Приїжджає П'єр, що їздив у справах на деякий час, Наташа, як звичайно, влаштовує йому сцену за довгу відсутність, але швидко заспокоюється. З його поверненням Наташа знову стає схожа на ту жваву і щасливу Наташу, яку знав колись Денисов. П'єр розповідає про останні політичні новини, говорить, що государ ні в які справи не втручається, що усе готове до перевороту, що необхідно протистояти загальній катастрофі. П'єр запевняє, що неодмінно треба щось робити, якщо буде змога, треба організувати легальне товариство і приносити користь таким чином — добре, якщо ні — то нелегально. Микола з ним не погоджується, нагадує, що він давав присягу: "Якщо мені зараз звелить Аракчеєв іти на вас з ескадроном і рубати — ні на мить не задумаюся і піду". Микола ділиться з дружиною тим, що розповів йому П'єр, говорить, що не схвалює намірів Безухова йти проти уряду, мріє про те, як він викупить Отрадне і лишить дітям пристойну спадщину. Княжна Мар'я, сповнена тихої любові до цієї людини, почуває, що він ніколи не зрозуміє всього того, що вона розуміє, і від цього вона ще сильніше, з відтінком жагучої ніжності любить чоловіка. Вона веде щоденник, в якому записує всі події, що сталися з дітьми за день. Микола визнає у глибині свого серця, що дружина набагато випередила його у духовному розвитку, це не пригнічує його, а навпаки підносить у власних очах, бо він відчуває щиру любов до себе своєї дружини, відчуває, що вона сама наче частка його. В родині Ростових виховується син князя Андрія — Миколка. Йому вже п'ятнадцять років. Мар'я часто докоряє собі, що вона не почуває до нього такої любові, як до своїх дітей. Миколка Болконський серед усіх домашніх найбільше захоплюється П'єром. Він знає про дружбу свого батька з цим великим і добрим чоловіком. З розмов і натяків він зрозумів, що його батько колись кохав Наташу, тому до неї почуття теж особливі. Миколка любить свою тітку, дядька, але у житті хоче наслідувати П'єра — бути таким же розумним, щирим і добрим. Миколка чув усе, що розповідав по приїзді П'єр, розмова дорослих справила на нього сильне враження.
Між Наташею і П'єром теж відбувається розмова, яка може бути тільки між справжнім подружжям. Поспішаючи висловити все, що вони передумали і пережили у розлуці, Наташа і П'єр говорять одразу про все, але чудово розуміють одне одного. П'єр говорить про важливі державні справи, Наташа про дітей, про себе. Раптом Наташа запитує, чи схвалив би політичну діяльність П'єра Платон Каратаєв. П'єр не дивується цьому запитанню дружини, говорить, що Платон, напевне, не схвалив би тієї діяльності, але їхнє сімейне життя він схвалив би.
Миколка Болконський прокинувся серед ночі, вражений страшним сном. Йому снилося, наче вони разом з П'єром ідуть попереду величезного війська, але їх зупиняє дядько Микола й грізно кричить, що вб'є за наказом Аракчеєва кожного, хто ступить далі. Миколка оглядається, а дядька П'єра нема, натомість він відчуває у сні присутність батька. Прокинувшись, він пригадав все, що чув від П'єра, подумав, що батько напевно схвалив би наміри П'єра. Хлопчик мріє вирости і жити так, щоб бути гідним свого батька.
Частина друга
"Предмет історії є життя народів і людства". А роль особистості в історії така: не особистість робить історію, а роблять її тільки народні маси, керовані загальними інтересами. "Найсильніший, нерозривний, тяжкий і постійний зв'язок з іншими людьми є так звана влада над іншими людьми, яка у своєму справжньому значенні є тільки найбільша залежність від них". Особистість важлива в історії лише настільки, наскільки вона розуміє і приймає загальні інтереси, як свої особисті. Особистість, яку вважають причиною тих чи інших подій, з'являється на поклик історії. "Якою є причина історичних подій? Влада. Що є влада? Влада є сукупність воль, перенесених на одну особу. За яких умов переноситься воля мас на одну особу? За умов того, що особа виражає волю всіх людей..."