгому шляху донизу. Казали, нібито вона на самому початку сходів зомліла від нападу нудоти і її тіло перекочувалось по сходах, наче неживе. Того дня місіс Гудвотер пообіцяла Елмірі, що коли вона виживе, то буде головою "Жимолості". 123 учасниці зборів погодилися з цим.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
●
Вдома Том розповів Дугласу, як усі тітоньки плакали, наче з глузду з'їхали, а Елміра Браун сиділа унизу біля сходів цілісінька, а відьма плакала в неї на плечі. А потім усі жінки пішли нагору, а він втік.
●
Полковник Фрійлі уже 10 років не виходив з дому. Недавно його сини, дочки і доглядальниці заборонили приходити Чарлі, Дугласу і Томові, щоб старий не хвилювався. Лікар радив не пускати до нього відвідувачів, щоб не хвилювався. Отож тепер його єдиним зв'язком зі світом був телефон.
Полковник подзвонив у Мехіко. Його давній друг Хорхе знав, чого хоче старий: піднести трубку до вікна, щоб полковник слухав гомін гарячого золотого полудня в Мехіко. І от полковник дослухається, як гудуть ріжки безлічі автомобілів, як вищать гальма, як кричать у своїх рундуках вуличні торговці. Ноги його, що звисали з крісла, почали рухатись, так ніби й він ішов тією вулицею. Очі були міцно заплющені. Йому знов було 25 років, і він усе йшов та йшов, роздивляючись навколо, усміхаючись, щасливий з того, що живе, що такий бадьорий і чутливий.
Хтось постукав у двері. Полковник квапливо сховав телефон під плед. Зайшла доглядальниця і сказала, що йде в магазин. Її пильний погляд спинився на порожньому телефонному столику. І саме в цю мить за дві тисячі миль долинув ледь чутний гудок автомобіля. Доглядальниця дістала з-під пледа телефон і сказала, що розкаже про телефон онукові, адже старому не можна хвилюватися. Жінка попередила, що завтра телефон забере. Вона поклала старого в ліжко, а щоб він не добрався до телефону, відвезла його крісло в передпокій.
Коли доглядальниця пішла, полковник Фрійлі пригадав собі минулий тиждень, що його провів тут, у цій кімнаті, сам-один... і свої таємні дзвінки, такі собі місточки з Буенос-Айресом, з Лімою, з Ріо-де-Жанейро... Він звівся у своєму холодному ліжку. А завтра телефон заберуть! Спустив з ліжка кволі й бліді, мов із слонової кістки, ноги і аж сам здивувався, як вони всохли. Хитаючись і спотикаючись, полковник підтюпцем перетнув кімнату. Тоді схопив телефон і поніс до ліжка, але не втримався на ногах і зсунувся по стіні на підлогу. Сяк-так сівши, він подзвонив до Хорхе. Той сказав, що неможна цього робити, бо йому телефонувала доглядальниця. Старий таки вмовив друга востаннє. І почув гомін тисячі людей під іншим сонцем і кволе тринькання катеринки, що награвала танцювальну "Марімбу".
Міцно заплющивши очі, полковник сидів на підлозі, міцно притиснувши до вуха телефонну трубку. Він слухав звуки міста, сидів на підлозі, а час минав.
Унизу повільно прочинилися двері. То прийшли хлопці, поки доглядальниця вийшла з будинку. "Полковнику Фрійлі..." – тихо мовив Дуглас. Старий мовчав, і було в тій мовчанці щось таке, що хлопцям ураз забило дух. Вони обережно, мало не навшпиньки підійшли ближче. Дуглас нахилився і вийняв телефонну трубку з уже захололих пальців старого. Тоді підніс її до вуха й прислухався. І за гудінням та потріскуванням дротів почув далекий і дивний останній звук. За дві тисячі миль зачинили вікно.
●
Наступного дня після смерті полковника Дуглас сказав Томові, що вчора помер Чін Лінсу, у їхньому містечку назавжди закінчилася Громадянська війна, померли президент Лінкольн, і генерал Лі, і генерал Грант, і сто тисяч інших людей, хто лицем на північ, хто на південь.