Я двічі на власні вуха чув звуки, схожі на віддалене собаче виття. Хіба можна повірити, що все це поза законами природи? Ні, це нестерпно. Якщо і справді болотами бігає якийсь собака? Але де він ховається, що їсть, чому його не видно вдень? А як пояснити події в Лондоні? Невідомий в кебі, лист, автор якого благав сера Генрі не виходити на торф'яні болота. Хто він? Друг чи ворог? Невже я його бачив на верхівці гранітного стовпа?
Цей чоловік не з місцевих мешканців. А значить нас вистежує якийсь невідомий, і я мушу його знайти.
Сьогодні після сніданку Беррімор захотів поговорити з сером Генрі. Він образився на нас через те, що ми переслідували його родича. Він обіцяв, що Селден нікого не зачепить, і просив нас не повідомляти в поліцію. Через декілька днів він поїде до Південної Америки.
— Ватсоне, що ви скажете? Я знизав плечима.
— Якщо він забереться геть з Англії, всі зітхнуть із полегшенням. Добре, Берріморе...
Пробурмотівши непевним голос слова подяки, лакей пішов до дверей, але на порозі раптом зупинився.
— Ви так добре поставилися до мене, сер, що я хочу вам якось віддячити,— почав він. — Я дещо знаю. Мова йде про сера Чарльза.
Ми з баронетом підскочили на місці.
— Я знаю, чому він був біля хвіртки так пізно. У нього було побачення з якоюсь "Л. Л". Того ранку сер Чарльз отримав листа. Почерк належав жінці, а на штемпелі стояло "Кумб-Тресі". Я б і не згадав про цей лист, якби не дружина. Декілька тижнів тому вона почала прибирати в кабінеті сера Чарльза і в комині знайшла шматок паперу. Більша частина його перетворилася на попіл, а на маленькому шматочку ми прочитали: "Благаю вас як джентльмена, спаліть цього листа і будьте біля хвіртки о десятій вечора". Внизу стояли дві літери "Л. Л".
— Я не розумію вас, Берріморе! Як можна було приховувати такі важливі речі?
— Розумієте, сер, зразу після цього нас самих спіткало лихо. Нашому господарю вже не допоможеш, а коли у справу вплутано жінку, то треба діяти дуже обережно.
Сер Генрі відпустив лакея, а мене попросив негайно повідомити про все Шерлоку Холмсу.
17 жовтня
Увесь день ллє дощ. Я згадав каторжанина, що переховується десь серед боліт. Нещасний! А далі згадалася інша людина. Невже він теж ходить десь під зливою? Увечері я одягнув плащ і пішов углиб боліт, малюючи в уяві жахливі картини. Але ніде не було жодних слідів. На зворотньому шляху мене наздогнав лікар Мортімер, який їхав у своїй бричці з боку Гнилого болота. Увесь цей час він був до нас дуже уважний, і не проходило й дня, щоб він не заїхав до Баскервіль-холу. Лікар запропонував підвезти мене додому. Він був засмучений зникненням свого спанієля. Собака втік на болота й не повернувся.
— До речі, лікарю,— сказав я,— ви, мабуть, знаєте всіх мешканців. Чи не відома вам людина з ініціалами "Л. Л".
Лікар згадав, що в Кумб-Тресі живе Лора Лайонс, дочка Френкленда. Вона одружилася з художником, але він виявився негідником і покинув її. Батько зрікся дочки, бо вона одружилася без його згоди, а може, й не тому. Одним словом, обидва допікали нещасну жінку як могли. Ця історія стала відома усім, і сер Чарльз і Степлтон допомогли їй — дали можливість чесно заробляти на життя. Мортімер теж дещо пожертвував. Всі хотіли, щоб вона навчилася друкувати на машинці.
Завтра я планую поїхати у Кумб-Тресі, і якщо я зустрінуся з цією дамою, то наше розслідування просунеться ще на крок уперед.
