Фея Дзенька мала у стіні невеличку нішу, де були її апартаменти.
У Венді було багато роботи. Бувало, вона цілими тижнями не виходила на галявину − хіба що вечорами з яким-небудь шиттям у руках. Готування невідступно тримало її при баняках, навіть коли готувала уявно. Коли всі засинали, вона отримувала ковток вільного часу для себе; і в цей час вона шила хлопчакам щось новеньке або ставила подвійні латки на коліна, бо з колінами було найгірше. Її приручене вовченя дуже скоро пронюхало, що вона є на острові, відшукало її та кинулось їй в обійми. Потім воно всюди бігало за Венді.
Чи часто вона думала про своїх батьків? Це складне запитання, бо справді важко сказати, як пливе час у Небувалії. Мабуть, Венді таки переживала за своїх тата й маму; вона ні миті не сумнівалася, що вони завжди тримають вікно відчиненим для неї і чекають на її повернення; і це дарувало їй спокій. Та Венді турбувало те, що Джон і Майкл помалу забували батьків. Та з часом навіть Венді теж почала забувати…
Багато пригод траплялося з дітьми: сутичка з індіанцями в Ущелині Ледь-Ледя, коли Пітер посеред бою зненацька перейшов на бік суперників; нічний напад індіанців на підземну оселю, коли декілька з них застрягли в дуплавих деревах і їх довелося витягати звідти, наче корки; порятунок Тигрової Лілеї в Затоці русалок Пітером, відтоді індіанці і хлопчики стали спільниками; заборона від Венді їсти торт, що його пірати приготували для хлопчиків, щоб ті з'їли його і отруїлися на смерть; з часом торт утратив свою принадність, зачерствів як камінь, і тоді вже хлопчаки використовували його як снаряд, а Гак одного разу в темряві перечепився об нього і впав. Можна розповісти про пташок, друзів Пітера, а особливо про Птицю-Небилицю, яка гніздилася на дереві, що нависало над затокою. Якось гніздо впало в воду, а Птиця й далі сиділа на яйцях, і Пітер віддав наказ, щоб ніхто не смів її тривожити. З усіх цих пригодо беремо пригоду на затоці.
РОЗДІЛ 8. ЗАТОКА РУСАЛОК
У затоці діти частенько проводили час, плаваючи й пірнаючи, бавлячись з русалками. Серед найбільших розчарувань Венді було те, що жодна русалка не промовила до неї жодного доброго слова, хоч Пітер міг годинами теревенити з русалками і сідати їм на хвости.
Одного разу всі грілися на сонечку на Скелі Маронера, а Венді пильно шила. Раптом затока стала похмурою і непривітною. Хлопчики саме спали, і Венді не хотіла будити їх. Та Пітер зірвався на ноги, бо відчув небезпеку, і збудив усіх. До затоки наближалися пірати. Діти пірнули у воду, і вмить затока опустіла. Наближалася піратська шлюпка, в якій сиділо троє − Смі, Старкі і Тигрова Лілея − полонянка. Її схопили, коли вона пробиралася на піратський корабель з кинджалом в зубах. Пірати мали викинути індіанку на оцю скелю і лишити її там − хай тоне.
