Вона була дуже весела, посміхалася і казала дідусеві, що витягне йому скалку з серця. Дідусь теж був дуже веселий і просив бабцю поквапитися.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
БЕЗБАРВНИЙ ДІМ
Наприкінці березня випав сніг, хоч перед тим була вже справжня весна. До вечора сніг розтав, але бабуся Антоньєтта сказала, що вночі підморозить. Того вечора мама трохи затрималася, бо мала в крамниці клопіт з одним клієнтом. Мама спільно з одною приятелькою тримала крамницю, де продавалася всяка старовина.
Повернувшись додому пізно, мама вирішила зателефонувати до дідуся Оттавіано вранці. А зранку хто подзвонив до них, мама підняла трубку, і Тоніно почув: "О Боже!". Батьки швидко зібралися і сказали Тоніно, що до школи його відведе дідусь Луїджі. Хлопчик відразу зрозумів, що з дідусем Оттавіано трапилося щось погане. Коли батьки поїхали, а він залишився з бабцею Антоньєттою і дідусем Луїджі, хлопчик почав капризувати. Він хотів, щоб бабуся щось пояснила йому, а вона почала кричати, щоб він швидше допивав какао, у якому розмочував печиво. Хлопчик був впертим, і бабуся схопила його за зап'ястя і зарепетувала: "Посоромився б, твій дідусь помирає, а ти тут вередуєш!". Щойно бабця перестала кричати, як Тоніно виблював на неї усе какао з печивом.
Бабуся подумала, що це розлад шлунка і залишила Тоніно вдома. Опівдні повернулася мама. Вона розповіла Тоніно, що дідусь не помирає, а просто заробив собі бронхопневмонію, бо цілісіньку ніч палив вогонь під черешнею, щоб через мороз не пообсипалися бруньки. Коли сьогодні його знайшли, то він сам уже наполовину замерз. Тоніно не розповів мамі про те, що трапилося у них з бабусею, але відтоді не пив какао з печивом.
Через два тижні дідусеві стало легше і його хотіли виписати з лікарні. Поки дідусь хворів, Альфонсина жила в Еміліо, але мама говорила дідусеві, що гуска в неї в квартирі. З Фелічією теж було все добре.
Коли мама оголосила, що дідуся виписують, усі вирішили, що треба поговорити з лікарями, щоб він ще трохи побув у лікарні, бо коли повернеться додому, знову почнуться проблеми.
Минув тиждень, і дідусь заявив, що повертається у село, бо вже здоровий. Мама з татом не знали, що ж робити. Мама запропонувала взяти дідуся до себе, але тато вважав, що дідусь не згодиться жити в квартирі. Тоді Тоніно запропонував мамі взяти сюди Альфонсину, і тоді дідусь погодиться жити у квартирі. Мамі сподобалася ідея, особливо, коли Тоніно нагадав, що бабуся Антоньєтта і дідусь Луїджі мають Флопі, і гуска теж може бути домашнім улюбленцем.
Напередодні того дня, коли мали виписати дідуся, мама і Тоніно привезли від Еміліо гуску. Мама сказала, що Альфонсина в 10 разів кмітливіша за Флопі. Вдома хлопчик влаштував гуску на балконі. Коли наступного дня Тоніно повернувся зі школи, дідусь уже сидів з гускою у його кімнаті. Дідусь і Тоніно мали жити разом в кімнаті хлопчика, бо в ній було достатньо місця. Дідусь виглядав набагато старішим, і Тоніно подумав, що вони не зможуть більше разом лазити по черешні.
Дідусь пролежав цілий день, а ввечері не мав апетиту. Коли вони з Тоніно лягали спати, дідусь вирішив поїсти і сказав, що не вечеряв, щоб подратувати маму. Наступного дня дідусь заявив, що мусить їхати додому, бо там точно щось трапилося. Мама сказала, що муніципалітет призупинив проект, вже й не знати, будуватимуть ту дорогу чи ні. Дідусь закричав, що не залишатиметься тут. Мама поклала йому на плечі руки і казала, що коли він заспокоїться, то щойно в неї буде трохи часу, вона відвезе його додому. Дідусь погодився.
Мама повезла Тоніно до школи, а потім мала їхати на роботу. Але вона була така знервована, що випадково натиснула на задній хід і розбила на машині обидва ліхтарі. Дорогою на якомусь світлофорі їх зупинив поліціянт і сказав, що треба заплатити штраф за несправні стоп-сигнали, але мама рвонула вперед… Через два місяці прийшов рахунок на оплату ще одного штрафу, бо мама того дня проїхала ще й на червоне світло.
Кілька днів дідусь не згадував про повернення додому. Він був дуже спокійний та мовчазний і більшу частину часу проводив з Альфонсиною. Іноді він виходив на балкон або у двір їхньої багатоповерхівки і розмовляв з гускою. Якось Тоніно спитав, що він говорить Альфонсині. Дідусь відповів, що говорять про те, як добре було, коли ще жила бабуся Лінда, про тих негідників, які хочуть відібрати у нього землю.
У суботу, коли минув уже тиждень відтоді, як дідусь перебрався у квартиру, він спитав маму, чи вона відвезе його на село подивитися на черешню. Та мама мала купу роботи в крамниці. Вона пообіцяла відвезти його наступного тижня. Нажаль, мамина хвора напарниця Луїза могла вийти на роботу не на початку тижня, а аж у четвер. Дізнавшись про Луїзу, мама пообіцяла дідусеві, що вони поїдуть у село в четвер. Він кивнув на знак згоди.
У середу дідусь раптово зник. Дідусь Луїджі сказав, що коли гуляв з Флопі, то бачив його, але він зовсім не говорив. Бабця Антоньєтта додала, що він мав трохи дивний вигляд. Мама зателефонувала татові і скоро вони втрьох, разом з Тоніно, поїхали на пошуки дідуся. Вони кружляли околицями, а потім мама вирішила глянути в парку.