Після обіду Беррімор подав мені до кабінету кави, і ми розговорилися. Лакей сказав, що знає про незнайомця на болотах, і висловив побоювання за життя сера Генрі. Беррімор розповів, що людина на болотах дуже хитра і обережна. Спочатку Селден вирішив, що це поліцейський, але помилився. Ховається чоловік у печерах на схилах пагорбів, де колись жили люди. А ще я дізнався, що на болота ходить якийсь хлопчик.
Коли лакей вийшов, я зупинився біля вікна і подивився крізь скло на небо і дерева, які розхитував вітер. Думки роїлися в моїй голові. В одній із печер приховано сенс завдання, яке мене так мучить. Присягаюся, не пройде і дня, як я зроблю все, що від мене залежить, і розгадаю. цю таємницю.
ХІ
Людина на гранітному стовпі
18 жовтня
Події останніх днів досягли апогею, вони настільки вкарбувалися в мою пам'ять, що я можу розказати про них без нотаток.
По-перше, я дізнався, що Лора Лайонс писала серу Чарльзу Баскервілю і призначила побачення у тому місці, де він і зустрів свою смерть. По-друге, людину, що переховується на болотах, слід шукати у кам'яних печерах на схилах пагорбів. Я відчував, що лише брак мужності та Кмітливості може завадити мені розгадати ці дві загадки.
Того вечора мені не вдалося розповісти баронету про місіс Лайонс. На ранок я поділився з ним своїм відкриттям і запропонував поїхати зі мною в Кумб-Тресі. Але, порадившись, ми вирішили, що такий офіціоз буде зайвий, і я поїхав сам.
З першого погляду місіс Лайонс вразила мене своєю красою. Світло-карі очі, каштанове волосся, ніжний рум'янець на щоках, усипаних ластовинням. Але в цьому обличчі було щось неприємне, грубе.
— Я маю честь знати вашого батька,— сказав я.
Але жінка сказала, що не має нічого спільного з батьком, який не цікавиться її життям. Якби не сер Чарльз Баскервіль і деякі добрі люди, їй би довелося голодувати.
— А я саме й хочу поговорити про нього,— пожвавішав я. Ластовиння яскраво виступило на її зблідлому обличчі. Я дізнався, що
Лору і сера Чарльза познайомив Степлтон. Вони рідко зустрічалися та листувалися. Того дня Лора наполягала на зустрічі, щоб попросити про допомогу. Але через невідомі мені обставини вони не зустрілися. Я розумів, що місіс Лайонс не хоче говорити правду, але наполягав на своєму.
Місіс Лайонс розповіла мені про своє невдале одруження. З того часу чоловік, якого вона ненавидить, переслідує колишню дружину. Закон на його боці, і Лора боїться, що чоловік змусить її жити разом.
— Перед тим, як написати серу Чарльзу, я дізналася, що можу отримати свободу, але для цього треба багато грошей. Свобода дасть мені все: душевну рівновагу, щастя, самоповагу. Але я отримала допомогу від іншої людини, і наша зустріч не відбулася. Я хотіла написати знову і все пояснити, але вранці в газетах прочитала про смерть сера Чарльза Баскервіля.
Я пішов, від неї, збитий з пантелику. Знову переді мною глуха стіна. Але згадуючи обличчя цієї жінки, я все більше переконувався, що вона багато приховала від мене. Але чому? Але тут нічого не вдієш! Доводилося йти іншими слідами, які вели до кам'яних печер на болотах.
Але тут було ще більше питань. Сліди були скрізь. Проте я затявся обстежити кожну печеру в цьому місці і врешті знайти потрібну. Яким же я буду щасливим, якщо знайду його і візьму гору над своїм учителем.
Але мої роздуми перервав містер Френкленд, який щойно виграв чергову справу і дуже хизувався цим. Слово за словом ми перейшли на розмову про втікача-каторжанина. Виявилося, що Френкленд стежить за болотами і помітив, що на болота постійно ходить хлопчик із вузликом у руках.
