Цуцик помахував хвостиком, радісно підстрибував, гавкав, а як діти завернули на свою вулицю, побіг слідом за ними. Малий враз загорівся думкою, що песикові ніде жити. І цуцик справді подався за Малим додому. Хлопчик узяв цуценя на руки й поніс нагору.
Мами не було вдома. На столі в кухні лежала записка, і Малий довідався з неї, що мама внизу, в пральні, і що він може зайти до неї, коли йому чогось треба. Тим часом песик, немов ракета, помчав до кімнати Малого. Діти кинулися за ним. Малий нетямився з радощів.
У вікно залетів Карлсон. Гунілла нахилилась до собаки і на нашийнику прочитала "Альберг". Там вона знайшла і номер телефону. Карлсон говорив, що нагорі має багато собак, і одного теж звати Альберг. Але Малий не слухав Карлсона. Його тепер ніщо не цікавило, крім цуценяти. І навіть, коли Карлсон заявив, що хотів би трохи погратися, Малий не звернув на нього уваги. Тоді Карлсон спитав, хто найкращий у світі штукар? Малий, Гунілла й Крістер відразу вгадали: мабуть, Карлсон, що живе на даху.
Карлсон вирішив влаштувати виставу. Вхід – одна цукерка. Крістер і Гунілла помчали на вулицю й розповіли всім дітям, що нагорі в Малого зараз почнеться велика вистава. І всі, хто мав хоч п'ять ере, подався до крамнички купувати "вхідний цукерок". Потім Гунілла стала біля дверей до кімнати Малого: вона відбирала цукерки і клала їх у коробку. На коробці кольоровим олівцем написано: "На добродійні заходи".
Посеред кімнати Крістер поставив в один ряд стільці – там мали сидіти глядачі. Куток кімнати завісили ковдрою. Звідти долинав шепіт і собачий гавкіт.
Та ось нарешті з-за ковдри з'явився Малий. Він тримав на руках цуценя. "Зараз ви побачите найкращого в світі штукаря і вчену собаку Альберга", — виголосив він. Перед глядачами з'явився Карлсон. Голову йому прикрашав циліндр, що належав татові Малого, а на плечі Карлсон накинув мамин картатий фартух, зав'язавши його поворозки спереду в розкішний бант. Всі заплескали в долоні, крім хлопчика Кірре, якого не любили Гунілла і Крістер.
Карлсон показав усім, що циліндр порожній. Малий думав, що у капелюсі з'явиться кролик. Але Карлсон сказав: "Як я вже сказав, тут нічого немає. І не буде, коли ви сюди самі нічого не покладете. Я бачу, що тут сидять малі ненажери і їдять цукерки. Зараз ми пустимо циліндр по колу, і кожен із вас покладе в нього по цукерку. Все це піде теж на благодійну справу". Малий обійшов із циліндром дітей і назбирав трохи цукерків. Тоді віддав циліндра Карлсонові.
Карлсон узяв один цукерок і засунув до рота. Кірре не поклав у циліндр цукерка, хоч мав їх цілий пакуночок.
Карлсон оголосив, що Альберт уміє усе, навіть говорити. І Карлсон запитав: "Хіба тобі важко говорити, Альбергу?". "Ні", — відповів Альберг. – "Мені важко говорити лише тоді, коли я курю цигарку". Малий, Гунілла й Крістер аж підскочили з подиву, бо й справді здавалося, що говорить Альберг. Проте Малий усе-таки подумав, що то просто Карлсонові витівки. Собака почав розповідати про те, як ходив у кіно. Усім Альберг сподобався, крім Кірре. Він просив, нехай собака політає. За мить Карлсон з Альбергом уже летіли. Спочатку вони піднялися під стелю і трохи покружляли навколо лампи, а потім вилетіли крізь вікно. Кірре аж зблід з подиву. Всі діти кинулись до вікна подивитись, як Карлсон і Альберг ширяють над дахом.
Кірре віддав Карлсону свій пакуночок з цукерками. Той узяв ще 15 цукерок з коробки Гунілли і полетів додому.
Діти почали розходитись. Гуніллі й Крістерові теж час було додому. Малий залишався з Альбергом, а йому саме цього й хотілося.
Та коли повернулася з пральні мама, все жахливо змінилось. Мама ніяк не вірила, що в Альберга немає господаря. Вона зателефонувала по номеру, що був на нашийнику в собаки, і розповіла, що її син знайшов маленького чорного пуделя. Господарем собаки виявився хлопчик Стафан Альберг. А собаки кличка була Бобі. Прийшов Стафан Альберг і забрав цуценя. А Малий лежав на своєму ліжку й гірко плакав.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Карлсон приходить на іменини
Настало літо. Навчання в школі скінчилося, і Малий лаштувався їхати до бабусі. Але перед цим мала відбутись одна дуже важлива подія – Малому сповнялося вісім років.
