Він опинився у хвойному лісі, де з'являється вогненно-червоний птах з Лоттиними очима. Хлопець здійнявся в небо за ним і вирушив у невеселу подорож понад лісами, мурами, над гірськими хребтами, озерами й морями. Вони підлетіли до цегельного заводу. Вогненно-червоний птах завів його туди з чорного ходу. Там стояв страшенний холод, стіни та шибки були вкриті інеєм і кристаликами льоду. У великому залі було повно дивних істот з людськими тілами й лисячими головами, і всі вони одягнені в однакові сірі комбінезони. У залі горів вогонь, що давав холод. Замість тріскоту там чувся скляний дзвін, а дим був білий, наче сніг.
Оскара, Єву й Лотту хлопець побачив в тому самому залі. Вони вантажили кригою вагонетку. Петер кинувся був до них, але посковзнувся і впав. Підвестися допоміг якийсь чоловік, дуже схожий на ковбасника. Батьки не впізнавали сина. Почувся якийсь дивний дзвін, під стелею Петер побачив вогпенно-червоного птаха, який згодом впав на підлогу. Усі люди кудись ішли. Петер схопив обличчя сестри і почав гріти руками. Мов сніг весною, відтавало Лоттине обличчя. Застиглий вираз кудись подівся, лід розтав і стікав струмочками геть. Лотта ожила. Разом з батьками діти кудись ішли. У руках Петер тримав вогненно-червоного птаха, який привів його сюди. Коли вони вийшли, огидний дім зник. Птах розправив крила, знявся у небо й полетів. Летів він довго, аж поки червона цяточка не зникла в тумані.
Коли хлопець пробудився від того кошмару, Оскар сидів на краєчку його ліжка. Хлопець не зміг заговорити. Він пригадував, що біля нього сиділи Оскар, Єва, Лотта, навіть Стаффан і Приблуда. Хлопець відчував у собі крижану кулю, яка не давала йому говорити.
Батько багато говорив до сина. Розповідав про те, як вони колись жили в Едде. Йому тоді й працювалося непогано, а тепер усе перемінилося на гірше. Оскар говорив, що на заводі усі планують повстати.
Петер пролежав мовчки днів зо два. Потім гарячка впала, і голос йому повернула Лотта. Вона зайшла в кімнату з таким загадковим виглядом, що Петер одразу збагнув: щось неодмінно станеться. Завжди, коли вона щось задумувала, то намагалася напустити на себе такий вигляд, ніби нічого подібного в неї й на думці нема. Заклавши руки за спину, вона спитала: "В якій руці?". Петер вказав на ліву, і вона подала красиво загорнутий пакет, на якому стояло: "Моєму німому братові від Королеви страшних мін". Там була "Велика книга гримас". Книжка являла собою фотоальбом, зшитий сестрою власноручно з листків картону. На листках були наклеєні різні фото, під якими можна було побачити текст щось на такий зразок: "Страшна диявольська гримаса", "Коли в спеку вип'єш трішечки води", "Дідусева гримаса", "Гримаса ідіота", "Людина у розпачі", "Чарівна усмішка" і так далі. На фото "Коли з'їси щось дуже-дуже кисле" в неї був такий вираз, наче вона з'їла одразу десяток лимонів, вимочених в оцту та ще й цілий тиждень вставала з ліжка не на ту ногу. Петер засміявся, почувши власний сміх. Хлопець заговорив, виліз з ліжка, схопив Лотту й почав кружляти з нею у танку, хоча ноги були ще слабкі і дуже тремтіли. Лотта покликала батьків. В їхніх очах були сльози.
Ввечері батько сидів біля сина. Біля ліжка лежала підзорна труба. Оскар сказав, що як тільки Петер одужає, усі – Єва, Лотта, Стаффан, Приблуда, він і Петер, підуть ловити рибу. І навіть Останнього Могіканина прихоплять з собою.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.