Серед цих людей було і троє квадрієрів (поліцейських). Врешті-решт, вирішили проголосувати. Виявилося, що то збруя. Поліцейський заперечив, Дон Кіхот замахнувся на нього списом. Решта квадрієрів почали кликати Святе братство. Дон Кіхот кинувся до бою. Почалася бійка.
Раптом Дон Кіхот зрозумів, що це все дурниці і треба припинити колотнечу. Він закликав усіх до примирення. Лише корчмар хотів продовжити битву.
Тут один із поліцейських згадав, що має наказ заарештувати Дон Кіхота за звільнення злочинців. Рицаря це розізлило, він хотів побити чоловіка. Але йому завадили. Поліцейський просив допомоги в арешті цього розбійника. Раптом Дон Кіхот почав промову про честь мандрівного рицарства.
Розділ ХХVІІ про славетну пригоду з квадрієрами і про велику лють нашого доброго рицаря Дон Кіхота
Священик намагався пояснити квадрієрам, що Дон Кіхот божевільний, тому немає сенсу його заарештовувати. Але поліцейський сказав, що він має наказ, та все-таки залишив рицаря у спокої. У корчмі стало тихо та спокійно.
Коли настав час їхати, всі почали міркувати над тим, як Доротеї і Фернандо позбутися Дон Кіхота. Священик і цирульник вирішили посадити його у клітку і так повезти додому на волах, яких вони взяли в якогось селянина. Потім чоловіки викрали сплячого рицаря. Той не чинив опору, бо думав, що то якесь марення.
Цирульник зміненим голосом проголосив пророцтво. Згідно з ним, Дон Кіхот не має зараз пручатися, бо його чекає належна винагорода. Рицаря це переконало. Він сказав, що у своєму заповіті залишив щось значне для Санчо.
Розділ ХХVІІІ, де оповідається про незвичайний спосіб, яким зачаровано Дон Кіхота Ламанчського, та про інші цікаві події
Дон Кіхот здивувався, що його несуть так повільно, адже у книжках рицарів переправляли повітрям чи на якомусь дивному звірі. Він поцікавився думкою Санчо, але той нічого не відповів.
Потім настав час покидати корчму. Хазяйка з дочкою робили вигляд, ніби плачуть за Дон Кіхотом, а він їх заспокоював.
Скоро громада вже дісталася села Дон Кіхота. Ключниця зустрічала рицаря разом із його небогою. Вони мали його вилікувати, але ті розуміли, що скоро він знову їх покине. Жінки мали рацію.
Частина друга
Розділ І про те, що священик і цирульник говорили з Дон Кіхотом з приводу його хвороби
Священик і цирульник не бачили Дон Кіхота близько місяця, але постійно спілкувалися з його небогою та ключницею. Ті казали, що Дон Кіхотові вже краще.
Потім чоловіки все ж наважилися побачити самого рицаря, але не говорити з ним про минулі пригоди. Вони обговорювали політику, Дон Кіхот міркував дуже мудро і розсудливо. Здавалося, що від його безумств не лишилось і сліду.
Все ж таки священик заговорив про королівські справи, щоб переконатися у здоровому глузді свого друга. Він сказав, що на них насуваються турки. Дон Кіхот мав пораду для короля. Приятелі хотіли її почути, але рицар зволікав, бо боявся, що хтось інший привласнить його пораду. Але потім він розповів, що королю необхідно скликати всіх мандрівних рицарів, а він буде одним із них.
Цирульник розповів одну історію, яка відбулася в Севільї. У ній йшлося про божевільного богослова, якого родичі запроторили до лікарні. Потім він запевняв усіх у своєму одужанні і просив відпустити його. Архібіскуп наказав перевірити стан здоров'я богослова. Виявилося, що той і досі божевільний, але говорить розумні речі. До нього прислали капелана, якому хворий скаржився на директора лікарні та своїх родичів. Капелан вирішив показати богослова архібіскупу. Отримавши свій одяг, хворий захотів попрощатися з рештою божевільних. Він звернувся до одного хворого з питанням, що йому передати з волі. Але його слова почув інший і сказав, що то все обман і що невдовзі богослов повернеться. Він обіцяв накликати на місто засуху, якщо той піде, а він залишиться. Божевільний нарік себе Юпітером. Тоді богослов сказав, що він Нептун, тобто володар вод, а значить засухи не буде. Через це чоловіка відвели назад у палату.
Дон Кіхот вислухав і сказав, що мріє про повернення мандрівного рицарство, але додав, що нинішня епоха не заслуговує такого скарбу. Адже всі рицарі зараз живуть у замках, а не в чистім полі. Перевелися хоробрі чоловіки, їх замінили ліниві нероби. Дон Кіхот згадував минулі часи та їх героїв. Потім він сказав, що все одно залишиться вдома, якщо його вважають божевільним.
Священик запитав, чи існувало колись мандрівне рицарство насправді. Йому це все здавалося вигадками. Дон Кіхот запевнив, що всі історії про рицарів є правдою, а щодо існування велетнів він не має чіткої відповіді.
Тим часом ключниця і небога сперечалися з кимось на подвір'ї.
Розділ ІІ що оповідає про гідну уваги суперечку, яку Санчо мав з небогою та ключницею Дон Кіхота, і про інші втішні пригоди
Жінки намагалися прогнати Санчо Пансу, який хотів побачити Дон Кіхота. Вони були впевнені, що це він винен у божевіллі їхнього пана. А його все ще не покидали мрії про власний острів. Дон Кіхот почув цю розмову і наказав впустити зброєносця. Священик і цирульник вийшли з кімнати, вони були певні, що ключниця перекаже їм зміст розмови.