Увечері напередодні іменин Малий мав розмову з Карлсоном. Хлопчик сказав, що не може запросити його на святкування через маму. Але Карлсон образився. І Малий мусив запросити його. Хлопчик сказав Карлсону, що післязавтра на ціле літо їде до своєї бабусі. Спочатку Карлсон посумнів, але потім поважно заявив, що теж поїде до своєї бабусі.
Настав ранок. Малий, прокинувшись, лежав і чекав, що ось-ось відчиняться двері і всі зайдуть вітати його. І ось у передпокої почулася хода, з'явилися всі – мама, тато, Боссе й Бетан. Перед Малим поставили тацю. На ній був торт з вісьмома свічечками та інші подарунки.
Подарунків було багато – хоч, здається, менше, ніж він звичайно отримував на іменини. Тільки чотири пакуночки. Малий швидко порахував їх. У них виявились: коробка кольорових олівців, іграшковий пістолет, книжечка й нові сині штанці. Все йому страшенно сподобалось.
Протягом дня він ще не раз стріляв із пістолета, чекав на гостей і все згадував татові слова про те, що, може, вдень будуть іще якісь подарунки. На мить він повірив, що станеться диво – йому подарують собаку але відразу ж зрозумів, що такого не може бути.
Зразу ж після обіду мама почала накривати стіл у його кімнаті. Боссе й Бетан – у них ще не почалися канікули – повернулися зі школи. Бетан вручила пакунок. Вона навіть вірш написала. Подарунком виявилося іграшкове оксамитове цуценя. Малий гірко заплакав. Тепер іменини були зіпсовані. А він же хотів цілий день бути веселим, навіть коли й не дістане собаки. Все тепер здавалося Малому безнадійно смутним. Іменини зіпсовані, і нічим уже не зарадиш.
Він чув, як мама пішла телефонувати татові, щоб скоріше прийшов з роботи. Тато прийшов і сказав малому, що в сінях за дверима його чекає Бімбо. Там тоненько заскавчало цуценя. Це була маленька такса. Цуценя сіло в Малого на руках, лизало йому обличчя, скавчало й гавкало, обнюхувало йому вуха. Бімбо був зовсім-зовсім живий! Собаку дозволили взяти з собою до бабаусі.
Прийшли Гунілла й Крістер. Дівчинка дала Малому пакуночок із цукерками. Малий показав своє цуценя.
Мама наставила на стіл багато смакоти. А посеред столу поставила іменинний торт з вісьмома свічечками. Потім вона принесла з кухні великий глечик гарячого шоколаду й почала наливати його в чашки. Малий спитав, чи не будуть чекати на Карлсона. Мама сказала, що він сьогодні не прийде. І взагалі, тепер у Малого є Бімбо. Звісно, тепер у Малого був Бімбо, але все одно він хотів, щоб Карлсон прийшов на його свято.
Гунілла й Крістер сіли до столу, і мама почала пригощати їх бутербродами. Малий поклав Бімбо в кошик і також сів до столу. Потім мама вийшла, залишивши дітей самих.
І тут до кімнати влетів Карлсон. Він образився, що для нього немає чашки. Але Малий віддав свою, і все налагодилося. Карлсон подарував Малому свищика, щоб свистіти Бімбо, і спитав, чи хлопчик не отримав цукерок, бо їх треба віддати на благодійну справу. Карлсон засунув пакуночок з цукерками собі до кишені. І узявся до бутербродів.
Тим часом у вітальні зібралися мама, тато, Боссе й Бетан. Вони пішли до Малого і… побачили Карлсона. Товстий чоловічок витер крем з уст пухкою ручкою і так завзято почав махати нею татові, мамі, Боссе й Бетан, що крем полетів аж на стіну.
Мама прошепотіла, що їм краще вийти. "Обіцяйте мені всі – і ти, Боссе, і ти, Бетан. Обіцяйте нікому не розказувати про те, що ви тут бачили, нікому!" — попросив тато. Він так говорив тому, що їм би ніхто не повірив. І тато, і мама, Боссе й Бетан пообіцяли одне одному, що ніколи нікому не розкажуть про те, якого собі Малий знайшов дивного приятеля. Ніхто від них не почув нічого про Карлсона, що живе на даху. Тому Карлсон спокійно живе собі й далі в своїй хатці, і ніхто про це не знає.
Коли вже скінчилися бутерброди, тістечка і цілий торт, коли вже Гунілла й Крістер пішли додому, а Бімбо солодко спав, Малий почав нарешті прощатися з Карлсоном. Той пообіцяв, що після канікул вони побачаться, якщо Карлсонова бабуся не затримає його у себе. Чоловічок покрутив за ґудзика на животі, приблизно проти пупа, і моторчик загудів. "Гей-гоп, Малий!" — сказав Карлсон. "Гей-гоп, Карлсоне!" — гукнув у відповідь Малий. І Карлсон полетів. Проте в маленькому кошику коло ліжка Малого солодко спав Бімбо. Малий нахилився над ним і ніжно погладив його по голові.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.