У тому парку було багато дерев, які цвіли. Під одним деревом, яке було рясно вкрите рожевим цвітом, зібралося кілька людей, а неподалік стояла машина швидкої допомоги. Мама затулила рукою рот, а тато сказав: "Ось він".
Дідусь сидів на гілляці і тримав на руках Альфонсину. Внизу був поліціянт із двома одягненими в біле чоловіками та люди, а поблизу крутився фотограф. Дідусь обізвався до Тоніно. Він говорив, що сидить на свій черешні Фелічії, а під деревом стоять люди з муніципалітету, які хочуть зрізати дерево. Потім він дивися у далечину і не помічав нікого. Мама пояснила поліціянту, що то її батько. Усі люди почали на них витріщатися, а поліціянт пояснив, що він з медиками намагається вмовити дідуся злізти. Мама попросила дідуся злазити, але він сказав, що не злізе, поки люди з муніципалітету не підпишуть папір, що не заберуть землю і не зріжуть черешню. Тато сказав щось поліціянтові, той витяг блокнот і став щось писати. Але дідусь не збирався злазити. Тепер він розвеселився і покликав до себе Тоніно. Хлопець почав підніматися драбиною, яку вже були принесли, а потім сказав дідусеві, щоб спустився, бо пора вже обідати. Дідусь висадив гуску на плечі і спустився. Їм зааплодували, фотограф клацнув своїм апаратом, а тато лайнувся. Мама, Тоніно і дідусь з гускою пішли до машини, а тато залишився поговорити з поліціянтом і медиками.
Наступного дня мама сказала дідусеві, що відвезе його на село. Тоніно зрадів, бо думав, що не піде до школи і поїде з мамою і дідусем. Мама гримнула на сина, що він піде до школи. Тоді дідусь встав і легенько погладив Тоніно по голові. А потім сказав, що вони з Альфонсиною прийдуть по нього до школи. Тієї миті Тоніно все зрозумів. Він відчув такий біль, якого не відчував ще зроду, а з очей у нього покотилися сльози.
Так дідусь вирушив до безбарвного дому і вже звідти не повернувся. Коли Тоніно повернувся зі школи, Альфонсина самотньо сиділа на балконі. Батьки сказали Тоніно, що у клініці дідуся лікуватимуть.
У тій клініці дідусь лікувався 4 місяці, й одного разу Тоніно поїхав з мамою до нього. Хлопчика вразило те, що все там було білого кольору. Дідусь, склавши на колінах руки, сидів біля вікна і дивився надвір. Він дуже схуд, а руки в нього тремтіли. Тоніно сказав, що привіз йому черешень з Фелічії. Хлопчик нарвав найчервоніших, найспіліших черешень. Дідусь запхав у кошичок руки і став набирати повні жмені черешень та класти собі до рота. Він їв і сміявся, сік стікав йому по підборіддю. Дідусь їв усе підряд, і кісточки також. Врешті-решт він узяв з кошичка листя і поклав собі на голову. Тоніно здалося це кумедним, і він засміявся. Потім прийшла медсестра і почала витирати дідуся. Дідусь знову став білий — як кімната, медсестра і вся лікарня. Відтоді їздити до дідуся хлопчикові вже не хотілося.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ФОТОГРАФІЇ
Дідусь помер 28 вересня, за три дні до приходу судового службовця з повісткою в суд, де мали вирішити, хто має рацію: муніципалітет чи дідусь. Отримавши повістку, мама була дуже рішучою і заявила, що землю батька заберуть тільки через її труп.
Коли помер дідусь, мама кинулася обдзвонювати цілу купу людей, але до тата не подзвонила. Вони з мамою розійшлися. Все почалося влітку, коли мама з Тоніно переїхали в село. Тато відвідував їх час від часу.
Перебравшись у село, мама дуже змінилася. Вона дуже коротко постриглася, завжди була в доброму гуморі, навіть почала готувати сабайон і пробувала пекти пиріг, як бабця Теодолінда. Щодня вона їздила на роботу в місто, а Тоніно залишався з Еміліо, який тепер обробляв дідусів город. Так хлопчик отримав повну волю. Він навчився притьмом видряпуватися на самісінький верх черешні, спустив униз мотузяну драбину, щоб було зручніше вилізати дідусеві Оттавіано. Хлопчик часто думав про дідуся, але не про теперішнього, а колишнього.
Скоро по переїзді мама робила лад у комоді і знайшла альбом з фотографіями. Дідусь порізав ножицями усі світлини на дрібні клаптики. Мама плакала і цілий день намагалася скласти ті клаптики докупи, але нічого не вийшло. Тоді вона пояснила, що дідусь не божевільний, а хворий, бо коли померла бабця, він став самотнім. На щастя, одна фотографія на останній сторінці альбому вціліла. На ній бабця Лінда стояла під черешнею і тримала на руках маму. З цієї фотографії мама замовила збільшену копію.
Невдовзі мама загадала Еміліо знайти пару для Альфонсини. Тоніно поїхав з Еміліо на базар і вибрав величезного гусака, хоч той був дуже дорогий. Гуска була дуже задоволена своїм чоловіком.
Коли наближався час занять у школі, тато з мамою почали сваритися. Тато хотів, щоб Тоніно ходив до школи в місті, а мама відповідала, що сама ходила до сільської школи і всім була дуже задоволена. Тоніно сказав татові, що не піде до старої школи з тією ж учителькою і однокласниками, які обзивали його діда божевільним.
Зранку того дня, коли дідусь мав померти, мама провідала його і передала малюнок від Тоніно.