Близько до скелі, але невидимі в темряві, гойдались на хвилях дві голови: Пітера і Венді. Венді гірко плакала, бо вперше стала свідком такої трагедії. Пітер вирішив імітувати голос Гака і гукнув з−за скелі, щоб пірати відпустили Тигрову Лілею. Смі і Старкі подумали, що це дійсно Гак, тому відпустили дівчину. Та несподівано справжній Гак теж почав наближатися на човнику. Він розповів Смі і Старкі, що малі шмаркачі знайшли собі маму. Смі сказав, що не знає, що таке мама. Венді це так вразило, що вона вигукнула: "Він не знає!" Пітер потягнув її під воду, бо Гак стривожився. Пірати підійняли ліхтар та освітили воду. Вони побачили дивну картину: гніздо з Птицею-Небилицею гойдалося на хвилях. Гак пояснив Смі, що це і є мама. Гніздо, напевно, звалилось у воду, але хіба мати покине своїх дітей? Смі, надзвичайно вражений, пильно приглядався до птиці, поки гніздо пропливало повз них. Пірати вирішили викрасти і вбити хлопців, а Венді зробити своєю мамою. Венді знову забула, де вона, і крикнула: "Нізащо!". Пірати вирішили, що це, мабуть, листя на вітрі шелестить. Раптом Гак згадав про Тигрову Лілею і спитав, де вона. Смі і Старкі сказали, що відпустили її. Капітан закричав, що не віддавав такого наказу. Він подумав, що над водами витає якийсь Дух, і почав кликати його. Пітер не міг промовчати. Він негайно почав відповідати голосом Гака. Справжній Гак спитав: "Якщо ти Гак, то будь ласкавий, скажи мені: хто ж тоді я?". "Ти − тюлька". Гак образився, а згодом Пітер признався, що він звичайний хлопчик, Пітер Пен. "Тепер він наш! − вигукнув Гак. − Смі − у воду! Старкі − на весла! Схопіть мені його мертвим чи живим!" Хлопчики уже були напоготові, і закипів бій − короткий і жорстокий. Тут і там над водою раз-по-раз з'являлась чиясь голова, зблискувала сталь, лунали зойки і крики.
Гак поліз на скелю, а Пітер − з протилежного боку. Жоден із них не знав, що суперник тут, поряд. І, намацуючи виступ, кожен наткнувся на ворожу руку: від несподіванки обоє підняли голови. Так вони зустрілись. Пітер вихопив кинджал з-за пояса капітана і вже готовий був занурити лезо в тіло його господаря, коли помітив, що стоїть на скелі трохи вище, ніж капітан. Це було не в його правилах. Пітер подав руку ворогові, щоб допомогти йому стати врівень із собою. І саме в ту мить Гак вдарив його. Пітера приголомшила несправедливість. Залізний кіготь двічі пробив його. Через кілька хвилин після цієї жахливої події хлопчаки побачили Гака у воді: він шалено гріб до свого корабля, бо його переслідував крокодил. Хлопчики не попливли за піратом, бо загубили і Пітера, і Венді. Тепер вони нишпорили по всій затоці. Не знайшовши їх, хлопчики натрапили на шлюпку і попливли на ній додому.
Пітер і Венді билися об скелю: дівчинка непритомно лежала на руках у хлопчика. З останніх сил Пітер витяг її на скелю і сам ліг коло неї. Вода все прибувала. Пітер знав, що зараз їх затопить, але нічого більше не міг вдіяти. Гак поранив хлопчика, і він не міг ні летіти, ні пливти. Раптом Пітер згадав про паперового змія, зробленого Майклом кілька днів тому. Змій підняв Майкла, і тепер Пітер сподівався, що змій піднесе Венді. Пітер обв'язав хвіст змія довкола неї, і відштовхнув її від скелі. Через кілька хвилин Венді зникла з очей. Пітер лишився в затоці сам-один. Тепер він по-справжньому злякався.
