Через свій великий живіт він швидко застряг. Тиск був неймовірний, і Авґустус знову шугонув угору. Коли хлопець зник, а батьки кинулися до містера Вонки, той заспокоїв усіх і сказав, що Авґустус трохи покатається, та й усе. Труба, по якій помчав Авґустус, виходила прямісінько в цех, де виготовляли полуничну помадку в шоколаді. Мама хлопця обізвала містера Вонку потворою, але той лише сміявся і говорив, що нічого з малим не станеться.
Містер Вонка викликав умпа-лумпа і попросив відвести пана й пані Ґлупів у помадковий цех і знайти їхнього сина Авґустуса, який щойно вилетів у трубу. Містер Вонка попередив, що коли хлопець довго побуде в шоколадомішалці, то може перетекти в казан для помадок, а то вже буде катастрофа. Помадка стане неїстівна! Пані Ґлуп люто верескнула. Чоловік і жінка поспішили за своїм крихітним супровідником, а п'ятеро умпа-лумпів на другому березі річки раптом почали підстрибувати, танцювати й шалено гатити в манюсінькі барабанчики. Вони співали пісню про Авґустуса Ґлупа, скупого тюфтельку-товстопупа, який день і ніч жере. Умпа-лумпи також співали про те, що постараються змінити хлопця на краще. Містер Вонка попросив усіх не вірити жодному їхньому слову, бо це все вигадки й нісенітниці.
Розділ 18. По шоколадній річці
На теплій шоколадній ріці з'явився дивовижний рожевий човен. Це був великий весловий човен з високим носом і високою кормою, за веслами сиділи безліч умпа-лумпів. Містер Вонка сказав, що це його особиста яхта, яку він видовбав з величезної карамельки.
Коли човен пристав до берега, сотня умпа-лумпів сперлася на весла й реготала, розглядаючи гостей.
Щойно всі безпечно розмістилися в човні, як умпа-лумпи відштовхнули його від берега й налягли на весла. Верука Солт заявила татові, що хоче такого човна і багато умпа-лумпів, і шоколадну річку і ще хочу... хочу...
Дідусь і Чарлі сиділи на кормі. Хлопець і подумати не міг, що попереду на них можуть чекати ще більші чудасії. Раптом містер Вонка, що сидів навпроти Чарлі, понишпорив на дні човна, знайшов великого кухля, занурив у річку й зачерпнув шоколаду. Він дав Чарлі кухоль і сказав: "Випий, тобі піде на користь. Щоб не померти з голоду". Потім містер Вонка наповнив ще одного кухля й подав дідуневі Джо.
Човен линув за течією. Річка вужчала. Попереду був якийсь темний тунель, човен несло туди. Пасажири злякано залементували. У темноті на адресу містера Вонка понеслися лайливі слова: "Навіжений! Псих! Очманілий! Ненормальний! Придуркуватий!" і так далі. "Ні, він не такий!" — заперечив дідунь Джо.
Спалахнуло світло, Чарлі побачив, що вони опинились у велетенській трубі, течія була дуже стрімка, умпа-лумпи веслували, мов навіжені. У стіні були двері, які вони швидко минали. Чарлі встигав прочитати написи: "Склад номер 54. Усі сорти кремів…", "Склад номер 71. Бити — всіх форм і розмірів", "Склад номер 77 — усі сорти бобів…". За п'ять секунд попереду з'явилися яскраво-червоні двері, і містер Вонка наказав спинити човна.
Розділ 19. Цех винаходів — вічні барбариски й волосяні іриски
На дверях був напис: "Цех винаходів — стороннім вхід заборонено". Містер Вонка витяг з кишені ключа і відімкнув. Він розповів, що тут найважливіший цех усієї фабрики, бо тут готуються, киплять і булькають усі його найновіші і найтаємніші винаходи. Чоловік попросив нічого не торкати, не чіпати й не куштувати.
Він відчинив двері і ступив з човна прямо в цех. Четверо дітей з батьками кинулися за ним. Велетенська зала нагадувала якусь відьомську кухню. Скрізь кипіли й булькали на величезних плитах чорні металеві казани, а ще свистіли чайники, шипіли каструлі, бряжчали й шкварчали дивні залізні апарати по стінах і по стелі зміїлися труби, і всю залу наповнювали дим, пара та розкішні смачні пахощі.
Стало видно, що містер Вонка цей цех любить найбільше. Він заглядав до казанів, оглядав усе, біля апаратів переставляв важелі. Біля одного апарата він сказав, що виробляє тут вічні барбариски. Він їх винайшов спеціально для дітей, яким дають дуже мало кишенькових грошей. Можна покласти вічну барбариску в рота і смоктати-смоктати-смоктати, і вона ніколи не поменшає!
Містер Вонка побіг до протилежної стіни і сказав, що тут працює над волосяними ірисками. З'їси хоч отакісінький шматочок — і рівно за пів години на голові виросте копиця густого шовковистого волосся! І вуса! І борода! Та поки що іриски діють занадто сильно.
Потім чоловік вирішив показати те, чим страшенно пишався.
Розділ 20. Велика жуйкова машина
Містер Вонка підвів гостей до велетенської машини, що стояла в самісінькому центрі цеху винаходів. Він натиснув три різні кнопки. По сотнях скляних трубочок щось почало текти, чвиркаючи у велику балію внизу. З трубок хлюпали й плюскали всі барви веселки. А коли балія майже наповнилася, містер Вонка натис іншу кнопку, у величезній балії завирував величезний міксер, змішуючи різнобарвні рідини. Поступово суміш почала пінитися. Піни ставало дедалі більше й більше, а суміш мінилася всіма кольорами. Потім піниста синя суміш з величезної балії почала всмоктуватися назад у нутро машини. Згодом у машини збоку вискочила маленька шухлядка, там лежала сіра жуйка. "І це все?" — з відразою скривився Майк Тіві. Містер Вонка сказав, що це плиточка найдивовижнішої, найказковішої, найфантастичнішої жуйки на світі!