Дон Кіхот став дорікати Санчо, що той говорить, ніби рицар змусив його подорожувати разом. Той же знову пригадав про килим і корчму. Дон Кіхот запитав у зброєносця, що говорять про його подвиги. Санчо чесно відповів, що Дон Кіхота вважають божевільним, а справжні рицарі не хочуть мати праву з ідальго. Рицаря не засмутили такі новини, адже він був готовий до всіляких наклепів. Потім Санчо сказав, що вийшла книжка Сіда Ахмета Беренхена під назвою "Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський", де описано їхні пригоди. Дон Кіхот просив привести Самсона Карраско, бакалавра, який розповів зброєносцю про книжку.
Розділ ІІІ про смішну розмову Дон Кіхота з Санчо Пансою та бакалавром Самсоном Карраско
Дон Кіхота дуже зацікавила та книжка. Він бажав дізнатися її зміст, але не міг збагнути, хто є її автором. Рицар вважав, що це магічна робота якогось друга чи ворога. Хтось хоче чи прославити, чи принизити його. Його засмучувало те, що автор, скоріш за все, є мавром. А маврів Дон Кіхот не любив. Також він хотів, щоб письменник шанобливо описував його даму серця.
До Дон Кіхота прийшов бакалавр. Він був схожий на веселого і жартівливого чоловіка. Самсон відразу почав кепкувати з Дон Кіхота, називаючи його найславетнішим рицарем. Він сказав, що книжку перекладуть багатьма мовами світу. Там описано всі дрібниці пригод Дон Кіхота і його кохання до Дульсінеї. Згадано навіть невдачі Санчо Панси. Дон Кіхот не дуже зрадів, що автор описав навіть не зовсім вдалі моменти його історії. Він просив розповісти, що ще містить ця книга.
Раптом почулося іржання Росінанта. Дон Кіхот прийняв це за знак і вирішив, що знову вирушить мандрувати цими днями. Він запитав у бакалавра, куди було б найкраще поїхати. Той порадив йому відвідати змагання в місті Сарагосі, що в Арагонському королівстві. Там можна було б перемогти інших рицарів. Але перш за все треба поїхати до Дульсінеї.
Дон Кіхот подякував, вирішив вирушати через тиждень і попросив нічого не говорити своїм приятелям та ключниці з небогою. Самсон же хотів, щоб рицар йому першому повідомляв про свої нові звершення.
Насправді дії Карраско були скеровані священиком і цирульником.
Розділ IV, де оповідається про те, що трапилося з Дон Кіхотом, коли він їхав побачитися зі своєю сеньйорою Дульсінеєю Тобоською
Коли Дон Кіхот і Санчо залишилися одні. їхні тварини почали голосно ревти. Віслюк Сірий був голоснішим, тому Санчо приготувався, що здобуде більше слави, ніж його пан.
Дон Кіхот зауважив, що вже стає темно, а йому необхідно побачити Дульсінею. Без її благословення рицар не може братися за нові діла. Санчо сказав, що Дульсінея не така витончена, як її описує Дон Кіхот, але той йому не повірив. Рицар вважав, що її, напевне, зачаклували.
Наступного вечора подорожні дісталися Тобоса. Вони обидва хвилювалися, бо ніколи не бачили прекрасну Дульсінею.
Розділ V, де оповідається про те, що можна буде побачити в ньому
Опівночі мандрівники в'їхали до Тобоса. Усі спали, тому було чутно лише звуки тварин. Дон Кіхот просив Санчо провести його, до замку коханої, але той відповів, що мешкає вона в халупі. Рицар побачив якусь велику темну будівлю і вирішив, що то палац Дульсінеї. Санчо не міг повірити, що це правда. Вони обидва попрямували туди. Виявилося, що це церква.
Санчо сказав, що палац знаходить на завулку, а не в центрі. Він зізнався, що теж знає Дульсінею лише з чуток.
Повз чоловіків пройшов селянин. Дон Кіхот запитав у нього, де мешкає Дульсінея Тобоська. Він виявився не тутешнім та послав подорожніх до священика чи паламаря, бо ті знають усіх.
Починався ранок. Санчо запропонував Дон Кіхотові перечекати за містом. поки він дізнається точну адресу панянки. Дон Кіхот прислухався до нього та пішов шукати місце, де можна сховатися. Санчо зрадів цьому, бо злякався, що рицар довідається про його обман щодо відповіді на лист. А сам зброєносець тим часом пішов до міста, де його чекали нові пригоди.
Розділ VІ, де оповідається про те, як майстерно зачарував Санчо сеньйор Дульсінею Тобоську, та про інші смішні, але правдиві пригоди
Залишивши Дон Кіхота, Санчо сів під дерево та почав розмову з самим собою. Він розмірковував про пошуки Дульсінеї, про божевілля рицаря. Зброєносець розумів, що й сам втрачає розум. Раптом він вирішив, що якщо Дон Кіхот так радо приймає вітряки за велетнів, то й першу-ліпшу селянку можна буде видати за чарівну Дульсінею. Санчо радів, що якщо рицар побачить, що він недбало ставиться до доручень, то перестане йому їх давати.
Увесь Санчо просто сидів під деревом, а ввечері побачив трьох селянок на ослах. Потім він рушив до Дон Кіхота з гарними новинами. Зброєносець сказав їхати йому в чисте поле, де на нього чекає Дульсінея зі своїми служницями. Санчо майстерно описав красу панянок. Дон Кіхот обіцяв подарувати йому лошат.
Коли Дон Кіхот побачив селянок на ослах, він здивувався, куди ж поділися прекрасні пані. Але Санчо запевняв, що то не осли, а породисті коні. Він впав на коліна перед однією не дуже гарною селянкою, Дон Кіхот зробив так само. Дівчина попросила дати їй дорогу.