Кобра подарувала Мері одну зі своїх шкір, з якої можна було зробити пояс, або черевички, або стрічку на капелюшок. Золотава шкіра раптом спала з Кобри, а натомість сріблястим блиском засяяла нова. Кобра кінчиком хвоста швиденько перебігла по скинутій шкірі, написавши ще й привітання. Було видно, що подарунок дуже сподобався Мері Поппінс, бо вона перепускала його то туди, то сюди на долонях, не могла відірвати від нього захоплених очей.
Задзвенів дзвоник. Чийсь басовитий голос, усе наближаючись, гукав: "Великий Танок!". Бурий Ведмідь заворушився, і Джейн з Майклом попідводились з його колін. Під ногами в них звивались змії, поспішаючи до виходу. Мері Поппінс церемонно вклонилася Кобрі і, не оглядаючись на дітей, швиденько подалася до великого майданчика посеред Зоопарку.
Кобра спитала Джейн і Майкла, чи вони хочуть піти з нею. І, не чекаючи відповіді, ковзнула поміж ними, порухом голови звелівши їм іти обабіч неї.
Почався Великий Танок. Усі звірі стали у велике коло з Мері Поппінс посередині. Потім усі вони заходили кружка, застрибали на задніх ногах, щосили виспівуючи Дику Пісню Джунглів, раз у раз вискакуючи поза коло, міняючись одне з одним місцями, як танцюристи в кадрилі.
Зненацька з усього того гамору вирізнився тонкий, пискливий голосок Пінгвіна. Він співав свою пісню. Коло то широко роздавалося, то знов сходилось докупи, гойдалося в єдиному ритмі, немов маятник годинника. Навіть дерева то легенько нагинались, то випростувались, і сам місяць угорі, здавалося, гойдався, наче корабель на хвилях. Джейн з Майклом, дослухаючись, незчулись, як самі легенько загойдались, чи то, може, хтось їх загойдав. Джейн з Майклом почули над собою голоси батьків, а може це говорили Кобра і Ведмідь.
Зранку Джейн і Майкл з'ясували, що їм снився однаковий сон. Вони спитали Мері Поппінс,чи це можливо, і чи вона теж була у зоопарку. Але няня сказала, що це просто був сон, а вона ніде не була. Але діти побачили, що стан Мері Поппінс був перехоплений пасочком із золотавої, в лусочку зміїної шкіри.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
ЗАХІДНИЙ ВІТЕР
Був перший день весни. Той ранок діти запам'ятали назавжди. Насамперед тому, що їм уперше дозволили снідати внизу – з дорослими, а ще тому, що цього ранку містер Бенкс десь загубив свій чорний портфель, який знайшовся в кабінеті. Містер Бенкс вийшов у садок, потягнув носом повітря і сказав, що вітер сьогодні західний. І з цими словами містер Бенкс ухопив портфеля й капелюха і чимдуж поспішив на роботу.
Після сніданку Джейн побігла на грядки до Робертсона Ея – трохи попорпатися в землі. Вона саме досіяла рядочок редиски, коли прибіг Майкл, увесь чорний і засапаний. Він показав компас і сказав, що це йому подарувала Мері Поппінс. Діти захвилювалися, бо знали, що Мері Поппінс ніколи не марнувала часу на всілякі церемонії. І за цілий той день няня не сказала ані однісінького сердитого слова. Щоправда, вона того дня взагалі майже не озвалася ні до кого й словом. Вона здавалась глибоко замисленою.
Надвечір вітер став дужчий і забурхав навколо Будинку. Він свистів і заводив у димарях, дмухав у щілини під вікнами, загортаючи ріжки килима в Дитячій. Мері Поппінс дала дітям вечеряти, прибрала зі столу. Потім навела лад у Дитячій і поставила підігріти чайник. Тоді легенько поклала одну руку на голову Майклові, а другу – на плече Джейн. Вона сказала, що віднесе черевики вниз Робертсонові Ею, хай почистить. Вона вийшла, тихо причинивши за собою двері. І враз обох так і потягло кинутись за нею, але щось їх ніби не пускало. І вони так і сиділи.
Нарешті Майкл занепокоєно сказав: "Її так довго немає, правда?". Немов у відповідь, над Будинком голосно завив і засвистів вітер. Зненацька тишу розбив різкий звук: то гучно хряснули надвірні двері. Діти кинулися до вікна й визирнули надвір.
Унизу, перед надвірними дверми стояла Мері Поппінс у пальті й капелюшку, з сумкою в одній руці й з парасолькою в другій. Вітер бурхав навколо неї, шарпав на ній одежу, збивав набік капелюшок. Але Джейн і Майклові здавалось, що вона того й не помічала, бо всміхалась так, мов вони з вітром про щось змовилися.
Якусь мить вона постояла на східцях, озирнулась на двері Будинку. А тоді раптом розкрила парасольку, хоча надворі не було дощу, і підняла її над головою. І вітер підкинув парасольку вище й підняв Мері Поппінс у повітря. Діти не сумнівалися, що Мері Поппінс покинула їх назавжди. Кожне з них ухопило по близняті й піднесло до вікна. Близнята стиха заплакали. Джейн і Майкл, кожне вільною рукою, разом узялися за вікно, відчинили його і востаннє спробували вернути Мері Поппінс. "Мері Поппінс!" — загукали вони. "Мері Поппінс! Верніться!".
Але вона чи то не почула, чи то просто не звернула на той крик уваги. Бо летіла все далі й далі, високо під хмари, аж поки нарешті зникла десь за горою.
Зненацька на сходах почулися кроки. Прийшла місіс Бенкс і сказала, що Мері Поппінс пішла від них. Мама була розлючена, бо няня не попередила її завчасно. Місіс Бенкс сказала дітям, що йде в гості, а в Елін вихідний день, тому доведеться прислати до дітей місіс Брілл. І вона неуважно поцілувала їх і вийшла.
Місіс Брілл прийшла до дітей, щоб вкласти спати. Під подушками дітей вона знайшла гарненький пакуночок. Там був у невеличкій плетеній рамці портрет Мері Поппінс, а під ним стояв напис: "Мері Поппінс. Портрет роботи художника Берта". Джейн раптом помітила, що до портрета був прикріплений папірець. Вона обережно розгорнула його. Там стояло: "Люба Джейн! Майклові буде компас, а портрет нехай лишається тобі. Au revoir. M.П.". Місіс Брілл пояснила, що "Au revoir" означає "До побачення". Джейн з Майклом перезирнулися і подумали, що няня, можливо, повернеться. Майкл заплакав, і Джейн дала йому портрет.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.