Батько збентежився, забрав руку і поклав чек на край столу. Тоді поглянув на сина і кивнув головою.
Оліверу не хотілося йти. Але він не міг підшукати слів, які б звучали нейтрально. Вони з батьком сиділи мовчки, хоч поговорити хотілось обидвом. Олівер забрав чек і пішов, сказавши лиш: "Дякую, тату".
21
Олівер повідомив Філа Кавіллері про хворобу Дженні. Філ переїхав у їхню квартиру. Він переносив своє горе, наводячи лад. Філ мив, чистив, натирав. Мабуть, він сподівався, що Дженні повернеться, тому й наводив блиск у квартирі. Він просто не хотів миритися з реальним станом речей.
Коли Дженні опинилася в лікарні, Олівер подзвонив старому Джонасу і сказав, що не зможе ходити на роботу, і пояснив чому. Відтоді кожен день Олівера поділявся на дві частини: години, які він проводив у лікарні, й години на все інше.
Одного вечора Дженні залишилася з Філом віч-на-віч, щоб щось обговорити. Потім вона так само поговорила з Олівером. Вона говорила, що їй не боляче, що відчуття таке, ніби вона повільно падає зі скелі. Щоб не заплакати, Олівер зціпив зуби і не міг розтулити рота. Дженні сказала, що поговорила з Філом про похорон і дала згоду влаштувати католицьку відправу і сказала, що Олівер дасть згоду. Олівер погодився. Вона просила чоловіка не робити себе винним і не мучитися. "Чхала я на Париж, на музику, на весь той непотріб, що, як тобі здається, ти вкрав у мене. Все це мені байдуже, запевняю тебе, сучий сину. Віриш чи ні?" — питала Дженні. "Ні", — відповів Олівер. "Тоді забирайся к бісовій матері. Не хочу я, щоб ти сидів біля моєї — будь вона проклята! — смертної постелі". Тепер Олівер сказав, що вірить, а Дженні попросила виконати останнє її бажання: міцно-міцно стиснути її в обіймах. Олівер ліг поряд неї у ліжко й обняв її. "Дякую, Оллі", — це були її останні слова.
22
Філ по виразу Олівера зрозумів, що сталося. Олівер підійшов і поклав руку йому на плече. Він боявся, що Філ розплачеться. Філ поклав руку на плече Олівера.
Олівер хотів побути на самоті і пішов вниз у вестибюль. Раптом хтось покликав його. Це був його батько. Олівер не міг розмовляти з ним і пішов прямо до обертових дверей. "Олівере, треба було розповісти мені",— сказав батько. Він говорив, що приїхав допомогти. Олівер сказав, що Дженні уже мертва. І сам не знаючи чому, він повторив те, що почув колись від мертвої красуні-дружини: "Кохання — це коли ні про що не шкодуєш". А потім син обійняв батька і заплакав.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.