Енн виправдовувалася, що багато дівчат носять штучні квіти на капелюшках. Дівчинка заплакала, але Марілла повідомила їй, що повернулася додому Діана Баррі, і Енн відразу зраділа.
Пізніше вони з Маріллою пішли до Баррі. Енн трохи боялася, бо чула, що пані Баррі виховує дітей дуже суворо. Та знайомство пройшло добре. Діана була гарненька дівчинка: чорні очі й коси вона успадкувала від матері, а рожеві щічки й веселий вираз обличчя − від батька. Пані Баррі наказала дівчаткам піти у сад погратися. Вона вважала, що дочці треба гуляти, бо вона надто багато читає.
Енн і Діана стояли в саду і боязко розглядали одна одну. Потім Енн спитала Діану, чи може вона полюбити її. Діана щиро відповіла, що так. Вона раділа, що поблизу живе Енн, бо тут більше немає інших дівчаток, а її сестричка ще маленька. Дівчатка урочисто присягнулися, що довіку будуть сердечними подругами.
Коли Марілла з Енн верталися додому, Діана проводжала їх аж до кладки через струмок. Дівчата йшли обійнявшись. Біля струмка вони розпрощалися, пообіцявши одна одній зустрітися наступного пообіддя й не розлучатися аж до вечора.
Енн звірилася Маріллі, що зараз почувається найщасливішою дівчинкою на Острові Принца Едварда. Вдома Енн чекало ще одне щастя: Метью купив їй шоколадних цукерок. Енн сказала, що половину віддасть Діані, і Марілла дуже зраділа, що дівчинка росте не жадібною. Жінці здавалося, що Енн живе тут уже давно, вона не уявляла собі дому без неї.
Розділ 13
РАДОЩІ ОЧІКУВАННЯ
Надворі був уже серпень. Енн раділа, бо недільна школа організовувала пікнік біля Озера Осяйних Вод. Пані Белл, дружина директора, і пані Лінд мали приготувати морозиво, якого Енн ще жодного разу не їла. Марілла дозволила Енн піти на пікнік і пообіцяла приготувати їй кошик з їжею. На радощах дівчинка поцілувала свою опікунку.
Також Енн багато розповідала жінці про Діану. Дівчатка по той бік струмка зробили собі будиночок для ігор і назвали його Господою Бездіяльності. Там вони тримали різні речі і гралися.
У неділю дорогою із церкви Енн зізналася Маріллі: коли пастор з кафедри зробив оголошення щодо пікніка, вона аж затерпла від хвилювання. Марілла порадила не переживати так бурно. Того дня, як і завжди, Марілла вчепила до церкви аметистову брошку, яку успадкувала від матері, якій подарував брошку дядько-моряк. Була вона старомодна, овальна, викладена по краях прегарними аметистами. Уперше побачивши брошку, Енн була в захваті.
Розділ 14
ЕНН ВИЗНАЄ СЕБЕ ВИННОЮ
Увечері в понеділок, за день до пікніка, Марілла вийшла зі своєї кімнати стурбована, бо брошка зникла. Вона спитала про брошку Енн, і дівчинка призналася, що бачила її сьогодні, коли Марілла ходила на збори Спільноти милосердя. Дівчинка неохоче зізналася, що почепила брошку собі на груди, просто щоб поглянути, чи гарно буде, а потім поставила назад на комод. Дівчинка переконувала, що поставила на місце, та брошки не було. Марілла ще раз усе ретельно оглянула: не тільки на комоді, а й в усіх інших місцях, де могла би бути аметистова брошка. Та її ніде не було. Жінка вважала, що винна Енн, тому відправила її до кімнати і наказала не виходити, поки не зізнається.
