Томмі й Анніка страшенно зраділи, коли почули, що їм можна запросити Пеппі, і відразу помчали до неї. Вони застали її в садку. Пеппі поливала зі старого іржавого відерця останні прив'ялі осінні квіти. Сіяв дощик, і Томмі сказав, що в таку погоду квіток не треба поливати. Пеппі сказала, що всю ніч мріяла полити квіти.
Тут Анніка повідомила Пеппі, що її запрошено на підвечірок. Пеппі дуже переживала, що її поведінка буде вимагати кращого, але погодилася.
О третій годині дня перед дверима вілли, де мешкали Сетергрени, спинилася Пеппі Довгапанчоха, вичепурена, як дама. Задля цієї події вона розпустила свої руді коси. Губи вона нафарбувала яскраво-червоною крейдою, а брови так начорнила сажею, що аж страшно було дивитися. Нігті вона також нафарбувала червоною крейдою, а до черевиків причепила зелені банти.
У вітальні Сетергренів сиділи три поважні дами, Томмі, Анніка та їхня мати. Стіл був уже накритий, а в каміні палали дрова. Дами спокійно розмовляли між собою, а Томмі з Аннікою, вмостившись на канапі, гортали альбом. Усе навколо дихало миром і спокоєм. Та несподівано на порозі з'явилась Пеппі Довгапанчоха. Вона крикнула так голосно, що з несподіванки дами аж підскочили. Пеппі обома руками щиро потиснула господині руку. Після цього Пеппі обійшла всіх трьох дам і кожну поцілувала в щоку.
Потім Пеппі всілася на найм'якіше крісло. Пані Сетергрен думала, що діти підуть нагору, до кімнати Томмі й Анніки, коли прийде їхня товаришка, але Пеппі, видно, й гадки не мала покидати вітальню: вона поплескувала себе по колінах і раз по раз позирала на накритий стіл. Пеппі перша сіла за стіл. Там вона нагребла на тарілку цілу гору пиріжків, укинула в чашку з кавою п'ять грудочок цукру, вилила туди з половину вершків і вернулася на своє крісло із здобиччю, перше ніж дами встигли дійти до столу.
Пеппі поставила на коліна тацю з тарілкою й чашкою і почала так швидко вмочати пиріжки в каву й напихати ними рот, що не могла й слова вимовити, хоч скільки пробувала. За якусь хвилину вона вм'яла все, що було на таці. Тоді підвелася, вдарила в тарілку, наче в барабан, і знов рушила до столу поглянути, чи там не лишилося пиріжків. Дами невдоволено позирали на Пеппі, але вона не помічала того.
Посеред столу стояв великий торт із кремом, прикрашений квіткою з цукатів. Пеппі викусила цукатну квітку. Але нахилялася вона надто швидко, тож коли підвела голову, все обличчя в неї було заліплене кремом. Вона сказала, що торт зіпсований, тому сама з'їла весь торт і вдоволено поплескала себе по животі.
Пані Сетергрен на той час вийшла до кухні й не знала, що сталося з тортом. Але інші дами дуже суворо дивилися на Пеппі. Бо вони також хотіли скуштувати торта. Пеппі ще порозсипала цукор по підлозі. Мама Томмі і Анніки взяла її за руку і посадила біля своїх дітей.
Пеппі, Томмі й Анніка тихенько розмовляли на канапі. В каміні потріскували дрова. Дами з господинею спокійно допивали каву. Дами говорили про хатніх служниць, і Пеппі розповіла про служницю своєї бабусі. Та служниця, за словами Пеппі, кидалася і кусала гостей за ноги. А одного разу вчепилася в литку дружини пастора. Пеппі ще багато чого говорила, поки пані Сетергрен різко перебила її і наказала діям іти нагору гратися. Томмі й Анніка взяли Пеппі під руки й потягли сходами нагору, бо вона продовжувала говорити.
