Спочатку їх смішили таблички з заборонами синьйора Петрушки, а потім солдати зробили усе навпаки: ходили по квітниках, ловили золотих рибок у басейні, стріляли по шибках скляної оранжереї.
Графині Черешні, заламуючи руки, бігали від одного офіцера до другого і просили заспокоїти солдатів. Офіцери грозили заарештувати і графинь. Графиням залишалося скаржитися самому принцові Лимону, який оселився разом зі своїми сорока Лимонами в найкращих кімнатах замку, виставивши звідти синьйора Помідора, барона, герцога, Петрушку і самих графинь. Все це найбільш налякало ненажеру-барона, який боявся за запаси їжі.
Принц Лимон звелів привести заарештованого кума Часника на допит. Синьйор Петрушка висякав свого носяку у величезну картату хустку і сів записувати відповіді, а синьйор Помідор сів поруч принца, щоб підказувати йому, як вести допит.
Справа в тому, що хоча принц і носив на шапці золотий дзвоник, та розумом не відзначався, до того ж був страшенний забудько. Ось і тепер, побачивши приведеного в'язня, він дивувався довгим вусам Часника і захотів нагородити власника орденом Срібного Вуса! Придворні принесли вінець, який мав вигляд вуса, що обвивався круг голови. Вус той був срібний. Кума Часника це зовсім спантеличило. Він був певен, що його привели на допит. Принц власноручно одяг йому срібний вінець, потім обняв і розцілував у обидва вуса. Лимон уже хотів іти, але Помідор нагадав про допит.
Звернувшись до Часника, принц Лимон спитав, чи знає він, куди втекли в'язні. Часник відповів, що не знає. Тоді його запитали, чи відомо йому, де сховано хатину кума Гарбуза. Часник знов відповів, що йому нічого невідомо. Часника вирішили катувати. Лимон згодився, бо в душі він був злостивий і жорстокий. Принц наказав катові вирвати вуса Часника.
Кат почав щосили смикати Часникові вуса. Але дружина кума Часника так часто розвішувала на них білизну, що вони стали дуже міцні. Вуса не відривалися, а кум Часник тільки посміювався. Нарешті кат настільки знесилився, що знепритомнів і звалився додолу.
Кума Часника відвели до темниці, замкнули його там та й забули про нього. Мусив бідолаха Часник живитися лише мишами, а його вуса так відросли у темряві, що закручувалися подвійними кільцями.
Після Часника настала черга допитувати синьйора Гороха. Адвокат кинувся принцові в ноги, почав благати помилувати його. Потім кинув благальний погляд на синьйора Помідора, але той кинув його напризволяще. Гороха охопила страшенна лють. Він сказав, що знає, де хата Гарбуза, але ніколи не скаже. Лимон пригрозив, що повісить його. У синьйора Гороха аж жижки затряслися від страху, але він залишився непохитний. Він сказав: "То й вішайте! Вішайте негайно!". Проговоривши ці слова, він раптом увесь побілів і впав непритомний. Допит був закінчений.
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Про те, як мимоволі синьйор Горох урятував життя Помідорові
Коли синьйор Горох отямився, навколо була цілковита темрява, і він подумав, що його вже, певно, повісили. В цю мить у замку камери заскрипів ключ. Горох чекав, що зараз увійде кат із солдатами Лимончиками. Вона справді зайшли і привели Помідора, зв'язаного по руках і ногах.
Горох мало не кинувся на Помідора з кулаками, та схаменувся. Помідор розповів, що принц Лимон страшенно розгнівався, що йому не вдалося розплутати ці таємниці і звинуватив Помідора перед графинями. І виніс вирок: повісити.
Синьйор Горох не знав – радіти йому чи співчувати Помідорові. Нарешті сказав: "Ну що ж, не журіться, синьйоре Помідоре! Разом помирати будемо". Помідор вибачився, що кинув Гороха на допиті, дістав з кишені шматок солодкого пирога і по-братньому поділився з синьйором Горохом. Горох очам своїм не вірив, що Помідор так розщедрився.
Згодом Помідор сказав, що йому навіть сподобалося, як з ним пожартував Цибуліно. І Помідорові було дуже цікаво, де ж утікачі. Горох сказав, що не знає, а знає лиш, куди сховали хатку Гарбуза. Коли Помідор почув ці слова, у нього з радощів аж серце тьохнуло. Помідор подумав, що ще є надія на порятунок.
Адвокат зовсім розчулився, йому закортіло поговорити з Помідором від усього серця і він розповів, що хатину кума Гарбуза сховано недалеко звідси, в лісі, і доглядає її кум Суниця.
Помідор вислухав до кінця, палко потиснув Горохові руку і скрикнув: "Я вам безмежно вдячний за те, що ви довірили мені цю важливу звістку. Цим ви рятуєте мені життя!". Помідор кинувся до дверей і почав щосили гатити в них кулаками, доки прибігли Лимончики. Помідор говорив, що має для Лимона новину. І справді, Помідор розповів принцу про все. Принц страшенно зрадів і вирішив завтра вранці, зразу ж після страти Гороха, захопити хатину кума Гарбуза.
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
Як синьйор Горох сходив на ешафот
На сільському майдані вже стояла шибениця, під нею дощаний поміст, а в помості була ляда. Коли кат натискував кнопку, ляда відчинялася вниз. Туди і мав провалитися синьйор Горох, коли його повісять.
Його хотіли вже вести на страту, а він всіляко намагався виграти час. Спочатку заявив, що хоче поголити бороду, потім захотів помити голову, а потім йому заманулося зрізати нігті на ногах. Кат не хотів чекати і лаявся, але, за звичаєм, останню волю смертника необхідно було виконувати. Довелося посилати по ножиці. Не менше двох годин зрізував нігті синьйор Горох. Та нарешті змушений був скоритися і піти на майдан.