Наступного ранку Марілла все розповіла братові. Метью був спантеличений: не міг отак враз розчаруватися в Енн, хоч і мусив визнати, що обставини свідчать проти неї. Енн уперто наполягала, що брошки нікуди не виносила. Було видно, що дівчинка допіру плакала, і Маріллі раптом стало її жаль, та це почуття вона рішучо притлумила. Енн питала, чи тепер Марілла відпустить її на пікнік, який має бути уже завтра. Жінка відповіла, що спершу треба зізнатися.
У день пікніка Енн сказала, що готова зізнатися. Вона розповіла, що вирішила взяти брошку в Господу Бездіяльності й погратися, наче вона леді Корделія Фітцджеральд. Та коли переходила міст понад Озером Осяйних Вод, витягла брошку, щоб знову нею помилуватися, а тоді перехилилася через поруччя, і брошка впала у воду.
Марілла відчула, як до серця їй підкотила хвиля пекучого гніву. Вона заборонила дівчинці йти на пікнік − це і було покаранням. Енн заридала, бо вона так хотіла спробувати морозива…
Ранок був понурий. Марілла несамовито працювала. Коли обід був готовий, Марілла підійшла до сходів і гукнула Енн. Дівчинка відповіла, що не хоче їсти. Метью сказав сестрі, що покарання надто суворе. Пізніше Марілла вирішила заштопати свою шаль і раптом знайшла брошку. І з брошкою в руці Марілла рушила в кімнатку нагорі. Енн тим часом виплакалася й смутна сиділа при вікні. Марілла попросила пояснити, і дівчинка сказала, що "зізналася", бо їй хотілося піти на пікнік. Марілла розсміялася і наказала збиратися на пікнік. Дівчинка ще мала встигнути. Після пікніка Енн ще довго ділилася неповторними враженнями.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ 15
БУРЯ В ШКІЛЬНІЙ СКЛЯНЦІ ВОДИ
Енн і Діана ходили разом до школи. Дорога туди була справді гарна. Енн гадала, що ці прогулянки туди й назад з Діаною навіть в уяві не можна зробити приємнішими. Що могло бути романтичніше, ніж іти Стежиною Закоханих повз Купіль Верболозу Долиною Фіалок та Березовим Шляхом (такі назви придумали дівчатка). Щоранку Енн виходила з дому сама й чимчикувала до струмка, де вже чекала Діана, і вже вдвох дівчата простували далі.
Першого вересня Марілла відвела Енн до школи не без остраху в серці. Енн була такою дивною дівчинкою. Як вона порозуміється з іншими дітьми? І, Боже милий, чи вдасться їй тримати язика за зубами на уроках? А проте все сталося краще, ніж гадалося Маріллі. Того вечора Енн повернулася додому весела. Тільки про вчителя Енн була невисокої думки, бо він весь час залицявся до Пріссі Ендрюс, якій було 16 років, вона готувалася наступного року складати вступний іспит до Королівської вчительської семінарії.
Було це три тижні тому, і відтоді все йшло гладенько. І ось настав цей свіжий вересневий ранок. Енн і Діана, двійко найщасливіших ейвонлійських дівчаток, безтурботно чимчикували Березовим Шляхом. Цього ранку Діана повідомила Енн, що сьогодні в школі буде Гілберт Блайт, який усе літо гостював у Нью-Брансвіку, у своїх кузенів, і оце щойно в суботу ввечері повернувся. Він страх який вродливий, Енн. І з дівчат просто жахливо збиткується. Гілберт, як і Енн, вивчав четвертий розділ підручника (решта дітей вивчали п'ятий), бо його батько хворів чотири роки тому, їздив лікуватися до Альберти, і Гілберт був там із ним.
У класі Гілберт Блайт сидів через прохід від Енн. Він підморгнув їй, а її це розлютило. Та найголовніше сталося аж по обідній перерві.
