Його погляд перебігав від одного учасника до другого. Він бачив, як один з них, вправно орудуючи якимось маленьким інструментом, зняв кришку зі свого мікроспектрографа; як інший вп'явся очима в екран апарата; як третій спокійно вкладав свій брусок у затискувач праворуч і як четвертий регулював верньєр, причім так обережно, що здалося, ніби він застиг у повній нерухомості. Тревіліян, як і решта учасників, був увесь у роботі. Джордж не мав змоги визначити, як ідуть його справи.
Та переможцем Тревіліян не став. То був його крах.
Джордж подерся через натовп до дверей, з яких мали вийти учасники змагання, і знайшов тут уже багацько людей. Це були родичі, які плакали (від щастя чи горя – залежно від обставин). Були тут і дівчата, що сподівалися привернути до себе увагу переможця, який майже напевно вирушить на Новію. Коли вийшов Тревіліян, тут уже майже нікого не залишилося. (Джорджеві чомусь здалося, що той не поспішав виходити, очікуючи слушного моменту). В його суворо стиснених губах була сигарета. Опустивши очі, він повернувся, щоб піти. Тревіліян анітрохи не зістарився і залишився тим самим Тревом, яким бачив його Джордж востаннє.
Джордж покликав Тревіліяна. Той питав, де був Джордж. Тревіліян сказав, що перемогу постійно здобувають хлопці з великих міст, бо вони здобувають освіту по стрічках, якими забезпечують великі міста. По найкращих з тих, які існують. І в Тревіліяна не було таких знань. Але Джордж сказав, що хлопець міг решту необхідних знань здобути з книжок. "Ти що, смієшся? — сказав Тревіліян. — Тобі це здається кумедним? Невже ти гадаєш, що я можу прочитати яку-небудь книжку і запам'ятати достатньо, щоб зрівнятися з кимось, хто справді знає". Травеліян був такий злий на Джорджа, що почав розпитувати, який же він фах отримав. Хлопців почали битися, їх розтягнув полісмен. Джордж налякався полісмена. У Джорджа попросили документи. Та хлопця врятував той дивний сивий чоловік. Він сказав. що Джордж – його гість. Він показав полісменові маленьку картку, той одразу ж відступив назад.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Джордж дозволив тому чоловікові супроводжувати себе до скімера. Однак перед тим як сідати, зупинився, подякував і сказав, що він не його гість. Чоловік відрекомендувався: Ладислас Інженеску, дипломований історик. І Джордж, який зовсім не довіряв ні цьому Інженеску, ні самому собі, опинився у скімері. Він вирішив було вилізти, та вони вже піднялися в повітря.
Джордж уже майже забув, що головна мета його прибуття до Сан-Франціско – розшукати не Тревіліяна, а кого-небудь, досить впливового, щоб домогтися перегляду його здібностей для здобуття освіти. Такою людиною міг бути й цей Інженеску. І він сам натрапив на Джорджа. "Все може скластися дуже вдало"… Проте ця думка здалася Джорджеві не дуже переконливою. На душі було мулько. Під час недовгого польоту Інженеску вів спокійну розмову. Він показав Джорджеві найцікавіші в місті місця, поділився згадками про минулу Олімпіаду, на якій був присутній. Джордж слухав неуважно, хмикаючи у паузах щось незрозуміле. Він з хвилюванням стежив, куди летить скімер.
Інженеску запросив хлопця до себе в готель. Чоловік сказав, що його щось зацікавило в Джорджеві. Адже чоловік цікавиться соціологією. Інженерку сказав, що раніше не було освіти, у всякому разі, того, що ми звемо освітою. Джордж сказав, що знає, що люди колись вчилися по книжках.
