Виявилося, що він в своїх книжках описав пригоди інших чаклунів, тобто присвоїв собі заслуги інших, а сам зовсім не вмів захищатися від темних сил. Щоб хлопці нікому про це не розповіли, Локарт взяв свою паличку, щоб наслати на них закляття забуття. Та Гаррі випередив його, а Рон викинув у вікно професорову паличку. Друзі розповіли Локарту про Таємну кімнату і змусили йти з ними.
Вони відправилися до туалету Плаксивої Мірти. Там Гаррі запитав Мірту, як вона померла. Вона розповіла, що померла саме тут і запам'ятала лише двоє величезних жовтих очей. Гаррі запитав, де саме вона побачила ті очі, і Мірта показала на раковину навпроти своєї кабінки.
Гаррі й Рон підійшли туди. На одному з мідних кранів була зображена маленька змійка. Мірта сказала, що цей кран ніколи не працював. Рон запропонував, щоб Гаррі сказав щось парселмовою. Гаррі сказав "Відчинися!", і кран почав відкручуватися. З'явився великий отвір, яким рушили друзі разом з Локартом.
Гаррі, Рон і Локарт опинилися у тунелі, де лежала велетенська зміїна шкіра. Зміюка, яка її скинула, була, мабуть, не менше шести метрів завдовжки. Локарт хотів врятуватися, тому напав на Рона і відібрав його чарівну паличку. Професор сказав, що візьме на нагору шматочок цієї шкіри, скаже усім, що трохи запізнився, аби врятувати дівчинку, і ще скаже, що Гаррі і Рон з'їхали з глузду, коли побачили її понівечене тіло. Поламана Ронова паличка знову не подіяла як слід. Вона лише розтрощила брили, і каміння розділило Гаррі від Рона з Локартом. Рон крикнув, що з ним все добре, але паличка добряче пальнула Локарта. Гаррі наказав чекати його тут, а сам попрямував далі. Рон взявся розчищати прохід.
Тунель кілька разів звернув убік, і Гаррі побачив стіну, на якій були вирізьблені дві переплетені змії. Хлопець прошепотів парселмовою: "Відчиніться!", змії розплелися, і стіна розсунулася.
Стислий переказ скорочено, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
Спадкоємець Слизерина
Гаррі витяг чарівну паличку й рушив уперед поміж зміїстими колонами. Біля останньої пари колон була величезна статуя зі страшним обличчям Слизерина. Під статуєю лежала непритомна Джіні. Гаррі вхопив Джіні за плечі і просив прокинутися. Позаду з'явився Том Редл, який сказав, що вона не прокинеться. Гаррі не розумів, як Том міг тут з'явитися, але той пояснив, що він – спогад, що зберігався у щоденнику протягом п'ятдесяти років. Щоденник, який Гаррі знайшов у туалеті Плаксивої Мірти, уже лежав тут на землі. Гаррі попросив Тома допомогти йому, але Редл не рухався, а в його руках була чарівна паличка Гаррі. Редл розповів, що Джіні першою писала у щоденнику усі свої таємниці, а її душа була потрібна Редлові, бо він живився найглибшими страхами і найзаповітнішими таємницями дівчинки. Редл ставав могутнім, і тепер уже в Джіні переливав потроху свою власну душу. Саме Джіні Візлі відчинила Таємну кімнату, передушила шкільних півнів і писала на стінах загрозливі слова. Це вона нацькувала Слизеринського Змія на чотирьох бруднокровців і на кицьку. Звичайно, спочатку вона не знала, що робить, бо втрачала пам'ять. Згодом вона перестала довіряти щоденникові, викинула його. Потім Гаррі знайшов щоденник, і Редл був радий, бо саме прагнув зустрітися з Поттером.