Пані Сетергрен сказала Пеппі більше ніколи не приходити, якщо вона не вміє поводитися. Пеппі вклонилася пані Сетергрен, попрощалася з Томмі й Аннікою й поволі зійшла сходами вниз.
Дами також зібралися йти додому. Пеппі сіла в коридорі на поличку для галош і розглядала їх, поки дами надягали капелюшки й пальта. Пеппі знову почала розповідати про робітницю своєї бабусі. Дами тим часом повдягались і почали прощатися з господинею. Пеппі також підступила до пані Сетергрен і пошепки сказала: "До побачення, даруйте, що я не вмію гарно поводитись".
Вона помахала їй своїм крислатим капелюхом і пішла слідом за дамами. Але за хвірткою їхні шляхи розійшлися. Та за кілька хвилин дами почули позад себе чийсь тупіт. Це їх наздоганяла Пеппі. Вона ще раз розповіла про служницю бабусі.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
ПЕППІ СТАЄ РЯТІВНИЦЕЮ
Якось у неділю після обіду Пеппі сіла відпочити, міркуючи, чи все вона поробила. Томмі й Анніки вона не чекала в гості, бо ті пішли зі своїми татом і мамою до знайомих.
День минув у приємній для неї роботі. Вона встала рано й подала в ліжко панові Нільсонові сніданок. Потім нагодувала й вичесала коня, а заразом розповіла йому довгу казку про свої морські подорожі. Після того намалювала на шпалерах у вітальні картину – огрядну даму в червоній сукні й чорному капелюшку. В одній руці дама тримала квітку, а в другій – здохлого пацюка. Пеппі дуже сподобалось її малювання. Потім дівчинка перебрала свої скарби, вчила пана Нільсона танцювати твіст.
Ввечері вона згадала, що вже кілька днів не їздила верхи, й вирішила негайно надолужити прогаяне. Вона надягла свого великого капелюха, покликала пана Нільсона, осідлала коня, винесла його з веранди, і вони рушили з двору: пан Нільсон верхи на Пеппі, а Пеппі верхи на коні.
Було холоднувато, вулиці підмерзли, і кінські копита цокали так гучно, що аж луна котилася. Пеппі мчала тісними вуличками містечка, і люди злякано сахалися, даючи їй дорогу.
Звичайно, в тому містечку був ринок. Навколо ринку стояли невисока ратуша і гарні старовинні будинки, серед яких височів недавно побудований триповерховий дім. Містечко, здавалося, мирно й спокійно дрімало в недільному присмерку. Та раптом тишу пронизав різкий крик про пожежу. І звідусіль на ринок кинулись переполохані люди. Вулицями, страхітливо сигналячи, промчала пожежна машина. Містечкові діти плакали. Коли над'їхала пожежна машина, з вікон триповерхового будинку бухкало полум'я, а пожежників огортав дим.
Горіти почало знизу, і вогонь швидко дерся вгору. Раптом люди, що стояли на ринку, похололи зі страху: вони помітили, як у вікні мансарди під самим дахом майнула дитяча рука, розчинила його, і звідти виглянуло двоє хлопчиків. Більшенький крикнув, що вони не можуть вийти. Їхня мати кудись пішла й лишила їх удома самих.
Люди на ринку захвилювалися, декотрі почали плакати. Начальник пожежників безпорадно розвів руками. На машині, звичайно, була драбина, але вона не сягала так високо. А зайти в будинок сходами вже не можна було.
Серед натовпу була й Пеппі. Їй пояснили, що сталося. Дівчинка попросила мотузку. Ніхто не повірив, що Пеппі зможе щось зробити, але все-таки їй принесли мотузку.
На розі триповерхового будинку росло високе дерево, і його крона була на одному рівні з вікном мансарди, але метрів на три не досягала до нього. І стовбур був гладенький, без жодного сучка. Навіть Пеппі не змогла б вилізти на те дерево.
