Кнут Гамсун — Пан (детальний переказ)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 4 з 4

Вона підвела очі, побачила мене, на хвилину здивувалася з мого мундира, глянула на мене збоку, як птах, і почервоніла".

— Я прийшов попрощатися, — сказав я.

"Раптом вона підвелася, і я побачив, що мої слова вразили її... Я беру її за руку, за обидві руки". Радість охоплює мене. І тієї ж хвилини вона знову холодна, холодна й уперта. Я стояв перед нею, мов жебрак, і не міг вимовити жодного слова.

Оговтавшись, я підійшов До неї, ще раз узяв її руку і попрощався. Я вдавав, що йду, але це не справило на неї ніякого враження.

Вона здивувалася, що я ще тут. Піднялася, підійшла до мене і попросила подарувати їй на пам'ять Езопа. Я пообіцяв.

Остання ніч в убогій хижці. "Я підкликав Езопа, погладив його, поклав його голову поряд із своєю і взяв рушницю. Він уже почав вищати від радості, думаючи, що ми підемо на полювання. Я знову поклав його голову поряд зі своєю, приклав дуло до потилиці Езопа і вистрелив.

Я найняв чоловіка віднести Едварді труп Езопа".

РОЗДІЛ XXXIV

"Пароплав відходив увечері".

Пан Макк потис мені руку, поздоровив з хорошою погодою. "Підійшов лікар, за ним Едварда. Я відчув, як коліна мої затремтіли".

Едварда подивилася мені просто в обличчя і сказала, що хоче подякувати панові лейтенанту за подарунок. "Вона стисла абсолютно білі губи".

Я піднявся на палубу, поглянув на берег. "Едварда швидко йшла додому. Лікар далеко відстав від неї. Так я бачив її востаннє.

Хвиля печалі хлюпнула в моє серце..."

Я згадав млин, мою хатинку, високий сірий камінь, Ізелінду, Єву...


РОЗДІЛ XXXV

Я написав усе це, щоб пригадати те літо в Норвегії, коли я рахував години, проте час летів. Тепер він стоїть для мене на місці.

"Я кинув службу і вільний, як монарх". Про Едварду я не думаю. У мене немає ніяких тривог і горя...

Раптом хтось постукав у двері. Це принесли лист із зображенням корони барона. "Але в листі нічого не написано — в ньому лежать тільки два зелених пташиних пера", які я колись подарував Едварді.

"Жах охоплює мене, я весь холону". Я зачиняю вікна. І мені здається раптом, що я бачу обличчя і чую знайомий голос.

"Кора лежить і дивиться на мене. Раніше був Езоп, а тепер Кора лежить і дивиться на мене.

— Коро, лежи, чуєш, я застрелю тебе, якщо ти поворухнешся!"

Дуже жарко. "Скоріше відчинити вікна, двері, сюди, веселі люди, заходьте!

Дні йдуть, а час не рухається".

Мені хочеться поїхати звідси далеко-далеко, в Африку, в Індію. Я належу лісам і самотності!

[1] Іомфру (норв.) — звертання до дівчини.

1 2 3 4