Гемфрі отримував тут платню і допомагав своїм сестрам-сиротам, тож боявся втратити роботу. Том був зворушений і пообіцяв, що віднині й довіку служба Гемфрі стане спадковою в його роді. Малий король пообіцяв, що скоро знову візьметься до книжок і збільшить Гемфі платню.
Том зміркував, що Гемфрі може стати йому в пригоді, розповідаючи різні подробиці з життя королівського двору. Він вирішив щодня черпати відомості з цього джерела і тут же дав наказ завжди допускати Гемфрі до королівських покоїв.
Тим часом лорд Гертфорд сказав Томові, що той мусить обідати прилюдно, щоб не ширилися чутки про розладжене здоров՚я короля. Лорд почав вчити Тома, як треба поводитися в таких урочистих випадках. Побачивши, що пам՚ять у короля покращала, лорд Гертфорд наважився знову спитати про печатку. Та Том не міг знати цього. Лорд подумав, що мозок короля не треба перевантажувати.
ТОМ – КОРОЛЬ
Другого дня прибули чужоземні посли і Том приймав їх. Спочатку пишнота цієї церемонії тішила його око й захоплювала уяву, але вона була занадто довга й нудна. На щастя, він знайшов час для Гемфрі, і це вже було весело й корисно.
Настав третій день королювання Тома Кенті. Він почував себе вже не так ніяково, як спочатку. Наближення четвертого дня Том чекав би вже без особливої тривоги, якби не страх перед привселюдним обідом. Йому було страшно обідати самому під цікавим поглядом сили-силенної очей і під шепотіння безлічі губ.
Але ніщо не могло відвернути цього дня, і він настав. Перед обідом Том підійшов до вікна й побачив якусь метушню. Виявилося, що то гналася юрба за чоловіком, жінкою і дівчинкою, яких вели на страту за злочини проти спокою та честі королівства. Том наказав привести засуджених до нього. Зал наповнився блискучою аристократією, а потім привели злочинців. Троє злочинців упали ниць і так завмерли. Том відразу впізнав засудженого чоловіка: він в холодний вітряний день Нового року витяг одного хлопчика з Темзи і врятував йому життя. То був відважний, добрий вчинок.
Том запитав, у чому винен цей чоловік, і дізнався, що його звинувачують в отруєнні людини. Засудженого мали зварити живцем. Том хотів пильніше розглянути цю справу, і з розмови з шерифом і звинуваченим стало ясно, що останній у день злочину був у зовсім іншому місці, а саме – рятував хлопця, який тонув. Том наказав звільнити обвинуваченого. Так само сталося і з жінкою та її дочкою, яких звинувачували у тому, що вони викликали бурю, яка спустошила цілу округу. Та виявилося, що будинок жінки теж був знищений, і вона не вміє викликати ніякої бурі. Жінку і дев'ятирічну дівчинку було виправдано.
ПАРАДНИЙ ОБІД
Наближався час обіду, але, дивна річ, це мало турбувало Тома й зовсім не лякало. А всі вельможі були вражені його розумним судом.
Згодом у бенкетному залі блискуче пройшов обід. Кожен рух Тома був граціозний. Лейб-гвардійці приносили щоразу на тарілках різні страви. Том чудово пообідав, дарма що сотні людей не зводили очей з кожного куска, який він клав собі в рот. Крізь іспит він пройшов, ні разу не схибивши, з блискучим, нечуваним тріумфом.
Коли обід скінчився, Том подумав, що хоч обідати публічно й не така вже легка штука, усе ж краще обідати по кілька разів на день, аби тільки відкупитися таким способом від інших, куди прикріших обов՚язків королівського сану.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ФУ-ФУ ПЕРШИЙ
Майлз Гендон до самого вечора шукав свого короля. Ніч застала його стомленим, голодним і розчарованим. Він повечеряв у гостиниці й ліг спати з тим, щоб зранку знову піти на розвідки.
А Едуарда дійсно викрав "батько": парубок, що покликав Едуарда, збрехав, ніби Майлз лежить поранений у лісі. Едуард пішов з парубком у ліс, де вже чекав Джон Кенті. Тепер Кенті вдавав на людях кульгавого бродягу. Він сказав Едуарду, що вбив людину, тому мусить тікати, але хлопця бере з собою. Тепер Кенті уже звали Джон Гобз, а сина його, тобто Едуарда, – Джек. Гобз запитав Едуарда, де його мати і сестри, бо вони загубилися у натовпі. Король сказав, що його мати вмерла, а сестри в палаці.
Гобз і Гуго (так звали парубка) почали про щось тихенько розмовляти, а юний король відійшов у найдальший куток клуні, де вони замешкали, ліг на солому й поринув у думи. Він пригадував батька, плакав, аж поки не заснув. Хлопця розбудили дощ і огидливий людський галас. Едуард побачив різнорідну компанію обшарпаних бродяг. Таких гидких чоловіків та жінок він навіть уві сні не бачив. Всі вони голосно кричали й безсоромно лаялися, всі були брудні й неохайні. Один із сліпців підвівся і позривав пластирі, що закривали його здорові очі. Кульгавий скинув дерев՚янки і став на здорові, дужі ноги. Обидва загорлали веселу пісню.
Джон Гобз не був новаком, а й раніш водився з цією зграєю. Він розповів бродягам, що вбив людину. Бродяги заплескали в долоні й змусили його з кожним випити. Отаманом зграї був Буян. Між бродягами були й чесні люди – дрібні фермери, в яких казна забрала ферми та вівчарні. Залишившись без пристановища й без хліба, вони пішли з торбами. Їх ловила поліція, била, відрізала вуха, таврувала. Йокел, Бернз, Годж, постягавши з себе лахміття, показали рубці від нагаїв. Один з них відкинув волосся і показав шрам на місці вуха; другий теж показав понівечене вухо і випечену на плечі літеру X. Третій сказав, що коли його вже спімають, то точно поведуть на шибеницю. Раптом у темряві пролунав дзвінкий голос: "Ні, тебе не поведуть на шибеницю! Віднині цей закон скасовано!"