Пеппі взяла мотузку й прив'язала її до хвоста панові Нільсону. Він слухняно поліз угору гладеньким стовбуром. Він повернувся, але з другого боку гілляки. Тож коли він опинився на землі, мотузка виявилась перекинена через гілляку й обома кінцями звисала донизу.
Поблизу хмарочоса лагодили будинок. Пеппі побігла туди й принесла довгу дошку. Потім узяла дошку під пахву, вільною рукою схопила мотузку, вперлася ногами в стовбур і спритно полізла вгору. Люди просто заніміли з подиву. А Пеппі досягла крони, поклала дошку на товсту гілляку й почала обережно посувати її в напрямку вікна. Нарешті дошка лягла між деревом і вікном, ніби місток.
Тим часом Пеппі побігла дошкою і стрибнула у вікно. Вона взяла хлопчиків під пахви й знов стала на дошку. Дійшовши до середини, Пеппі задерла ногу, мов балерина. Натовп унизу охнув з переляку, а коли дівчинка ще й упустила один черевик, кілька літніх жінок зомліло. Проте Пеппі щасливо добралася з дітьми до дерева, і люди з радощів закричали "ура".
На дереві Пеппі прив'язала один кінець мотузки до гілляки, а другим обв'язала одного хлопчика і обережно спустила його вниз на руки матері, що чекала під деревом. Пеппі так само спустила другу дитину.
Пеппі залишилась на дереві сама. Вона знов вибігла на дошку, і люди внизу притихли, чекаючи, що вона робитиме. Пеппі почала танцювати на вузькій дошці. Люди боялись, що вона впаде та розіб'ється. Потім вона з'їхала вниз мотузкою. Усі вітали Пеппі.
ПЕППІ СВЯТКУЄ СВІЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
Якось Томмі й Анніка знайшли в поштовій скриньці листа. На конверті було написано: "ТМІ Й АНІЦІ". А коли вони розрізали конверта, то зрозуміли, що там написано, хоч запрошення було трохи дивне. Пеппі цілу ніч писала запрошення на свій день народження.
Вернувшись зі школи, Томмі й Анніка почали готуватися в гості. Анніка попросила маму, щоб та її гарно розчесала. Мама накрутила Анніці кучері й зав'язала рожевий шовковий бант. Томмі також зачесався і навіть намочив волосся, щоб воно рівно лежало. Діти купили Пеппі подарунок, витрусивши з своєї скарбнички всі гроші. Подарунок лежав, загорнений у зелений папір і добре зав'язаний шнурочком. Коли діти одяглися, Томмі взяв подарунок, і вони пішли до Пеппі.
Був уже листопад, і надворі смеркало рано. Тому, дійшовши до хвіртки вілли "Хованка", діти взялися за руки, бо в садку Пеппі запала густа темрява. Томмі чемно постукав, і Пеппі відчинила двері.
Бенкет мав відбутися в кухні, бо там було найзатишніше. В домі Пеппі було тільки дві кімнати: вітальня, де стояв самий комод, і спальня Пеппі. Зате кухня була велика, і Пеппі її гарно прибрала. Підлогу застелила килимом, а стіл накрила скатеркою, яку сама вишила. У плиті палали дрова. На ящику з дровами сидів пан Нільсон, а в найдальшому кутку стояв кінь. Томмі чемно вклонився, Анніка присіла, подала пакунок і сказала: "Вітаємо тебе з днем народження, Пеппі!"
Пеппі подякувала, схопила пакунок, квапливо розгорнула його – і побачила музичну скриньку! Пеппі просто нестямилася з радощів. Вона обняла Томмі, обняла Анніку, обняла подарунок і навіть папір, у який була загорнена скринька. Тоді заходилася крутити ручку. Скринька спершу зарипіла, забряжчала, потім з неї почувся спів: "О мій любий Августине, Августине...".
Пеппі принесла з вітальні два пакуночки, які вона заздалегідь приготувала й поклала на комод.