Одного дня переходили через річку Енс. Несвицький, відкомандирований головнокомандуючим до батарей, які захищали міст від французів, почастував офіцерів пиріжками та добрим вином, помилувався краєвидом на замок та жіночій монастир, пішов запрошувати генерала скуштувати пиріжка. Той не відповів на пропозицію Несвицького, а просив його поїхати до переправи і передати гусарам наказ відходити останніми і підпалити міст. Над мостом вже пролітали ворожі ядра. Несвицький не міг навіть проїхати мостом, так і зупинився на середині, бо солдати йшли потоком, якого йому не сила була перебороти. Солдати жартують, висловлюють свої судження про те, що відбувається. Денисов готує ескадрон до бою. Ростов "мав щасливий вид учня, викликаного перед великою аудиторією до іспиту, у якому він упевнений, що відзначиться". Приїздить Жерков, який передає наказ Багратіона підпалити міст, нарешті пробивається з таким самим наказом і Несвицький. Полковий командир німець Богданич довго припирається з цими офіцерами, доводячи, що такого наказу раніш він не мав. Супротивник уже підвозить гармати на відстань картечного пострілу. Тоді Богданич посилає ескадрон Денисова підпалити міст. Один із офіцерів, спостерігаючи те, що відбувається на мосту, зауважує, що треба було послати два або три гусари, і ті б виконали завдання. На що Жерков відповідає, що тоді б ніхто не помітив тих зусиль, які докладаються у справі, а так "хоча й поколотять людей, та полковий командир може орден отримати". Ростов на мосту серед інших гусар, хоча в нього немає джгута, щоб підпалювати. Він не розуміє, що відбувається навколо: супротивника, що варто було б рубити, немає, а навкруги падають люди. Проте, як з'ясовується згодом, його розгубленості ніхто не помічає, навпроти, усі поздоровляють його з бойовим хрещенням. Німець Богданич, з вини якого міст не підпалили вчасно, говорить, що операція коштувала "дрібничку" — двоє гусар поранені, а один — "наповал".
Кутузов переходить за Дунай і зупиняється. Тридцятого жовтня він атакує дивізію Мортьє і розбиває супротивника. У ході бою вперше беруться трофеї — стяг, гармати і два ворожих генерали. У бої під князем Андрієм був поранений кінь і самий він був злегка подряпаний кулею в руку. У знак особої милості Болконського посилають до австрійського двору, який знаходився тепер не у Вені, а в Брюнні, зі звісткою про останню перемогу. Зустрівши дорогою транспорт із пораненими солдатами, князь Андрій дізнається, що вони постраждали під час цього переможного бою, і дає їм на всіх три золотих.
Воєнний міністр і його ад'ютант зустрічають російського кур'єра холодно, хоча Андрій привіз звістку про першу суттєву перемогу над французами. Міністр говорить, що напевне австрійський імператор захоче бачити князя Андрія, але не тепер, хай почекає дозавтра. З усього повідомлення міністр звертає увагу лише на те, що самий Мерс'є не узятий і убитий їхній співвітчизник Шмидт, що, на його думку, "занадто дорога плата за перемогу". Виходячи з палацу, князь Андрій почуває, що радість, яка переповняла його після перемоги, понівечена.
Князь Андрій зупинився у свого старого знайомого — російського дипломата Білібіна, якому й розповідає про прийому міністра. Білібін відповідає, що подібного ставлення варто було очікувати. Якби Болконський привіз звістку про перемогу ерц-герцога Карла або Фердинанда "хоч над ротою пожежної команди Бонапарте, це інша справа, то гриміли б у гармати. Але коли справа приймає зовсім інший оберт — Мак утрачає цілу армію, Карл і Фердинанд роблять помилку за помилкою, один Кутузов здобуває перемогу,— роздратування австрійців цілком зрозуміле". Князь Андрій захоплюється Наполеоном: "Що за щастя цій людині, яка геніальність!" Білібін викладає своє розуміння подальших подій: Австрія залишилася в дурнях і тепер швидше за все стане шукати таємного союзу з Францією. Болконський не вірить, говорить, що "це було б занадто паскудно". Наступного дня в Білібіна збираються гості. Князь Андрій зустрічає Іполіта Курагіна (сина князя Василя) і помічає, що людина, до якої він майже, ревнував свою дружину, у цьому товаристві відіграє роль блазня. Поважність, із якою він говорить дурості про політику, бавить присутніх. Наступного дня Болконський йде на прийом до імператора Франца зі звісткою про виграний бій. Імператор задає йому декілька безглуздих питань (про час початку бою, про відстань від одного села до іншого і т. д.). Втім, незважаючи на пророцтва Білібіна, в цілому при дворі звістку про перемогу Кутузова зустрічають радісно і князя Андрія навіть нагороджують орденом Марії-Терезії третього ступеню. Імператор замовляє урочистий молебень. Князя Андрія, ніби змовившись, запрошують всі сановні особи. Весь день Болконський присвятив цим візитам, а коли повернувся до Білібіна, побачив, що той готується їхати. Білібін і повідомляє, що французька армія перейшла один з мостів, який захищали австрійці, і, хоча міст був мінований, його чомусь не підірвали, що, схоже, навіть у Бонапарта викликало подив. Це означає, що через якийсь час французи ввійдуть у місто. Російська ж армія виявилася в ще більш скрутному стані, оскільки тепер французи її майже напевно відрізають. Цю звістку