Гаррі був вражений від почутого і кипів гнівом. Він спитав Редла, чому той прагнув зустрічі. Том відповів, що колись дізнався все про Таємну кімнату й виявив потаємний вхід. Але Том розумів: доки він в школі, відчиняти Кімнату надто небезпечно. Тому він вирішив лишити щоденник, який збереже на своїх сторінках його шістнадцятирічного. Щоб тоді одного дня, якщо пощастить, отримати змогу повести когось за собою й завершити велику справу Салазара Слизерина.
Гаррі вигукнув, що Редлу не вдалося нікого вбити, бо скоро буде готова настійка з мандрагори, і всі його жертви знову оживуть. Редл відповів, що йому вже не цікаво вбивати бруднокровців, бо він багато місяців полює лише на Гаррі. Том зізнався, що був злий, коли замість Гаррі у щоденнику знову почала писати Джіні. Вона побачила Гаррі зі щоденником і, звичайно, злякалася. Тому Джіні викрала щоденник. Вона розповіла щоденнику, що Гаррі володіє парселмовою. Отож Том змусив Джіні написати на стіні слова про її смерть, а самій чекати тут унизу.
Далі Гаррі дізнався дещо ще жахливіше, бо Том сказав: "Волдеморт – це моє минуле, теперішнє й майбутнє!" Він витяг з кишені чарівну паличку Гаррі і почав креслити нею в повітрі, написавши повне своє ім'я: ТОМ ЯРВОЛОД РЕДЛ. Тоді змахнув паличкою – і літери помінялися місцями: Я ЛОРД ВОЛДЕМОРТ. Він так називав себе ще в Гоґвортсі, бо не збирався вічно носити ім'я на честь свого батька-маґла. Адже в його жилах по материнській лінії текла кров самого Салазара Слизерина.
Коли Том сказав, що він – найвидатніший чаклун усього світу, Гаррі заперечив і сказав, що найвидатніший чаклун світу – Албус Дамблдор. Після цих слів звідкись взявся птах-фенікс, якого Гаррі бачив у кабінеті Дамблдора. Птах приніс Гаррі старий шкільний Сортувальний капелюх, а потім сів на його плече. Редл реготав з того, що Дамблдор прислав своєму оборонцеві: співочого птаха і старого капелюха.
Редл роззявив рота й засичав до кам'яного обличчя Слизерина, але Гаррі зрозумів, що той казав: "Заговори до мене, Слизерине, найвидатніший з гоґвортської четвірки!" Велетенське кам'яне обличчя Слизерина заворушилося. У кам'яній пащі утворилася діра, з якої виповз велетенський змій, якому Редл прошепотів вбити Гаррі.
Хоч Гаррі заплющив очі, його тіло ось-ось мали проштрикнути гострющі зуби. Та на боротьбу з Василіском кинувся фенікс: своїм дзьобом він проштрикнув очі змія. Осліплений змій і далі намагався вбити Гаррі. Хлопець схопив Сортувального капелюха і настромив собі на голову. "На поміч! Допоможіть!" – думав Гаррі. Раптом з капелюха впав розкішний срібний меч. Гаррі схопив меча і підняв його над головою. Він з усієї сили увігнав меча по саме руків'я у змієве піднебіння, бо той уже збирався вкусити хлопця.
Змій був вбитий, але один з найдовших отруйних зубів упився в руку Гаррі, а тоді раптом зламався, коли Василіск бебехнувся на підлогу. Гаррі витяг зуб, але отрута вже розтікалася по всьому його тілу. Фенікс своїми сльозами зцілив хлопця, а потім кинув йому щоденник. Гаррі схопив з підлоги василісковий зуб і застромив його в саму серцевину щоденника.
Пролунав жахливий, пронизливий крик, і зі щоденника струменем ринули цілі потоки чорнила. Редл забився у корчах і щез. Чарівна паличка Гаррі лунко впала на підлогу, і все стихло. Гаррі підняв свою чарівну паличку й Сортувального капелюха, а тоді смикнув за руків'я і витяг з Василіскового піднебіння блискучого меча.