РОЗДІЛ 9. ПТИЦЯ-НЕБИЛИЦЯ
Вода невпинно піднімалась, аж сягнула його ніг. Та раптом увагу Пітера привернув якийсь предмет, що гойдався на хвилях. Це була Птиця-Небилиця, яка докладала відчайдушних зусиль, щоб, сидячи в гнізді, допливти до Пітера. Вона припливла сюди, щоб урятувати його, позичивши своє гніздо (хоч у ньому й лежали яйця). Пітер вхопився за гніздо і вдячно помахав рукою пташці, яка тріпотіла крильми у нього над головою. Птаха хотіла знати, що він зробить з насидженими яйцями. Пітер не викинув їх. Він знайшов на скелі капелюх Старкі − брезентовий матроський водонепроникний капелюх з широкими крисами, і поклав яйця туди. Пітер пустив його на воду. Птиця-Небилиця побачила це і радісно закричала. Хлопчик встановив у гнізді палицю, як мачту, і повісив сорочку замість вітрила. А Птиця злетіла вниз, на капелюха, і знову зручно вмостилася на яйцях. Хвилі несли її в одному напрямку, а Пітера зносило в інший бік, і вони всю дорогу тепло прощалися. Відтоді усі Птиці-Небилиці будують гнізда такої форми, як капелюх Старкі − з широкими крисами, − і на тих крисах пташенята прогулюються. Яка була радість, коли Пітер дістався до Підземної оселі, — майже водночас із Венді, яку повітряним змієм носило туди-сюди.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 10. ЩАСЛИВИЙ ДІМ
Пітер врятував Тигрову Лілею від лютої смерті, і тепер вона разом зі своїми воїнами була готова заради Пітера на все. Цілу ніч індіанці вартували надворі, над Підземною оселею, і чекали великого нападу піратів. Навіть удень індіанці вештались поблизу. Вони називали Пітера "Великим Білим Батьком" і без слова корилися йому.
Ось і настала та ніч, яку вони між собою назвали Ніч Ночей − через події, які тоді відбулися, і їхні наслідки. Ввечері індіанці пильнували на поверхні, а діти вечеряли собі в Підземній оселі − всі, крім Пітера: він саме пішов довідатись, котра година. На острові це робилося таким чином: треба було знайти крокодила і чекати біля нього, доки проб'є годинник. Після вечері Венді шила, а хлопці бавилися поруч. З'явився Пітер і приніс хлопцям горішків, а Венді − точний час. Усі вдавали сім'ю: Пітер і Венді були батьками, а хлопчики − дітьми. Венді хотілося бути для Пітера не мамою, а кимось більше. Пітер дивувався, бо Тигрова Лілея теж хотіла бути кимось для нього, але тільки не мамою. Венді сказала, що Майстринька Дзвенька може пояснити, ця мала розбещена тварючка! І тут Майстринька Дзенька, яка підслуховувала зі своєї кімнатки, пропищала, що пишається своєю розбещеністю. Раптом у нього з'явилась ідея: може, Дзенька буде його мамою? "Дурило!" − обурено закричала Дзенька. "Я можу сказати те саме", − грубо відрубала Венді. Уявіть собі, Венді нагрубила. Але вона була дуже втомлена і не знала, що має статись цієї ночі. А якби знала, то не грубила б. Всі полягали в ліжко, щоб послухати казочку Венді, яку Пітер ненавидів. Завжди, коли Венді починала її розповідати, він виходив з кімнати або затулював вуха руками.
РОЗДІЛ 11. КАЗОЧКА ВЕНДІ
Венді розповідала про чоловіка і жінку. Їх звали пан Дарлінг і пані Дарлінг, вони були подружжям, і в них було троє нащадків. У дітей була няня Нана, але пан Дарлінг розгнівався на неї і посадив її на ланцюг у дворі, і тоді усі діти полетіли з дому в країну Небувалію, де живуть загублені діти.
Венді хотіла, щоб хлопчики уявили собі почуття нещасних батьків, від яких полетіли всі їхні діти. Дівчинка розповідала про безмежну материнську любов. Це було якраз те місце в казці, яке Пітер просто ненавидів. Венді розповідала, що троє дітей виросли, але вікно дитячої й досі відчинене. І вони полетіли до своїх дорогих матусі й татуся, і неможливо описати щасливу сцену їхньої зустрічі.
Пітер переконував Венді, що мами не такі добрі, як вона про них думає. Хлопчики перелякано обступили Пітера − так тривожно прозвучали його слова.