Кельвін погодився, що вибрано найстійкіші відбитки в пам'яті, найбільш ізольовані від усіх інших.
Сарторіус дратував Кельвіна, бо не розмовляв, а виголошував промову, точнісінько, як на засіданнях Інституту. Він оголосив свій висновок – гіпотезу про нейтринну структуру, та раптом зник, бо хтось йому завадив. Кельвін ще встиг помітити, що на закритому екрані Сарторіуса показався солом'яний бриль. Снаут і Кельвін домовилися зустрітися, коли зможуть.
ПОТВОРИ
Серед ночі Кельвіна розбудило світло. Гері сиділа і беззвучно плакала. Вона розповіла, що у сні він говорив, що не любить її, хотів, щоб вона пішла геть. Кельвін пояснював, що йому просто снився сон. Гері сказала, що відчуває себе непотрібною, що він ставиться до неї несерйозно. Тоді він сказав, що говоритиме правду: вона змінилася, з певної причини не може покинути його, але й він вже не може без неї. Гері сказала, що з нею щось не те, потім показала на поламані двері. Вона зовсім не могла пояснити, що з нею відбувається. Коли вона сказала, що любить його, Кельвіну хотілося закричати.
Зранку він отримав від Снаута листа: той повідомляв, що справи кепські, бо Сарторіус за рішучі дії і сподівається, що йому вдасться дестабілізувати нейтринні системи, тобто "гостей". Для дослідів йому потрібна невелика кількість плазми як вихідного будівельного матеріалу витворів F. Він пропонує, щоб Кельвін вирушив у розвідку і набрав трохи плазми в контейнер. Також Снаут попередив не заходити до радіостанції, бо там у нього гості.
Кельвін порвав лист і відправився з Гері у бібліотеку. Перш ніж виконати доручення Сарторіуса, Кельвін хотів переглянути літературу з проблем поля і нейтринних систем, бо вирішив контролювати його роботу. Йому спало на думку, що цей неіснуючий нейтринний анігілятор міг би визволити Снаута й Сарторіуса, а він перечекав би "операцію" разом з Гері десь зовні – наприклад, у літальному апараті.
У бібліотеці Кельвін знайшов книгу Гізе, який описував все, що спостерігав у дослідженнях Океану. Гізе придумував нові поняття, що стосувалися утворень Океану: "городерева", "довгуни", "грибовища", "мімоїди", "симетріади" й "асиметріади", "хребетники" й "спритуни". Гізе вважав, що саме "довгуни" є вихідною формою, і зіставляв їх з побільшеними багато разів і нагромадженими одна на одну припливними хвилями земних морів. "Довгуни" мали найпростішу, найстійкішу форму, існували усього кілька тижнів. Набагато складніша й химерніша форма – це "мімоїди". "Мімоїди" мали певну схильність до наслідування довколишніх форм, байдуже, близьких чи далеких. Мімоїд не реагував на людей, на живі організми, в тому числі й на рослини, що їх теж з експериментальною метою привезли на Соляріс невтомні дослідники. Зате манекен, лялька, зображення собаки чи дерева, зроблене з будь-якого матеріалу, копіюються негайно. У мімоїда бувають свої "творчі злети", коли він видає якусь небачену суперпродукцію. Вчені гадали, що через мімоїди, відбудеться жаданий контакт двох цивілізацій, але нічого не вийшло. Найбільш не схожими на все те, що будь-коли досліджувалося людиною на Землі, за твердженням школи Гізе, є "симетріади". Дослідження симетріад учені розпочали дуже обережно. В межах симетріад не було нічого постійного, нічого певного, там не діяли навіть фізичні закони. Саме це давало дослідникам симетріад підставу дедалі наполегливіше стверджувати, що живий Океан розумний. Симетріади виникали раптово. Двох однакових симедріад не бувало. Кінець симетріади жахливий. Той, хто бачив його, не міг позбутися враження, що перед його очима скоїлася трагедія, а може, навіть убивство. Крім симетріад, є асиметріади, які виникають так само, але гинуть інакше. У них нічого не можна розрізнити, бо все тремтить, палає, мерехтить. Окрему групу становлять, утворення, які на довгий чи короткий періоди повністю відокремлюються від живого Океану. Вони трапляються значно рідше, нагадують дивні силуети тюленів на лежбищі, чи то пінгвінів.
Сімсот вісімнадцять чоловік пропало під час катаклізмів, не встигнувши вибратись з приречених на загибель колосів, причому сто шість із них – тільки в одній катастрофі, відомій тим, що в ній загинув і Гізе, якому тоді саме минуло сімдесят років. Сталося непередбачене: утворення, яке за всіма ознаками належало до симетріад, спіткала смерть, властива асиметріадам. Тоді вперше за всю історію соляристичних досліджень пролунали голоси, які вимагали завдати по Океану термоядерних ударів. Та це було б жорстокіше, за будь-яку помсту, бо йшлося про знищення того, чого люди не могли зрозуміти.
Часи, коли численні експедиції відвідували планету, вже минули. Теперішня станція висіла на висоті від п'ятисот до тисячі п'ятисот метрів над Океаном завдяки гравітаторам. Також станцію було оснащено спеціальними радарними установками, готовими в разі найменшої зміни стану поверхні Океану ввімкнути додаткову потужність, – тож, тільки-но з'являються перші ознаки нового живоутворення, сталевий диск підіймається в стратосферу.