Джіні ожила і почала пояснювати, що хотіла все розповісти йому за сніданком, але не змогла через Персі. Потім вони рушили назад. Рон встиг уже зробити отвір у завалі. Він розповів, що професору Локарту відбило пам'ять, бо той наслав сам на себе чари забуття. З допомогою фенікса Гаррі, Рон, Джіні і Локарт полинули нагору і приземлилися на мокру підлогу туалету Плаксивої Мірти. Після цього фенікс привів їх до кабінету професорки Макґонеґел.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
Щасливий Добі
У кабінеті були батьки Рона, вони кинулися до врятованої Джіні. Були тут також професор Дамблдор і професорка Макґонеґел. Гаррі розповів усе, а Дамблдор пояснив сім'ї Візлі, що лорд Волдеморт колись називався Томом Редлом. Після школи він десь зник, багато мандрував, страшенно захопився темними мистецтвами і спілкувався з найлихішими чаклунами. Дамблдор запевнив, що Джіні не покарають, а потім запропонував влаштувати гучний бенкет. Ґільдерой Локарт досі нічого не пам'ятав, тож Рон повів його до лікарні.
Залишившись з Гаррі, Дамблдор подякував йому за справжню відданість, бо інакше фенікс нізащо не прилетів би до нього. Від Дамблдора Гаррі довідався, що Волдеморт – останній живий нащадок Салазара Слизерина. Разом з шрамом Волдеморт передав Гаррі тієї ночі і деякі свої здатності, наприклад здатність розуміти зміїну мову. Гаррі володів багатьма якостями, які Салазар Слизерин цінував у своїх улюблених учнях: зміїною мовою, винахідливістю, рішучістю, певною зневагою до правил, але Сортувальний капелюх віддав Гаррі у Ґрифіндор, бо хлопець сам про це попросив. Дамблдор сказав: "Цим ти і відрізняєшся від Тома Редла. Те, ким ми є насправді, Гаррі, набагато більше залежить не від наших здібностей, а від нашого вибору". Доказом того, що Гаррі – істинний ґрифіндорець, був меч. Гаррі побачив ім'я, викарбуване знизу під руків'ям: Ґодрік Ґрифіндор. Тільки істинний ґрифіндорець міг витягти цей меч з капелюха.
Коли Гаррі уже виходив від Дамблдора, з'явився розлючений Луціус Мелфой, за яким біг Добі. Луціус не був радий, що Дамблдор повернувся. Дамблдор сказав, що решта одинадцять членів Ради зв'язалися сьогодні з ним і бажали його повернення. А ще вони розповіли, що Луціус погрожував проклясти їхні родини, якщо вони не погодяться відправити Дамблдора у тимчасову відставку.
Містер Мелфой зблід, а потім Дамблдор показав йому щоденник Редла. Гаррі побачив, як Добі показував, що саме Мелфой підкинув цей щоденник Джіні. Про це знав і Дамблдор. Він порадив Мелфою не роздавати більше нікому старих шкільних речей Волдеморта. Луціус Мелфой покликав Добі і покинув кабінет. Раптом Гаррі сяйнула одна ідея. Він запхав щоденник у свою шкарпетку і побіг за Мелфоєм. Наздогнавши Мелфоя, подав йому брудну шкарпетку. Мелфой зірвав шкарпетку зі щоденника, пожбурив її в Добі, і сказав, що Гаррі, як і його батьки, лізе не в свої справи. Добі був вільний, бо господар дав йому шкарпетку. Мелфой кинувся до Гаррі, бо через нього втратив слугу, але Добі своїми чарами захистив хлопця. Добі з Гаррі обійнялися, а потім ельф зник.
У Гоґвортсі відбувся гучний бенкет. Геґрід повернувся, Ґрифіндор другий рік поспіль завоював кубок гуртожитків, а професорка Макґонеґел оголосила, що іспити відмінено. Гоґвортс повернувся до звичного розпорядку. Луціуса Мелфоя позбавили членства в Раді опікунів школи. Джіні Візлі знову щасливо усміхалася.