Всі обернулись і побачили Едуарда. Хлопчик сказав, що він король Англії. Бродяги дико зареготали. Хлопець став докоряти їм, але слова його тонули серед реготу й насмішкуватих вигуків. Джон Гобз гукнув, що це його син, мрійник, дурень, зовсім божевільний. Тут Едуард сказав Джону, що його повісять, бо він признався, що вбив людину. Джон кинувся душити сина, але Буян вчасно кинувся на поміч королеві. Буян порадив Едуарду не загрожувати товаришам і тримати язик за зубами. "Химеруй як знаєш, тільки вибери собі якийсь інший титул", – сказав отаман. "Фу-Фу Перший, король дурнів!" – гукнув один жебрак. Цей титул одразу сподобався, і всі зареготали: "Хай живе Фу-Фу Перший, король дурнів!". Тут же хлопця коронували бляшаною мискою, загорнули, неначе в мантію, у драну ковдру, посадили на бочку, а в руки замість скіпетра дали паяльник. Потім усі кинулись перед ним на коліна з глузливим голосінням і образливими проханнями. В очах маленького монарха бриніли сльози сорому й гніву.
ПРИНЦ СЕРЕД БРОДЯГ
Вся ватага бродяг рушила вдосвіта в путь. Буян віддав Джека-Едуарда на піклування Гуго, а Джонові Кенті велів не підходити до хлопця й дати йому спокій. До того ж він заборонив Гуго грубо поводитися з хлопцем.
Бродяги йшли та зачіпали перехожих, яким доводилося мовчки терпіти знущання. Згодом мандрівники вдерлися гуртом у невеличку ферму. Господар і домашні перелякалися й мусили готувати бродягам поїсти. Грабіжники тим часом знущалися з дружини господаря і його дочок. Кінець кінцем, вони вимазали маслом голову одній з дівчат, яка обурилася проти їхнього зухвальства. На прощання вони пригрозили спалити будинок разом з господарями, якщо ті здумають донести на них властям.
Десь опівдні, після довгої втомної путі, ватага зробила привал на околиці великого села. Відпочивши з годину, всі розбрелися, щоб увійти в село з різних кінців і кожному взятися до свого ремесла. Джека послали з Гуго, який вирішив просити милостиню. Король відмовився просити милостиню. Тоді Гуго сказав, що вдаватиме причинного, а Джек повинен падати на коліна і плакати, ніби Гуго – його сердешний, безталанний брат. Коли до них наблизився якийсь чоловік, Гуго почав вдавати хворого, упав на землю і затіпався, немов у корчах. Чоловік пожалів його і дав три пенні, а Джека попросив допомогти перенести хворого до будинку. Та король сказав, що це не його брат, а просто жебрак і злодій, бо взяв милостиню й заразом заліз чоловікові у кишеню. Тут Гуго схопився на ноги і помчав, як вітер. Обдурений прохожий, репетуючи на все горло, погнався слідом за ним. А король нарешті мав змогу втекти.
Кілька годин він летів чимдуж уперед, раз у раз тривожно озираючись, чи не женуться за ним. Відчувши голод і втому, він постукав був у найближчу ферму, але його не схотіли й слухати. Надвечір Едуард ще раз спробував знайти собі притулок в одній фермі. На цей раз його вилаяли й пригрозили заарештувати як бродягу.
Вночі він опинився біля якоїсь відчиненої клуні, проник туди і влігся спати, вкрившись попонами. Уже засинаючи, хлопець намацав щось дивне. То було телятко, біля якого було так тепло і затишно спати.
ПРИНЦ У СЕЛЯН
Зранку до клуні увійшли дві дівчинки. Вони уважно оглянули хлопця, а потім спитали, хто він такий. "Я король", – поважно відповів хлопець. Дівчатка, яких звали Мерджері і Пріссі, повірили йому, а він поділився з ними своїми болями і з запалом розповів усю свою історію. Нові друзі дізнались, що він довго нічого не їв, тому повели додому, щоб чим-небудь нагодувати.
Мати дівчаток прийняла короля ласкаво й щиро пожаліла. Жінка була вдова й дуже небагата. На своєму віку вона немало натерпілась горя і співчувала всім нещасним. Вона подумала, що хлопчик божевільний і утік з дому. Готуючи обід, вона пускалася на всякі хитрощі, щоб вивідати в хлопця, хто він такий. Король, натхнений пекучим голодом і ароматним запахом, що йшов від паруючих горщиків та каструль, почав так красномовно описувати всякі смачні страви, що жінка подумала, що він раніше пособляв на кухні. Тож вона навіть довірила йому готувати їжу, а король погодився, бо знав, що колись навіть Альфред Великий пік пироги. Та трапилася біда – страви в Едуарда підгоріли. На щастя, жінка врятувала обід.
Добра жінка хотіла було нагодувати хлопця недоїдками десь у кутку, як годують бродяг або собак; але вона дуже шкодувала, що вилаяла бідолаху за пригорілі страви, і, щоб чим-небудь загладити свою суворість, посадила його за один стіл з собою і своїми дітьми, неначе він був їм рівня. Короля ж мучила совість, що він не виправдав довір՚я сім՚ї, яка була така добра до нього, і він змусив себе спокутувати свою провину, дозволивши жінці й дітям їсти разом з ним, замість стояти й прислуговувати,
Після сніданку фермерша давала хлопцеві різну роботу, а він намагався все виконувати.