Раптом ми побачили хлопчака, який повільно піднімався схилом пагорба. Він скрадливо озирнувся, перевіряючи, чи ніхто за ним не стежить. Я нашвидку попрощався з господарем і пішов дорогою. Щойно я зник з поля зору Френкленда, як звернув зі шляху і пішов до кам'яного стовпа. Навколо не було жодної живої душі. Лише я та якийсь птах. Я озирнувся навколо. Ось вона — ця печера. Я навпочіпки підходив до кам'яної діри. До отвору, що був входом, вела ледь помітна стежка. У печері було тихо. Нерви мої були напнуті, як струни, в очікуванні зустрічі. Я відкинув убік цигарку, стиснув у руці револьвер і заглянув всередину.
Печера виявилася пустою. Але сліди життя тут усе ж таки були: ковдри, плащ, кучка попелу, напівпорожня цеберка води, купа порожніх банок з-під консервів вказували на те, що жили тут не один день. Посередині печери лежав камінь, а на ньому — маленький вузлик із харчами. Оглянувши вузлик, я хотів був покласти його назад, але побачив на камені аркуш паперу, на якому олівцем було написано:
"Доктор Ватсон поїхав у Кумб-Тресі".
Мить я стояв непорушно із запискою в руках. Значить, незнайомець полює не за сером Генрі, а за мною? Він вистежує мене не сам, а це останнє повідомлення. Отже, увесь час за кожним моїм кроком стежать. Я озирнувся на всі боки, але більше нічого не знайшов. Хто ж цей — ворог чи ангел-охоронець? І я заприсягся не виходити з печери, не дізнавшись про все до кінця.
Сонце повільно котилося за обрій. Золоте вечірнє світло надавало всьому чарівності та спокою. Нерви мої були напнуті, але я сидів і рішучо чекав повернення "господаря".
Нарешті почулися кроки, і вхід у печеру закрила чиясь тінь.
— Сьогодні такий прекрасний вечір, дорогий Ватсоне,— сказав знайомий голос— Навіщо сидіти у задусі? На повітрі значно приємніше.
XII
Смерть на болотах
Хвилину чи дві я стояв, не вірячи своїм вухам, і не міг перевести подих від несподіванки. Це був Холмс.
Виявилося, що він увесь час був тут, а допомагав йому Картрайт із розсильної контори.
— Приїзд до Баскервіль-холу дуже обмежив би мої дії,— продовжував оповідь Холмс— А так я міг діяти цілком вільно, лишаючись за кулісами і готуючись виступити на сцену в найкритичніший момент.
Незважаючи на те, що Холмс похвалив мене за спостережливість та цілеспрямованість, я все ж не зміг примиритися з тим, що мене так обманули. Я відчував, що мій друг мав рацію, що в інтересах справи я не повинен був знати про його перебування у цих місцях.
— А тепер розкажіть мені про свій візит до місіс Лори Лайонс.
Він так зацікавився розповіддю, що деякі епізоди мені доводилося повторювати двічі.
— Все це дуже важливо,— сказав Холмс, коли я закінчив.— Справа надзвичайно важлива і складна, і щойно ми заповнили останню прогалину, з'ясувалося, що Степлтон та Лора Лайонс тісно знайомі одне з одним, між ними досить приязні стосунки. А жінка, яку натураліст видає за свою сестру, насправді є його дружина. Холмсу зразу не сподобався цей чоловік у солом'яній шляпі із сачком. Від нього віяло чимось грізним, хитрим, диявольським. Лора хотіла розлучення з чоловіком, щоб одружитися зі Степлтоном.
— Коли ця жінка дізнається про все, вона може бути нам дуже корисною. А зараз, Ватсоне, вам час повернутися до Баскервіль-холу.
— Холмсе, що все це може означати? — запитав я.
— Убивство...