Це узбеки, таджики, туркмени, хівинці й бухарці, над республіками яких сяє вічне сонце. Концесіонери ледве пробились до виходу і опинились на Каланчівському майдані. Потім вони добралися в гуртожиток студентів хіміків. Будинок студентів хіміків давно вже був заселений людьми, досить від хімії далекими.
Концесіонери пішли до Остапового знайомого Колі. Усі кімнати тут були схожі на пенали, з тою лише відміною, що, крім олівців і ручок, тут були люди і примуси. Кімнатка Колі мала стіни з фанери, тому було чути все, що робилося у усіх п'яти пеналах. У кімнаті Колі з меблів був тільки матрац у червону пасмугу, що лежав на чотирьох цеглинах. На матраці сиділо таке небесне створіння, що Остап одразу спохмурнів. Дівчина з голубими очима була дружиною Колі. Її звали Ліза.
Поки Коля і Остап говорили, Ліза розповідала Іполиту, як тут усе чути через стіни. Наприклад, в одній з кімнат постійно цілуються, але при цьому вмикають примус. Ліза жалілася, що ходить з чоловіком обідати у вегетаріанську їдальню, хоч любить м'ясо. Та дозволити собі м'ясо у них не дозволяють кошти.
Коля відправив Іполита і Остапа жити до Іванопуло, бо тут справді було мало місця для чотирьох. Компаньйони спустилися вниз, до Іванопуло. Студента не було дома, але Остап знав, де ключ. Кімната студента Іванопуло була такого ж самісінького розміру, як і Коліна, але зате кутова. Одна стіна її була камінна, чим студент вельми пишався. Тут не було навіть матраца. Концесіонери розстелили на підлозі газети і лягли спати.
РОЗДІЛ XVII
ШАНУЙТЕ МАТРАЦИ, ГРОМАДЯНИ!
Коля і Ліза посварилися через вегетаріанську дієту, бо Ліза хотіла харчуватися нормально. Та м'ясо завдало б Колиному бюджетові великої, непоправної шкоди. Він працював у креслярському бюро і мав максимум 40 карбованців на місяць. Цього було дуже мало. 10 карбованців ішло на навчання Лізи крою і шиття. Обід на двох у вегетаріанській їдальні виривав з бюджету подружжя 13 карбованців на місяць. Решта грошей, розпливалась невідь-куди. Це найдужче бентежило Колю. За таких умов перейти на м'ясоспоживання означало загибель.
Після сварки Ліза вибігла на вулицю. Була та година недільного дня, коли щасливці везуть по Арбату з ринку матраци. Молодожони і радянські середняки – головні покупці пружинних матраців. Вони везуть їх ставма і обнімають обома руками. Та як їм не обіймати голубу, в лискучих квіточках, основу свого щастя! Громадяни! Шануйте пружинний матрац у голубих квіточках! Це – родинне вогнище, альфа і омега меблювання, загальне і ціле хатнього затишку, любовна база, батько примуса! Так щонеділі, під радісний дзвін матраців, циркулюють по Москві щасливці. Але не тільки цим, певна річ, знаменна московська неділя. Неділя – музейний день.
Є в Москві особлива категорія людей. Вона не розуміється зовсім на мистецтві, але одвідує музеї тому, що вони містяться в прекрасних будинках. Ці люди вештаються по залах, заздро розглядають розмальовані стелі, мацають руками те, що мацати заборонено, і безупинно бурмочуть: "Ех! Люди жили!"
У першому-ліпшому музеї можна знайти таких людей. Тим часом як екскурсії бадьоро марширують од шедевра до шедевра, такий чоловік стоїть посеред зали і, не дивлячись ні на що, мимрить тужно: "Ех! Люди жили!"
Ліза бігла по вулиці, ковтаючи сльози. Думки підганяли її. Вона думала про своє щасливе і бідне життя. Їй дуже хотілося їсти. Ненависть до чоловіка спалахнула в ній несподівано. І Ліза, червоніючи, купила у перекупки бутерброд з вареною ковбасою.
РОЗДІЛ XVIII
МУЗЕЙ МЕБЛІВ
Після перекусу Ліза вирішила зайти у Музей меблевої майстерності. У кишені лежало двадцять копійок. І Ліза вирішила почати самостійне життя з одвідин музею.
У музеї вона побачила своїх сьогоднішніх знайомих. Бендер та Іполит не дуже зраділи зустрічі. Ліза сказала, що посварилася з Колею, а потім взяла Вороб'янінова під руку (він видався їй дивовижно любим представником науки) і пішла з друзями залами музею.
Ліза дуже заважала концесіонерам. Вона не помічала кислих фізіономій своїх супутників, лицарські характери яких не дозволяли їм стрімголов кинутися до кімнати майстра Гамбса. Зали тяглися повільно. Їм не було кінця-краю. Велика кімната була перевантажена меблями. Гамбсівські стільці розмістились уздовж стіни і навколо столу. Канапу в кутку теж оточували стільці. Їх гнуті ніжки і зручні спинки були до болю знайомі Іполитові Матвійовичу. Остап допитливо глянув на нього. Іполит Матвійович почервонів.
Бендер сказав Лізі сісти відпочити, а сам з Іполитом оглянув стільці. Та стільці були не ті. Тоді Остап взяв ордери і пішов питати адміністрацію музею. Іполит вернувся до Лізи. Вона жаліла старого, а він відчув, що прагне жіночої підтримки. Тепер, коли він на хвилину лишився віч-на-віч з чарівною громадянкою Калачовою, йому захотілось розказати їй про всі болі і хвилювання, але він не посмів цього зробити. Так пристрасно, так непереборно захотілося старому предводителеві жіночої ласки, що він негайно взяв Лізину лапку і палко заговорив про Париж. Йому захотілось бути багатим, марнотратом і непереможним кавалером. Іполит збрехав, що йому 38 років і домовився з Лізою про зустріч.