князь Андрій сприймає із сумом, та разом з тим він відчуває, що йому приємно це чути, чомусь здається, що саме він зможе вивести армію зі скрутного становища: "от він, той Тулон, що виведе його з рядів невідомих офіцерів і позначить його перший шлях до слави". Білібін переказує історію з не підірваним мостом, і важко зрозуміти, чим керувався австрійський генерал, але поведінка його схожа на зраду. Князь Андрій вирішує негайно виїхати назад, хоча мав намір пробути в місті ще днів два. Білібін радить йому не повертатися в армію, що знаходиться в безнадійному стані: це героїзм, але безглуздий, і хіба можна щось змінити. Болконський хотів би сказати, що він їде, аби врятувати армію. Тієї ж ночі він відкланявся воєнному міністрові і вирушив до армії, сам не знаючи, де її знайде. Дорогою було так завізно, що він не міг їхати в екіпажі, а сів верхи. Князь Андрій із презирством дивиться на відступаючу армію, на потопаючі в багні візки і солдат. По дорозі він бачить, як візок, у якому сидить жінка, що назвалася дружиною лікаря сьомого єгерського полку, відштовхують убік. Жінка звертається до князя за допомогою, але, коли той вимагає пропустити візок, на нього кричить п'яний офіцер. Князь Андрій скаженіє, офіцер лякається і пропускає візок. Все, що відбувається довкола, здається Болконському огидним. Він повертається в штаб, де на його очах Кутузов відправляє Багратіона "на великий подвиг" — Багратіон повинен затримати французів і дати можливість російській армії зайняти більш вигідну позицію. Князь Андрій просить дозволу приєднатися до Багратіона, але Кутузов не відпускає його.
1 листопада Кутузов отримав повідомлення, яке ставило його армію у безвихідь: французька армія, що безборонно перейшла той міст, швидко наздоганяла російську армію, котра значно поступалася чисельністю. Загін Багратіона першим зустрівся з ворогом. Мюрат, який так вдало обдурив австрійців і без бою перейшов міст, вирішив вдатися на хитрощі і цього разу. Зустрівши загін Багратіона, він вирішив, що перед ним вся російська армія. Аби розгромити росіян остаточно, Мюрат хоче дочекатися решти французької армії, яка вже вийшла з Вени, тому запропонував перемир'я. Виграти час для з'єднання російських військ дуже важливо, тому Багратіон приймає умови перемир'я і повідомляє про них Кутузова. Головнокомандуючий розуміє, що це той шанс, якого не можна пропустити, він навіть подає пропозиції щодо капітуляції російської армії. Мюрат погоджується, але Бонапарт, отримавши від Мюрата повідомлення, відразу розуміє, що переговори "фальшиві", наказує їх припинити і негайно наступати на російську армію, щоб знищити її.
Князь Андрій усе ж домагається того, щоб Кутузов відправив його до Багратіона. Разом із штаб-офіцером вони обходять намети й в одному з них бачать декількох офіцерів, що сидять за столами й обідають. Один із них "був без чобіт... маленький, брудний, худий артилерійський офіцер". Це капітан Тушин. Штаб-офіцер робить Тушину догану, проте Болконському капітан подобається. У постаті артилериста "було щось особливе, цілком невоєнне, трохи комічне, але надзвичайно привабливе". Князь Андрій спостерігає готування до бою. Солдати веселі, усюди йде своє життя: хтось куштує вечерю, що готується, десь карають солдата, що обікрав товариша. Один із солдатів передражнює французів, вимовляючи російські слова на французький манер, інші сміються. Сміх поступово перекидається на французьку армію. Князю Андрієві здається, ніби в такий момент усі "розрядять рушниці і розійдуться по домівках". Але цього не відбувається, рушниці заряджені й готові до бою. Проходячи повз батарею Тушина, князь Андрій чує, як капітан розмовляє з кимось про майбутнє життя, про безсмертя душі: "Коли б можливо було знати, що буде після смерті, тоді б і смерті з нас ніхто не боявся".
Починається бій. Князя Андрія охоплює хвилювання. Він намагається зрозуміти, у чому ж виявиться "його Тулон". Разом із Багратіоном і кількома офіцерами Болконський їде на батарею Тушина. По дорозі князь Андрій помічає на Багратіоні шпагу, яку у свій час Суворов подарував тому в Італії. Тушин стріляє по селу Шенграбен, хоча й не мав такого наказу, проте він, порадившись із своїм фельдфебелем Захарченком, прийняв таке рішення. Багратіон схвалює дії Тушина. "Князь Андрій старанно прислухався до розмов князя Багратіона з начальниками і до розпоряджень, що той віддає, та з подивом помічав, що розпоряджень ніяких немає, а що князь Багратіон тільки намагався робити вигляд, що усе, що робилося з необхідності, випадково і незалежно від волі різних начальників, що все це робилося хоч не за його розпорядженнями, але згідно з його намірами. Завдяки такту, що виявляв князь Багратіон, князь Андрій помічав, що; незважаючи на цю випадковість подій і незалежність їх від волі начальника, присутність його зробила надзвичайно багато. Начальники, що із розстроєними обличчями під'їжджали до князя Багратіона, ставали спокійними, солдати й офіцери весело вітали його і ставали жвавіші в його присутності і, певне, хизувалися перед ним своєю хоробрістю".
Під час об'їзду військ князь Андрій із подивом помічає, що усе відбувається зовсім не так, як викладалося і говорилося в теорії.