Михайло Шолохов — Доля людини (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 4 з 4

Боюся, що коли-небудь уві сні помру й налякаю свого синка.

У лісі почувся голос мого товариша, плеснуло весло по воді.

Чужий, але тепер уже близький мені чоловік підвівся, простяг велику, тверду, як дерево руку:

— Прощавай, браток, щасливо тобі!

— І тобі щасливо добратися до Кошар.

— Дякую. Гей, синку, ходімо до човна.

Хлопчик підбіг до батька, прилаштувався з правого боку і, тримаючись за полу батькової ватянки, задріботів поруч із широкими чоловічими кроками.

Двоє осиротілих людей, дві піщинки, закинуті в чужі краї воєнним ураганом небувалої сили... Що жде їх попереду? І хотілося думати, що цей російський чоловік, людина незламної волі, все подужає, і коло батькового плеча виросте той, хто, підрісши, зможе все витерпіти, все подолати на своєму шляху, якщо на це покличе його Батьківщина.


1 2 3 4