Кельвін поставив на полицю десятий том монографії Гізе і відчув, що з ракетодрому стартувала якась ракета. Це повернуло його до дійсності. Він ще не вирішив остаточно, чи полетить, як радив Сарторіус. Кельвін був майже певен, що справа дійде до сутички, бо вирішив зробити все можливе, щоб урятувати Гері.
Снаут з'явився у блискучому гумовому антирадіаційному фартусі. Гері теж тут була, тому Снаут мусив "познайомитися" з нею. Чоловіки сіли у протилежному кінці залу, поки жінка читала книгу. Снаут сказав, що позбавився свого гостя, що Сарторіусу здається, що він знайшов шлях... Снаут говорив, що Сарторіус хоче послати Океану яву – думки, коли людина не спить. Цей пучок променів вони мають промодулювати біострумами мозку Кельвіна. Є ще один проект. Перемонтувати апарат Роше – анігілятор. Апарат працюватиме цілодобово, необмежений час, створюючи антиполе. Це буде нейтринне антиполе. Звичайна матерія залишається без змін, але знищенню підлягають нейтринні системи, тобто гості. Кельвіну не хотілося, щоб Гері зникала, тому він сказав Снауту, що антиполе для звичайної матерії безпечне, але в ту мить, коли настає дестабілізація, коли нейтринна структура розпадається, вивільнюється надлишок енергії зв'язку. Ця енергія дорівнює невеликому заряду урану, якби він вибухнув усередині станції. Кельвін продовжував пояснювати: Сарторіус належить до школи Фрезера і Кайоллі. Згідно з їхньою теорією, вся енергія зв'язку в момент розпаду вивільнюється у вигляді світлового випромінювання. Є, однак, й інші гіпотези, інші теорії нейтринного поля. За Кайятом, Аваловим, за Сіоною, спектр випромінювання значно ширший, а максимум припадає на жорстке гамма-випромінювання. Снаут налякався і сказав, що розповість про небезпеку Сарторіусові. Кельвін був впевнений, що Сарторіус не повірить. Снаут сказав, що затримати час може перший проект, тобто, потрібно було, щоб Кельвін дозволив зробити енцефалограму свого мозку.
РІДКИЙ КИСЕНЬ
Кельвін лежав на ліжку, довкола було темно. Йому приснився Гібарян. Він говорив, що Кельвін повинен жаліти себе, а не Гері. Кельвін заспокоївся і слухав Гібаряна цілком спокійно. Той говорив, що Сарторіус переконав Снаута, що Кельвін його обдурив. Тепер вони обдурюють Кельвіна. Вдаючи, що монтують рентгенівську установку, вони будують анігілятор поля. Кельвіну ні на кого тут покластися…
Кельвін прокинувсь. Біля нього щось зашелестіло. То була Гері.
Зранку він пригадав події, які сталися минулої ночі. Розмова з Гібаряном йому приснилась. Але щось було потім, бо він чув, як Гібарян читав лекцію. Гері купалася. Кельвін зазирнув під ліжко, куди кілька днів тому засунув магнітофон. Його там не було. Він спитав Гері про магнітофон, але вона не знала де він. Пошуки не дали ніяких наслідків.
Під час сніданку Гері весь час роззиралась і ніби не чула, коли він щось казав. Вона була бліда, раз почала плакати. Кельвін вирішив, що йому потрібна якась зброя, тому вирушив на склад. Гері теж пішла. Треба було зазирнути до холодильної камери. Кельвін не побачив чорношкірої. Він не знайшов нічого підходящого, і настрій зіпсувався. Несподівано він помітив, що Гері поруч нема. А втім, вона відразу ж прийшла. Пополудні вона запитала: "Крісе, а як у нас із тобою?". Він відповів, що краще й бути не може. Вона просила говорити правду, питала, звідки вона тут взялася. Жінка просила, хоч би хто вона була, сказати їй правду. Кельвін сказав, що нічого не приховує, що любить її. "Мене?" – запитала Гері. Вона сказала, що воліла б, щоб він її вбив.
Вночі Кельвін прокинувся, почув хрипіння, вийшов у коридор і побачив, що Гері в лабораторії. Вона випила рідкий кисень, ядучіший, ніж концентровані кислоти, щоб знищити себе, адже розуміла, що вона чужа Кельвіну. Її дихання завмирало. Кельвін не знав, як її рятувати. У неї почалися напади блювання. Вона довго мучилась, нарешті, Кельвін подумав, що це кінець. Та він помилявся, бо жінка ожила. Вона обвела очима приміщення і запитала, чи не вдалося. Кельвін говорив лише: "Гері". Вона пройшла кілька кроків і сказала: "Але ж.. я... не Гері. А хто я?.. А ти, ти?!". Жінка говорила, що нічого не розуміє, нічого не знає, крім того, що вона Гері. Вона переконувала, що не прикидається, потім заридала і впала на підлогу. Згодом Гері призналася, що вночі слухала магнітофон Гібаряна і зрозуміла, що вона не людина, а тільки знаряддя. Кельвін кинувся до неї, намагався заспокоїти. Він говорив, що не хоче її смерті, а тільки щоб вона була з ним. Тепер вона в це не вірила. Кельвін говорив, що справді любить її, любить не ту, на Землі, а ту, яка є зараз.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗМОВА
На другий день Кельвін знайшов на столі записку від Снаута. Він повідомляв, що Сарторіус тимчасово припинив роботу над анігілятором, щоб ще раз і востаннє дослідити, як на Океан вплине пучок жорсткого випромінювання. Кельвін мусив йти до Снаута. Гері не могла його покинути. Вони вирішили, що вона чекатиме у коридорі під дверима, щоб хоча б чути його голос.