Ледве Іполит Матвійович устиг поцілувати Лізину руку, як повернувся Остап. Компаньйони втекли, залишивши здивовану Лізу. Остап розповів Іполиту, що потрібні їм меблі звалили на склад, і тільки вчора, через сім років їх надіслано в аукціон на продаж.
До пасажу, на Петровці, де містився аукціонний зал, концесіонери вбігли бадьорі, немов жеребці. У першій же кімнаті аукціону вони побачили те, що так довго шукали. Усі десять стільців Іполита Матвійовича стояли вздовж стіни на своїх гнутих ніжках. Стільці були свіжі і чисті, немов щойно вийшли з-під догляду дбайливої Клавдії Іванівни. Та друзям повідомили, що аукціон починається завтра з 5 години.
РОЗДІЛ XIX
БАЛОТУВАННЯ ПО-ЄВРОПЕЙСЬКИ
Тим часом як друзі шукали в Москві стільці, вдова Грицацуєва радилась і конспірувала із своїми сусідками. Усі гуртом розглядали залишену Бендером записку. Минуло три дні. Ні Бендер, ні чайне ситечко, ні дутий браслетик, ні стілець не повертались. Усі живі й неживі речі пропали в найзагадковіший спосіб.
Тоді вдова вжила радикальних заходів. Вона пішла до контори "Старгородської правди" і дала оголошення, що розшукується товариш Бендер. Але мовчала велика країна. Чоло вдови день у день хмурнішало, але вона все ще кохала Остапа.
Перебування Вороб'янінова і великого комбінатора залишило в місті глибокий слід. Змовники пильно берегли довірену їм таємницю. Мовчав навіть Полєсов, хоч йому так кортіло викласти першому стрічному секрети, що хвилювали його. Однак, згадуючи могутні плечі Остапа, Полєсов терпів. Розраду він мав тільки в розмовах з ворожкою. Олену Станіславівну це теж вельми цікавило, але вона не мала жодних відомостей. Полєсов і ворожка були впевнені, що Остап і Іполит виконують тепер особливе завдання.
Полєсов вирішив, що треба провадити роботу далі. І він почав діяти. Полєсов робив регулярні візити всім членам таємного товариства "Меча й рала", особливо допікаючи обережному власникові одеської бубличної артілі "Московські баранки" громадянинові Кислярському. Наприкінці тижня всі зібрались у Олени Станіславівни в кімнаті з папугою. Дядьєв сказав, що треба намітити кандидатури. Почали вибирати губернатора між Дядьєвим і Чарушниковим. Голосували папірцями, вибрали Дядьєва. Чарушникова вибрали на посаду міського голови. На попечителя шкільного округу намітили колишнього директора дворянської гімназії, нині букініста, Распопова. Кислярському запропонували пост голови біржового комітету. Перебираючи знайомих і родичів, вибрали: поліцмейстера, завідувача пробірної палати, акцизного, податкового і фабричного інспектора; заповнили вакансії окружного прокурора, голови, секретаря і членів суду; намітили голів земської і купецької управи, дитячої опіки і нарешті, міщанської управи. Олену Станіславівну обрано на попечительку товариства "Крапля молока" і "Біла квітка". Нікешу і Владю призначено, зважаючи на їхню молодість, на чиновників особливих доручень при губернаторі. Чарушников теж захотів собі помічників, тому Олена сказала, що має на приміті одного молодого хлопця, сина мадам Черкесової. Забули лиш про посаду для Полєсова. Всім стало дуже совісно. Тож Полєсова обрали брандмейстером.
Згодом почали розбиратись у тому, хто якій партії співчуває. Лівіших від октябристів, яких на засіданні репрезентував Кислярський, не було нікого. Чарушников проголосив себе "центром". На крайньому правому фланзі стояв брандмейстер. Він був до такої міри правим, що навіть не знав, до якої партії належить. Потім заговорили про війну, вирішили, що вона обов'язково буде, тому треба робити запаси продовольства.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ XX
ОД СЕВІЛЬЇ ДО ГРЕНАДИ
А панотець Федір зник. Закрутила його лиха година. Кажуть, що бачили його на станції Попасна Донецьких залізниць. Понесло його по Росії за гарнітуром генеральші Попової, в якому ні чорта нема. Їде панотець по Росії. Тільки листи дружині пише. В одному написав, що шукає діаманти. Панотець брехав жінці в листах, що діаманти йому заповіла сама Клавдія Іванівна, що він виявив, що всі 12 стільців із вітальні вороб'яніновського дому потрапили до інженера Брунса, на Виноградну вулицю, будинок № 34. Та Брунс, виявляється, із Старгорода виїхав 1923 року до Харкова. Від двірника панотець вивідав, що Брунс повіз з собою всі меблі і вельми їх оберігає.
Зараз панотець сидів у Харкові і збирався їхати у Ростов, Брунс уже переїхав на службу туди. Грошей панотець мав лише на дорогу, тому у листі просив дружину позичити трохи грошей у зятя.
Ввечері Іполит Матвійович зустрівся з Лізою. Чоловік вирішив, що закоханий у неї і почав довго і нудно говорити про те, що давно не був у Москві і що Париж куди кращий за Білокамінну. Ухопившись за руку Іполита Матвійовича, Ліза розповіла про сварку з чоловіком, про трудне життя серед підслуховувачів-сусідів, про одноманітність вегетаріанського стола. Іполит Матвійович слухав і міркував. У нім прокидалися демони. Ввижалась йому чудесна вечеря.