Хитавиця була жахлива. Дік не відходив од стерна. Він прив'язався мотузкою, щоб хвиля не змила його в море. Інші зробили так само. Місіс Уелдон, малий Джек, кузен Бенедікт і Нен за наказом Діка Сенда сиділи по своїх каютах на кормі. Всі люки були щільно задраєні.
У ніч проти 14 березня, саме коли Дік Сенд перепочивав, старий Том стояв за стерном. У цей час Негору підійшов до них і, коли судно рвучко накренилось, впав і напевно був би полетів за борт, якби вчасно не вхопився за нактоуз. Том закричав, злякавшись за компас. Дік Сенд, почувши цей крик крізь сон, вискочив з каюти. Негору тим часом підвівся, тримаючи в руках залізяку, що її витяг з-під нактоуза. Він устиг сховати залізяку, перше ніж Дік щось помітив. Виходить, кок тепер хотів, щоб стрілка компаса показувала правильний напрямок? Негору годі було звинуватити в тому, що він навмисне впав на компас, але Дік здивувався, заставши кока на кормі в таку пізню годину. Молодий капітан і Геркулес попередили Негору, щоб більше тут не показуватися.
Тепер компас показував стрибок аж на сорок п'ять градусів. Дік мусив змінити курс. Юнак установив за коком пильний нагляд, а Дінго переселили на корму.
Буря не влягалась цілісінький тиждень. А барометр і далі падав. З 14 по 26 березня вітер жодного разу не вщух так, щоб можна було знову поставити вітрила. "Пілігрим" утікав од бурі на північний схід зі швидкістю щонайменше 200 миль на добу, а земля не з'являлася.
26 березня о 8 ранку Геркулес побачив землю. Дік узяв підзорну трубу й звільна продивився весь східний обрій. Та землі уже не було видно. А о 2 годині пополудні помічена вранці земля розтанула вдалині. Дік вирішив, що то був острів Пасхи, загублений серед Тихого океану. До американського берега було 2000 миль. Виходило, що корабель не зрушив з місця, якщо вони ще так далеко від континенту. Дік не міг цього пояснити, хіба що компас вийшов з ладу.
Розділ XIII
"ЗЕМЛЯ! ЗЕМЛЯ!"
28 березня барометр пішов угору. Буря, очевидно, вщухала. Усі вийшли на палубу, а місіс Уелдон пообіцяла Діку, що коли він скінчить навчання, то стане капітаном одного з кораблів Джеймса Уелдона.
29 березня вітер ослаб іще більше, й Дік з друзями почав піднімати вітрила. Дік вправно керував роботою, а матроси слухались його охоче. З обережності юнак не став піднімати всіх вітрил. Корабель швидко йшов правильним курсом. Лага не було, але Дік Сенд умів визначати швидкість корабля за кільватером. Він не сумнівався, що побачить землю якнайпізніше за тиждень.
5 квітня минуло вже два місяці, відколи "Пілігрим" залишив Нову Зеландію. 20 днів вітри і негода затримували судно. А потім раптом знявся попутний вітер і чимдуж помчав судно до землі. 6 квітня Дік побачив землю. Всі пасажири, крім Негору, повибігали на палубу. Десь миль за 4 на сході тягся низький берег. "Пілігрим" швидко мчав до нього. Ніде не виднілося жодної оселі, жодного порту, жодного гирла річки, що могло б правити за безпечне пристановище для шхуни-брига.
Попід берегом вимальовувалась довга смуга рифів, прибій був дуже сильний, вітер чимраз дужчав. Все це було небезпечно для корабля. Раптом Дінго, утупившись у землю попереду, жалібно завив. Дік не мав надії знайти безпечне пристановище для "Пілігрима", тож вони мусили опинитися серед рифів. Капітан сказав місіс Уелдон, Джекові, кузенові Бенедікту й Нен, щоб вони надягли рятівні пояси.
