Гарна-прегарна." — "Вона вигравала конкурси краси?" — "Принцеси не виступають у конкурсах краси." — "Чому?" — "Бо ті конкурси для дурних дівчат. А вона була дуже розумна".
Якось принцеса пішла на прогулянку з усіма своїми братами та сестрами, з королем і королевою. Вони прийшли сюди. Принцеса відійшла і заснула на траві, і поки спала, усі поїхали додому. Її не шукали, бо забули: сам король знав рахувати лише до двадцяти, а дітей вони мали аж 23. Принцеса була спробувала відшукати дорогу додому. Але раз по раз падала і в темряві не могла збагнути, де вона, і заблукала ще далі. Згодом вона стала жити у лісі зі звірами. Принцеса стала загальною улюбленицею. Звірі приносили їй квіти, їжу та різні гарні речі, щоб оздобити хатинку, й розповідали їй про ліс. Жорстокі люди приходили в ліс і полювали бідолашних тварин. Тому принцеса боялася людей. Одного разу їй зустрівся принц. Хоча й вона бачила, який він добрий, дуже злякалася. Думала, що він уб'є її. Хотіла вірити йому, але згадувала розповіді своїх лісових друзів. Він поцілував її. Й раптом принцеса перестала боятися. Сіла, взяла його за руки й розповіла все-все. Що не знає, хто вона така, і забула своє ім'я. Бо так довго прожила в лісі зі звірами. А юнак розповів їй, хто він такий. Принц сказав, що кохає її й хоче пошлюбити. Але це було не так просто. Раз він був принц, то й побрати міг лише принцесу. А дівчина не мала ні гарного вбрання, ані корони. Нічого. Вона взагалі була без одежі. Отож, кінець кінцем принц мусив збиратись у дорогу. Він дуже сумував, що йому невільно побрати цю красуню без одежі. Але старий сірий пугач був чаклун і зробив так, що в принцеси з'явилося гарне вбрання й діадема з перлин та діамантів. А ще цілі скрині іншого вбрання. І служники та служниці. Принц повів її до короля та королеви. Вони зразу погодились, щоб принц одружився з нею. Тільки спочатку хотіли погостювати в її палаці. А палацу не було. Принцеса дуже злякалась, але пугач сказав їй чарівне слово, яким можна було обернути її вбрання на палац. Дівчина сказала слово, з'явився палац, а вона знову стала гола. Король і королева обурилися. Принцеса була в розпачі. Вона попросила назад своє вбрання. Але тоді зник палац. Королю й королеві урвався терпець. Вони сказали принцові, що це просто лиха чаклунка і що він ніколи більше її не побачить. Відтак всі вирушили в дорогу, а її залишили в сльозах.
Принцеса пригадала собі всі роки, прожиті в лісі, коли вона була така щаслива. І якою нещасною стала тепер. Дівчина пішла до пугача. Тоді старий пугач повідомив їй одну велику мудрість. Що коли б принц насправді кохав її, то йому було б однаковісінько, принцеса вона чи ні. Його б не обходили палаци, вбрання. Принц би кохав її заради неї самої. А поки не зробить цього, вона буде нещасною. Пугач сказав, що їй більш не слід шукати принца. Слід чекати, поки той сам прийде по неї. А потім пугач сказав, що коли принцеса буде слухняною і терплячою, то він зробить останнє чародійство. Ані принц, ані дівчина ніколи не постаріють. Їм завжди буде по сімнадцять років. Вони і досі не зустрілися. Всі ці роки. Їм обом все ще по сімнадцять.
Раптом заспівала іволга, і Кетрін сказала, що це принцеса кличе принца.
***
Наближалась третя година. Пол прокинувся й заходився читати вголос поему "Вчений циган". Бела лежала горілиць обік і розглядала гілля та листя бука. Голос Пола доносився і до Саллі, яка засмагала. Пітер лежав поруч у шортах. Усі троє дітей знову бавилися коло річки. Кетрін ніде не було видно. Бела під читання Пола думала про Кет, вірніше, думала, що думає про неї. Бела вірила в природу, в мир, віддавалася на ласку течії і без жодної логіки була переконана як у неминучості подій, так і в тому, що все робиться на краще. Далеко більше вірила не в таку суто чоловічу істоту, як бог, а в якусь неясну копію себе самої. Згодом Бела заслухалась поемою Метью Арнольда, яку знала майже напам'ять. А потім вона заснула.
Послухавши зо дві строфи, Пітер підвівся, глянув на спину Саллі, яка розстебнула ліфчик свого купальника; і тепер збоку було видно біле персо. Він пішов до дітей. Як на нього, читати вірші вголос – це казна-що. Тут би м'ячика побуцати: щось для природної енергії. Діти теж насточортіли. Пітер зупинився й розглянувсь. Найкращий варіант – Саллі, вона вже зовсім зняла купальник і ховалася за кущем: спаруватися нашвидкуруч, раз, два і готово. Та яка ж вона пересічна, і соромиться більше, ніж скажеш на вигляд… отакий собі пластилін, як і всі, з ким зустрічався після розриву з дружиною; та й жодних зірок з неба не знімає – не дуже розумна, не дуже сприйнятлива, без почуття гумору, і все в неї на поверхні; коли розібратися, то вона така сама, як Бела та її клята сестричка. Дарма привіз її з собою. Але з нею легше. Є з ким на люди вийти та переспати. Це так, як з деякими передачами. А заслуговуєш і хочеш ліпшого. Принаймні Томові, байстрюкові, начебто до вподоби, коли ним попихає зарозуміла старша дочка; вона підмінює бідоласі матір.