Коли він уже сходив на поміст, його раптом охопив жах – він усе-таки має померти! І от гучно заторохтіли барабани. Кат накинув адвокатові на шию зашморг, порахував до тринадцяти і натиснув кнопку. Ляда відчинилася, і синьйор Горох провалився у темряву.
І раптом почув над собою чийсь гугнявий голос: "Ріжте зашморг, синьйоре Цибуліно! Тут таке світло, що я нічого не бачу!". Хтось перерізав зашморг, і той самий голос знову промовив: "Дайте йому ковтнути нашого картопляного соку. Ми, кроти, ніколи не рушаємо в путь без пляшечки цього чудового цілющого напою!"
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ,
який пояснює те, що сталося в чотирнадцятому
А сталося от що: Полуничка сповістила Редисочку про небезпеку, яка нависла над Горохом. Редисочка збігала до лісу і розповіла усе Цибуліно та його друзям. У цей час утікачі мешкали в печері біля хатини кума Гарбуза.
Як бачите, склалося дуже тяжке становище, і тому Цибуліно дещо придумав. Він побіг у поле і знайшов Крота. Той ще був ображений за свічку у в'язниці і нелегко було переконати Крота, щоб рятував Гороха. Але Цибуліно добре знав, що під Кротовою непривітною зовнішністю криється добре серце, що він не відмовиться допомогти у справедливій справі.
Так і сталося. Миттю прорив Кріт підземний коридор просто під ешафот. Тут вони причаїлися і стали чекати. Коли синьйор Горох провалився в отвір помосту, Цибуліно швиденько перерізав зашморг і влив Горохові в рот трохи картопляного соку, що Кріт завжди носив з собою. А щоб остаточно привести адвоката до пам'яті, Цибуліно дав йому кілька легеньких ляпасів по щоках. Горох був настільки приголомшений, що зовсім повірив у власну смерть, подумав, що він уже в раю.
Нарешті Горох зрозумів, як щасливо завдяки Кротові й Цибуліно врятувався од неминучої смерті. І він без кінця дякував своїм рятівникам. Усі троє рушили у путь. Дійшли до кінця готового підземного ходу, і Кріт прорив новий хід до печери, де перебували майстер Виноградинка, кум Гарбуз, скрипаль Груша та інші друзі. Адвоката зустріли з радістю. Всі уже забули про те, що недавно він був їхнім ворогом.
Коли Кріт прощався зі своїми новими друзями, на очі йому навернулися сльози. Він сказав, що у разі потреби його допомоги, треба кинути записочку в одну дірку. А Кріт буде до неї навідуватися, щоб знати, як ідуть у них справи.
Горох розповів про свою зустріч у тюрмі з Помідором. Цибуліно мовчки вискочив з печери і підбіг до дуба, де жив кум Суниця. Але хатинки кума Гарбуза там уже не було. Кум Суниця сидів між коренями дуба і невтішно ридав, бо Лимончики уже забрали хатку.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Про пригоди містера Морквоу і пса Шукая
Побачивши, що втікачів знайти нелегко, принц Лимон звелів прочесати усю довколишню місцевість. Отож Лимончики взяли граблі і старанно прочесали усі поля й луки, ліси й кущі, та Цибуліно і його друзів не було ніде.
Один з придворних Лимонів порадив покликати слідчого – містера Морквоу. Той мав пса на ім'я Шукай, який допомагав йому носити інструменти: кілька підзорних труб та біноклів, сотні компасів, десятки фотоапаратів, мікроскоп, сачок, яким ловлять метеликів і торбину з сіллю. Собака повторював усе, що казав Морквоу, і додавав від себе слова "точно" або "абсолютно".
Містер Морквоу був не простий, а вчений слідчий. Ніколи і нічого не робив він без своїх інструментів. Навіть коли йшов спати, то брав три компаси, щоб знайти спальню, двері до неї і ліжко.
Зранку Морквоу і Шукай вийшли до парку і взялися розшукувати втікачів. У них був мішечок для лото, з якого собака витягав номери, а Морквоу читав, що робити. Першого разу випало ступити сім кроків праворуч. І слідчі потрапили просто в кропиву. Другого разу треба було відійти на двадцять вісім кроків ліворуч, і Морквоу та Шукай звалилися в басейн із золотими рибками. Морквоу зробив важливе відкриття: в'язні втекли через басейн.
Слідчий покликав синьйора Помідора і сказав йому, хай звелить випустити з басейну всю воду і перекопати дно. Помідор навідріз відмовився псувати басейн. Він сказав, що в'язні, мабуть, обрали простішу дорогу, а в басейні їх шукати – тільки час марнувати.
На щастя, поблизу з'явився Вишенька. Слідчий спитав у нього, чи є з парку інший вихід, крім басейну. Хлопчик вказав на хвіртку. Вишенька пішов за ним, ніби з простої цікавості. Та коли слідчий вийшов за огорожу і пішов дорогою до лісу, Вишенька вставив два пальці в рот і свиснув. На свист Вишеньки з лісу відгукнувся тихенький свист. Ще вчора Вишенька попередив друзів про приїзд містера Морквоу, і вони умовилися, як пошити слідчого в дурні.
Слідчий помітив, що на узліссі заворушилися кущі. Він і його пес разом упали на землю і причаїлися. Містер Морквоу почав оглядати узлісся у величезний бінокль.
Розбійники відступали, бо видно було, як ворушилися кущі.