Коли судно зайшло у прохід між рифами, Дік наказав вилити у воду жир з бочок. Під шаром жиру море одразу, мовби якимись чарами, заспокоїлося, щоб за мить забурхати ще дужче. Та "Пілігрим" устиг просковзнути по змащеній водній поверхні між рифами і вже мчав просто до берега. Страшний поштовх струсонув судно. Величезна хвиля підняла його й кинула на прибережне каміння. Від удару в корпусі утворилася пробоїна, й крізь неї гунула вода. Через десять хвилин всі пасажири "Пілігрима" вже стояли під стрімким берегом.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ XIV
ЩО РОБИТИ?
Отак після подорожі, що тривала 74 дні, "Пілігрим" викинувся на берег і розбився об рифи. Місіс Уелдон і її супутники раділи, що буря винесла їх на континент. Дік вважав, що вони знаходяться на узбережжі Перу, звідки неважко дістатись до якогось поселення. Проте узбережжя здавалося безлюдним. На півночі видніло гирло маленької річки, а на гребені починався густий ліс, де росли дерева, яких немає на півночі Нового Світу. Не було жодних ознак того, що тут є люди. Діка Сенда це дуже здивувало. Негору й Дінго нишпорили берегом. Кок поводився, як людина, що потрапила в знайомі, але забуті місця. Потім він пішов до річки і зник.
Про харчі вони не турбувалися. Крім плодів та дичини, що їх було повно довкола, потерпілі могли використати запаси з "Пілігрима", бо прибій повикидав на берег чимало всякої всячини з розбитого судна. Том і його товариші підібрали кілька барилець із сухарями, бляшанки з консервами, ящики із сушеним м'ясом. Питної води не бракувало. Залишалось знайти якийсь притулок, Малий Джек випадково знайшов грот, де і розмістилися потерпілі. Навіть Негору виявив бажання приєднатися до гурту й дістати свою частку сніданку. Він не втручався в загальну розмову, під час якої обговорювалися плани подальших дій, але уважно прислухався.
Дік сказав, що треба визначити, де вони знаходяться. Він вважав, що біля перуанського берега. Завтра він планував знайти тубільців і розпитати їх про все. Хлопець хотів піти на розвідку з Томом, прихопивши Дінго. Кузен Бенедікт погодився з усім і пішов шукати тутешніх комах. Майже водночас із ним вийшов і Негору і невдовзі зник з очей.
Коли Джек заснув, його залишили з Нен, а всі решта пішли на берег. Діка здивувало, що припливи й відпливи тут значні, хоч на американському узбережжі Тихого океану так не повинно бути. Вода винесла чотири чудові карабіни та близько сотні набоїв у патронташах. Тепер Діків невеликий загін був добре озброєний. Юнак узяв також 6 великих ножів, іграшкову рушницю Джека. На прохання місіс Уелдон він забрав з корабля й гроші. Дік знайшов усього 500 доларів. Це було далеко не все; сама тільки місіс Уелдон везла набагато більшу суму. Однак решти юнак не знайшов. Всі здогадалися, що гроші викрав Нерогу.
Коли ввечері усі сховалися в гроті, бо наближалася злива, Негору не повнувся. Раптом Дінго, що бігав по піщаному березі, голосно загавкав. Дік Сенд, Геркулес, Остін і Бет вийшли з грота й попрямували до річки. Вони пройшли аж до гирла, але нічого не побачили й не почули. Дінго теж більше не подавав голосу. Пізніше всі почали лаштуватися до сну.
Розділ XV
ГАРРІС
Вранці 7 квітня Остін, який стояв на варті, побачив, що Дінго, загавкавши, побіг до річки. Ту ж мить із грота повибігали місіс Уелдон, Дік Сенд, Том та інші негри. Дік, Бет, Остін і Геркулес взяли зброю і рушили до річки. Місіс Уелдон, Том і Актеон залишилися при вході до грота, де спав малий Джек.