Розділ 21. Чао, Віолето
Він розповів, що ця жувальна гумка замінює харчі. Одна крихітна смужечка гумки, що тут лежить, дорівнює повноцінному обіду з трьох страв! Оцей шматок жуйки поєднує в собі томатний суп, смажене м'ясо та чорничний пиріг, хоча можна замовити все, чого душа забажає!
Віолета Бореґард, яка найбільше любила жуйки, миттю вийняла з рота власну рекордну жуйку й приліпила її за ліве вухо. Дівчинка попросила дати їй чарівну жуйку. Мама попередила її не робити дурниць. Містер Вонка порадив не ризикувати, бо жуйку треба ще вдосконалювати. Та перш, ніж містер Вонка встиг її зупинити, Віолета простягла гладку руку, хапнула з шухлядки плиточку жуйки і кинула в рот. І відразу її потужні натреновані щелепи почали клацати, мов обценьки. Дівчинка почала коментувати, що їсть зараз томатний суп, потім було смажене м'ясо, запечена картопля. Пан Бореґард запишався, що його дочка перша в світі їсть обід з жувальної гумки. Містер Вонка не переставав просити виплюнути жуйку.
Нарешті Віолета повідомила, що їсть чорничний пиріг з вершками. Та раптом дівчинка почала чорніти і синіти. Все тіло стало сліпучо-фіолетово-чорне, як чорничний сік. Потім дівчинка почала роздуватися, стала повітряною кулею, яка була схожа на чорницю. Від самої Віолети Бореґард лишилося тільки по парі крихітних ніжок та ручок, що стирчали з величезної круглої ягоди, та ще малесенька голівка нагорі.
Пані Бореґард закричала, щоб містер Вонка врятував її дочку. Він покликав 10 умпа-лумпів і наказав відвезти панночку Бореґард у сокочавильний цех. Пан і пані Бореґард побігли за умпа-лумпами. І тут Чарлі з дідусем почули нові пісню. Умпа-лумпи співали про те, що нема гіршого, як бачити дурну дивачку, яка весь час жує жувачку.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ 22. По коридору
Залишилося ще 3 дітей, і містер Вонка повів їх далі. Чарлі запитав його, чи стане Віолета Бореґарл хоч колись нормальною, чи так назавжди й залишиться чорницею. Містер Вонка відповів, що з неї миттю вичавлять соки. З сокочавильної машини Віолета вийде тоненька, як сопілочка, і буде гарного, насиченого фіолетового кольору з голови до п'ят! Та нічого не вдієш! От що буває, коли цілісінькими днями жувати гидку жуйку!
Чарлі Бакет побачив, що вони знову опинилися в якомусь із довжелезних рожевих коридорів. Від нього навсібіч відходило безліч інших рожевих коридорів. Містер Вонка мчав попереду, завертаючи то ліворуч, то праворуч, а дідунь Джо все примовляв: "Міцно тримайся за руку, Чарлі. Тут загубитися — це страшне".
Двері траплялися щодвадцять кроків, і на всіх було щось написано. На одних було написано: "Їстівні зефірні подушечки", на інших — "Лизальні шпалери для дитячих кімнат". Були ще написи: "Гаряче морозиво для холодних днів", "Корови, що дояться молоком", "Летючі шипучки".
На ще одних дверях був напис: "Квадратні цукерки, що обертаються круглими".
Розділ 23. Квадратні цукерки, що обертаються круглими
Усі зупинилися і з'юрмилися біля тих дверей, верхня половинка яких була скляна. Дідунь Джо підняв Чарлі, щоб тому краще було видно. Хлопчик побачив довжелезного стола, на якому нескінченними рядами лежали квадратні білі цукерочки, а умпа-лумпи старанно малювали на цукерках смішні личка. "Не бачу, щоб вони ставали круглими", — знизав плечима Майк Тіві. Верука Солт погодилась з Майком. Містер Вонка нагадав: вони квадратні, але обертаються круглими. Верука Солт сперечалася, що цукерки квадратні. Її мама сказала, що містер Вонка їх обманює.
Містер Вонка витяг з кишені ключа, відімкнув двері, розчинив їх навстіж... і раптом... на звук відкривання дверей усі малесенькі квадратні цукерочки почали хутко обертатися круглими личками до входу, щоб бачити, хто прийшов. "От бачите! — переможно вигукнув той. — Вони обернулися круглими личками! І нема чого сперечатися! Це квадратні цукерки, що обертаються круглими личками!"
Усі пішли далі і от підійшли до довжелезних сходів. Містер Вонка з'їхав перилами донизу. Троє дітлахів зробили так само. Пані Солт і пані Тіві, єдині жінки, що залишилися в товаристві, вже добряче втомилися. Пані Солт сопіла, як носоріг.
Розділ 24. Верука в горіховому цеху
Містер Вонка помчав по коридору. На наступних дверях, до яких вони підбігли, був напис: "Горіховий цех". Вонка попросив зазирнути у скляне віконечко в дверях, але не заходити. Усі з'юрмилися біля дверей. Видовище було прецікаве: мабуть, з сотня білок сиділа на високих стільчиках довкола великого стола. На столі лежали гори волоських горіхів, що їх з величезною швидкістю лущили білки. Вони працювали, мов скажені. Містер Вонка пояснив, що лише білки можуть лущити, щоб сам горішок лишався цілим. Це надзвичайно важко. А він вимагає, щоб на фабриці використовували тільки цілі горішки.
Верука Солт раптом скрикнула, що хоче мати білочку.