Пітер відвернувся й рушив понад берегом. Він побрався вгору. Шукав сиґарети, потім згадав, що забув їх на підстилці. Він думав про Пола, якого, все-таки, вважав гарним хлопцем. І позаздрити йому можна: добре влаштувався, тут і сам Пітер би, по суті, не відмовився осідлати коли-небудь таку собі Белу. Які очі: дражнять, чіпляють, сміються і ніколи до кінця не віддаються. Не знаєш, чого від неї чекати.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець. Авторські права на переказ належать Укрлібу
***
Похітливе, як самець, сонце. Аполлон. І ти готова. Як у тому його вірші. Лежиш у білизні, відгородившись за темними окулярами та щільно замруженими повіками, відчуваючи наближення неминучого, паскудні місяці; ховаючись і чекаючи. Вже ось-ось. Думала про це навіть отоді, з Еммою, раз він тут і теж чекає, тепер уже з хвилини на хвилину. Ось чому не можеш терпіти інших, вони затьмарюють його, не розуміють, який він гарний, бо він надяг маску; такий не схожий на скелет.
Чому? Здитиніння. Треба триматися структур, певностей. Тлумачення знаків. Ти вчинила жахливий злочин, і це доказ того, що ти бачиш, бо ніхто більше не визнає його існування. Ти підрубала гілку, на якій сиділа. Винесла сміття з хати. Не послухалась прислів'їв. Отже, треба довести, що бачиш. Тобто, що бачила.
Граматичні часи. Забруднення, енерґія, населення. Всі Пітери і всі Поли, що не хотіли летіти геть. Умираючі культури, вмираючі землі. Кінець Європи. Смерть вимислу; втім, на це давно вже настав час.
І все ж лежиш, наче в романі письменника, якого встигла розлюбити, наче в мистецтві, що відмирає, розкошуючи похіттю та власним розтлінням; немов уже віддалася, ще не віддавшись, але знаючи, що це замишляється, доведено, неминуче. Як тоді, коли він узяв тебе на цвинтарі і написав "Любов серед могил". А тобі не сподобалось: цебто не сподобався вірш, а не любов.
І Кетрін лежала, щось складаючи, сама розкладена, пишучи і описана, тут і завтра, у високій траві нового потаємного місця, яке вона собі знайшла.
Пітер усе йшов і мало не наступив на змію. Це мусила бути гадюка. Коли він повернеться і розповість про це, вона неодмінно стане гадюкою. Він надибав на стежку, що спускалася вниз до річки. Враз, у затінений прохід між двома мегалітами, футів на сорок нижче, він побачив Кетрін.
Вона лежала горілиць біля іншого велетенського валуна. Її тіло майже сховалось у високій молодій траві. Його око зреагувало на її червоні мокасини, що стояли на камені в неї в головах. "Кет?" Її голова обернулась і притьмом звелася над травою. Кетрін дивилась, як він стоїть між двома валунами й посміхається. Пітер збрехав, що хотів попередити про гадюку. Але темні окуляри й далі гіпнотизували його, потім вона звелась на одну руку й швидко роззирнулася, відтак знову глянула на Пітера й знизала плечима. Нікого більше. Пітер побачив, що Кет в білизні. Він попросив сигарету, закурив і сказав: "Вибач, якщо я був безтактний після ленча. Чесне слово, я не хотів, щоб це здавалось милостинею".
Згодом він уже обернувся був, щоб іти, коли Кетрін зловила його рукою трохи вище від стопи. Її рука знайшла у купі одежі і простягла йому тюбик з кремом для засмаги, а відтак кивнула на спину.
Вона перевернулася долілиць і підперла голову руками. Він сів поряд й почав утирати крем. Вона розстебнула ліфчик. Він знав, що не почує тепер жодного слова. Пітер переривався, щоб додати крему, який приємно відгонив трояндами та пачулями. Він розтирав усю спину, питав, чи добре, але вона мовчала. Ані слова, ані жодного руху у відповідь. Спека, розпростерте тіло. Він вагався, ковтав слину, потім сказав ще тихіше: "Ноги?" Вона лежала абсолютно нерухомо.
Знизу, не видно звідки, почувся дитячий вереск, але потім все затихло.
Рука Пітера, що була зупинилася в ямці на спині, тепер продовжує. Кет трохи спустила труси. Він вичавив ще крему й почав розгладжувати його на сідницях. Далі нахилився й поцілував у праве плече, легенько вкусивши і відчувши солодкий запах мастила. Від неї – жодної реакції. Він ліг обіч, його ліва рука гладила м'яку шкіру трохи нижче, де починалися стегна; сідниці, щілину між ними.
Він скинув сорочку. Потім став навколішки, швидкий погляд навкруги. Нахилився над нею й потяг за смужку перекрученої темно-бордової матерії. Вона дала йому зняти труси. Але на цьому кінець. Вона лежала гола, відвернувши голову. Він устав на коліна і ще раз роззирнувся; відтак сів, зняв свої шорти. Потім рачки став над нею і взяв попід пахви. Вона притиснула голову до рук, які лежали на землі. Він легенько потяг її за плече, щоб вона повернулась. Але вона лежала нерухомо. Він потяг сильніше, вона трохи посунулася, напівобернувшись, але сховала обличчя в траву. Він силоміць поклав її навзнак. Тепер обличчя повернулося ліворуч. Він знімає з Кетрін окуляри. Очі заплющені. Він опустився на неї, шукає відвернутих губів. Але його вага подіяла, як спусковий гачок, вона ще далі відсунула обличчя. Пітер наполіг, і Кетрін різко сіпнула головою. Раптовий бунт, її нігті в його плечах, відчайдушне відштовхування, звивання, пручання, дике крутіння головою. Він трохи піднімається. Її руки падають.