Дік Сенд і його супутники побачили біля річки Дінго, який гавкав на якогось незнайомого чоловіка. За спиною в нього висіла рушниця. Він її швидко зняв і, взявши в руки, приклав до плеча. Усім своїм виглядом він виказував невпевненість. Дік Сенд привітно змахнув рукою, і незнайомець підійшов до них. Це був середнього зросту, міцно збудований чоловік років під 40. Жваві очі, посріблені сивиною чуприна й борода, засмагле, аж чорне, обличчя.
Дік Сенд зрозумів, що перед ними не корінний житель пампасів — індіанець, а скоріше один з тих чужоземців-авантюристів, часто сумнівної слави. Чоловік потис юнакові руку, а неграм тільки кивнув головою. До чоловіків підійшла місіс Уелдон. Вона розповіла незнайомцю про катастрофу на судні. Чоловік сказав, що вони опинилися на південноамериканському узбережжі, на болівійському березі. Ніщо не викликало сумніву в словах незнайомця. Вони — в Південній Болівії, тож нічого дивного, що берег такий порожній. Чоловік сказав, що до Ліми далеко. Він розповів, що звуть його Гарріс, родом він з Південної Кароліни. Та ось уже скоро 20 років, як виїхав з батьківщини і проживає в пампасах Болівії. Він живе на півдні, біля чілійського кордону, а зараз їде на північний схід, в Атакаму. За двісті миль звідси є велика ферма — асьєнда Сан-Фелісе, яка належить його братові, тож потерпілі можуть піти з ним туди, а звідти дістатися до міста Атаками. Потім Гарріс запитав місіс Уелдон, чи негри її раби. Жінка сказала, що рабство на півночі скасували. Прибіг малий Джек, і Дік помітив, що Гарріс не сподобався хлопчику.
Тим часом Дік Сенд обмірковував пропозицію Гарріса дістатись до асьєнди Сан-Фелісе. Адже перехід у 200 з лишком миль лісами та рівнинами — дуже стомливий. Гарріс сказав, що має коня, тож на ньому зможуть їхати жінка з дитиною. Дік вважав, що краще пробиратися узбережжям, але Гарріс сказав, що ближче, ніж за 300-400 миль, немає жодного порту. Місіс Уелдон прийняла пропозицію Гарріса, тож усі почали збиратися в дорогу. Жінка і Нен почали готувати сніданок, Дік пішов з Гаррісом по коня, а Геркулес шукав кузена Бенедікта, якого мало обходило те, що діялося довкола.
Тим часом Гарріс і Дік Сенд повернули за скелі до гирла річки, а потім пройшли вгору берегом і побачили коня. Дік не знав породи, але це був арабський скакун. Дік спитав Гарріса, чи він не зустрічав тут португальця на ім'я Негору. Той відповів, що нікого тут не бачив.
Розділ XVI
У ДОРОЗІ
Пройшовши трохи берегом річки, загін вступив у праліс. На чолі загону йшли озброєні Дік Сенд і Гарріс. За ними рухалися Бет і Актеон, озброєні карабінами й ножами. Далі на коні їхали місіс Уелдон і малий Джек. За ними посувалися Том і Нен. В ар'єргарді йшли Остін, озброєний четвертим карабіном, і Геркулес із сокирою за поясом. Дінго то забігав далеко вперед, то відставав. Пес начебто шукав сліду. Собака був збуджений і частенько глухо гарчав. Кузена Бенедікта, як і Дінго, було неможливо примусити йти з усіма.
Погода стояла чудова. Більшість дерев місіс Уелдон та її супутники бачили вперше. Чимдалі частіше траплялися заболочені місця. Траплялися цілі мангові гаї. Після обіду й короткого перепочинку маленький загін пішов угору горбастим схилом. Дерева тут росли не так густо, але земля поспіль заросла височенними травами.