Раптом прийшовши до тями, він попросив води. Вона не поворухнулася. Не зрозуміла його, хоча він гадав, що говорить англійською. Він чекав, дивлячись на неї, згоряючи у лихоманці, здивований її мовчанкою та непорушністю, а тоді нетерпляче скрикнув: "Води! Дай ми води!" Вона скочила на ноги, схопила дитину і так завмерла. Він заговорив до неї, але його пристрасні умовляння тільки збільшили її переляк перед цією чужою людиною. На нього найшла лють. Він сів і жахливо крикнув якесь слово. А тоді підвівся, ніби зовсім і не був хворий. І коли він у гарячковому розгубленні, обурений та спантеличений, спробував дістатися до неї, обходячи стіл, вона просто розчахнула двері і вибігла з дитиною на руках.
Наступного дня Кеннеді знайшов його долілиць на грязюці, одразу за калиткою. Двері стояли відчинені. Емі не було. "Пішла! — виразно мовив Янко. — А я тільки води просив – тільки трохи води…" Він геть забруднився. Кеннеді накрив його і стояв у мовчазному очікуванні, раз по раз вловлюючи слова між болісними віддихами. Він розмовляв вже не рідною мовою. Гарячка покинула його, а з нею покинула його й іскра життя. Він знову нагадав дику тварину, пійману у сіть; пташку, що потрапила у сильце. Вона покинула його хворого, безпомічного, спраглого. "Чому?", — скрикнув він пронизливо та обурено, ніби людина, що волає до непогрішного Творця. Коли Кеннеді обернувся, щоб зачинити двері, він вимовив "Милосердя!" та спустив дух.
Згодом лікар діагностував зупинку серця як безпосередню причину смерті. Серце не витримало, бо інакше він зміг би пережити і цю буремну ніч і хворобу. "Не знаю, може так воно і краще", — сказав Фостер – батько Емі. А вона взагалі нічого. Ані слова про нього. Ніколи. Вона тепер живе у котеджі і працює на міс Свеффер. Сина зве Джонні – себто, маленький Джон.
Неможливо сказати, чи пробуджує у ній якісь спогади це ім'я. Чи думає вона коли-небудь про минуле? Великі чорні очі та сполоханий вигляд її сина нагадують пташку, пійману в сильце. І дивлячись на нього, Кеннеді здається, що він знову бачить хлопчикового батька, таємничим чином викинутого сюди морем, аби загинути від гіршої напасті відчаю та самоти.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу