Может быть, все и обошлось бы благополучно при нашем расставании, но Ванюшка, отойдя несколько шагов и заплетая куцыми ножками, повернулся на ходу ко мне лицом, помахал розовой ручонкой. И вдруг словно мягкая, но когтистая лапа сжала мне сердце, и я поспешно отвернулся. Нет, не только во сне плачут пожилые, поседевшие за годы войны мужчины. Плачут они и наяву. Тут главное — уметь вовремя отвернуться. Тут самое главное — не ранить сердце ребенка, чтобы он не увидел, как бежит по твоей щеке жгучая и скупая мужская слеза..."
Коментар
Тема Другої світової війни знайшла своє достойне місце у творчості багатьох відомих майстрів слова. Один із них — російський письменник Михайло Шолохов.
Як і в творчості німецького письменника Генріха Белля, оповідання М. Шолохова пронизує думка: війна протиприродна й антигуманна.
Війна скалічила і німця, і росіянина. І все ж трагедія героя Г. Белля, у першу чергу, в тому, що він не розуміє, не може сформулювати сенс принесеної війні жертви; його фраза, як і назва твору, обірвана: "... проти мого прізвища буде написано: "Пішов на фронт і поліг за..."
На відміну від зневіреного юного німецького солдата зрілий чоловік Андрій Соколов має мету свого життя. Попри всі трагедії, що принесла йому війна, — смерть рідних, жахи концтабору — Андрій Соколов знаходить сенс у вихованні обпаленого війною сироти — хлопчика Вані.
Недарма оповідання починається і закінчується зображенням всепереможної весни, що затягує рани на тілі землі та в душах людей.
Особливість композиції полягає в тому, що Шолохов подає оповідання в оповіданні. Зустріч автора-оповідача з незнайомцем із дитиною переходить у розповідь самого незнайомця Андрія Соколова про своє життя, яке спочатку нічим не відрізнялося від звичайного життя пересічних людей. Але все змінила війна, яка забрала життя його дружини і доньок: авіабомба розбила будинок разом із його мешканцями. Остання надія — син Анатолій — загинув на фронті в кінці війни...
Сам Андрій Соколов звідав усі жахи німецького концтабору, голод, знущання, приниження, але не зламався, зумів вистояти, втекти із полону, узявши із собою "язика" — німецького інженера. А після війни, коли, здавалося б, зник сенс його життя, бере на виховання хлопчика-сироту Ванюшу, якого теж не помилувала доля. І починається відродження зраненої душі Андрія Соколова.
Від твору "Доля людини" віє вітром оптимізму, як повоєнна весна, дружна і раптова, так і майбутнє цих осиротілих людей — Андрія Соколова і Вані — світле, чисте і радісне.