Пан Філіпс на задній лаві пояснював Пріссі Ендрюс завдання з алгебри. Решта учнів бавилися, як хотіли. Гілберт Блайт хотів, щоб Енн звернула на нього увагу, тому смикнув її руду косу і пронизливо зашепотів: "Морква! Морква!" Енн заплакала, а потім… розбила об його голову грифельну дошку, яка розламалася навпіл. Ейвонлійські школярі обожнювали ефектні сцени. Ця ж була найефектніша з усіх, що їм доводилося бачити. Пан Філіпс (Гілберт сказав, що сам винен), вирішив покарати дівчинку. Він наказав Енн ставати біля дошки і стояти до кінця занять, та ще й написав над її головою на дошці: "У нашої Енні Ширлі жахлива вдача. Наша Енні Ширлі мусить навчитися приборкувати свій гнів". Так і простояла Енн під тим написом аж до вечора, не плачучи й не опускаючи голови. Гнів досі вирував у її душі. Енн вирішила ніколи більше не дивитися на Гілберта Блайта і не розмовляти з ним. По закінченні уроків Гілберт просив пробачення, та Енн не звертала уваги, хоч Діана потім розповідала, що хлопець ніколи не просив пробачення в інших дівчат, а це було би для них честю.
За однією бідою прийшла інша. Часто в обідню перерву ейвонлійські школярі збирали живицю у хвойному лісі пана Белла − на пагорбі поза великим пасовищем, звідки добре було видно дім Ебена Райта, де обідав учитель. Щойно помітивши, як пан Філіпс рушає назад, учні кидали все й прожогом летіли до школи. Інколи діти запізнювалися, бо відстань, яку вони мусили здолати, була втричі довша за вчителеву стежку. От і цього разу вони запізнилися, та вчитель чомусь покарав тільки Енн, почадивши до Гілберта Блайта. У класі, де вчилися хлопці і дівчата різного віку, дівчатка завжди сиділи з дівчатками, а хлопці з хлопцями. Безмежною образою для Енн було і те, що з десятка учнів, на яких була однакова провина, покарали тільки її. Дівчинка усім єством тремтіла від сорому, гніву та приниження.
Енн голови не підводила, а Гілберт так захоплено розв'язував рівняння із дробами, що здавалося, наче його цілком поглинули вони й тільки вони. Вибравши мить, коли на них ніхто не дивився, Гілберт витяг зі своєї парти маленького рожевого льодяника у формі серця, на якому золотими літерами було написано: "Ти мов цукерочка" й підсунув його під лікоть Енн. Тоді Енн підвелася, обережно, самими пучками взяла льодяника, кинула його на підлогу й розтоптала підбором. А потім сіла, як і раніше, не обдарувавши Гілберта навіть поглядом.
Після уроків Енн пройшла до своєї парти, демонстративно витягла все, що там лежало і охайно склала на потрощеній грифельній дошці. Діана поцікавилася, навіщо вона забирає все додому. Енн відповіла, що більше не ходитиме до школи.
Марілла почула вдома заяву Енн про школу і вирішила порадитися з Рейчел, адже та виростила десятьох дітей. Коли Марілла прийшла до подруги, та вже знала цю новину. Пані Рейчел вважала, що попервах треба дозволити Енн лишитися вдома, бо пан Філіпс не мав рації. А коли дівчинка вгамується, то сама радо повернеться до школи через тиждень-два. Марілла пристала на її пораду й більше ні словом не змушувала Енн повертатися до школи. Дівчинка вчила всі уроки вдома, поралася в хаті, а вечорами гралася з Діаною.
Якось надвечір Марілла, повернувшись із саду, застала Енн у сльозах. Дівчинка плакала, бо Діана виросте і вийде заміж. Марілла зайшлася щирим і незвичним сміхом, а потім порадила не шукати приводів для хвилювань аж так далеко.
Розділ 16
ТРАГІЧНІ НАСЛІДКИ ЧАЮВАННЯ З ДІАНОЮ
Був жовтень, і Енн раділа барвам осені. Однієї суботи Марілла поїхала в Кармоді на збори Спільноти милосердя, тож залишила Енн на Метью.