Чоловік розповідав, що колись, чотири, п'ять тисяч років тому, людство було прикуте до поверхні Землі. Навіть на той час воно досягло досить високого рівня технічного розвитку, а населення зросло настільки, що будь-які технічні несправності призвели б до масового голоду й хвороб. Для того, щоб не знижувався рівень техніки і вона рухалася вперед у ногу із зростом населення, треба було готувати все більше й більше інженерів і вчених. Проте, зважаючи на розвиток науки, на їхнє навчання потребувалося все більше й більше часу. Коли ж уперше було відкрито способи міжпланетних, а потому й міжзоряних польотів, ця проблема стала ще гостріша. Фактично через нестачу належно підготовлених фахівців людство довго не могло по-справжньому колонізувати планети за межами Сонячної системи. Злом настав, коли люди змогли відразу вкласти в мозок значну кількість, так би мовити, готових знань. Відтак стало можливим випускати тисячі й мільйони фахівців, і люди почали "Заповнення Всесвіту". Зараз у Галактиці півтори тисячі заселених планет і заселенню наступних не видно кінця. Земля експортує стрічки освіти, що дають змогу готувати фахівців низької кваліфікації, і це гарантує єдність культури для всієї Галактики. Так, наприклад, завдяки стрічкам, які навчають читати, всі люди говорять однією мовою… Джорджа здивувало, що колись було сотні мов.
Чоловік вів далі. Без такої системи освіти було б неможливо колонізувати планети інших сонячних систем. Інженеску сказав, що соціологи вивчають суспільство, а суспільство складається з людей. Але люди – не машини. Фахівці в галузі природних наук працюють з машинами. Щоб збагнути машину, треба оволодіти обмеженим обсягом знань, і ці фахівці знають про неї все. Більше того, всі машини даного виду майже однакові, так що кожна машина окремо не становить для них особливого інтересу. Але ж люди… вони настільки складні й так відрізняються один від одного, що соціолог ніколи не знає про них усе чи хоча б значну частину того, що можна про них знати. Щоб опанувати свою спеціальність, він повинен постійно вивчати людей, надто незвичайних особин. "Таких, як я", — байдуже промовив Джордж. Історик сказав, що хоче вивчати Джорджа, і якщо він вскочив у халепу, то отримає допомогу.
В Джорджевім мозку вирували думки – вся ця розмова про людей і колонізацію, що стала можливою завдяки освіті. Неначе хтось розтрощив його тверді переконання й безжалісно жбурляв у всі боки їхні уламки.
Джордж попросив влаштувати йому побачення з якоюсь офіційною особою з Новії. Усім своїм виглядом Інженеску виказав неабиякий подив. Врешті, Інженеску сказав, що може по відеофону влаштувати таку зустріч.
На екрані з'явився новіанин. Він був смуглявий, темне волосся хвилею. Мав тонкі чорні вуса і клинцювату борідку, яка вкривала лише одну половину обличчя. Зате друга була гладенькою, наче з неї назавжди видалили рослинність.
Новіанин не бачив Джорджа, який перебував за полем зору відеофону, і Джорджеві від цього було тільки легше. Йому потрібен був якийсь час, щоб заспокоїтись.
Історик і новіанин говорили про освіту. Новіанин сказав, що мусить купувати на землі кожного року нових металургів, оскільки попередні не мають тих знань, що попередні, адже з'являються нові винаходи і за ними треба встигати. І це все нагадує замкнене коло. Згодом новіанин спитав, чого хотів історик. І той сказав, що один хлопець хоче поговорити.
Джордж захвилювався. Він не знав, що говорити. Але раптом вийшов і сказав, що знає, як розірвати замкнене коло освіти, як Новія може обійтись без Земного інтелектуального ринку. Для цього треба створити свою власну систему освіти, без стрічок знань.
На екрані тепер було багато облич. Чоловіки і жінки пхалися одне перед одного, щоб подивитися на Джорджа. Їхні обличчя відбивали найрізноманітніші відтінки втіхи й цікавості. Інженеску тепер сидів у кутку й спостерігав за хлопцем широко розкритими очима.
Джордж розповів, що був на змаганнях металургів. Там був його друг, і йому дуже не пощастило, тому що учасникам дали апарати Бімена, а він здобув тільки Хенслерову освіту, очевидно, застарілої моделі. Але друг знав до Олімпіади, що знадобиться знайомство з апаратом Бімена. А щоб розібратися в цьому апараті, потрібно було засвоїти всього декілька фактів, ще трохи додаткових відомостей і, можливо, трохи практики. Якщо врахувати, що на терезах була мета всього життя, він міг би впоратися. Новіани дивувалися: як можна обійтися без нової стрічки знань. Джордж сказав, що стрічки нічого не варті. Вони вчать надто багатьох речей і надто безболісно. Людина, яка отримує знання з їхньою допомогою, не уявляє, як можна вчитися інакше. Її знання застигають у тому вигляді, в якому вона бере їх зі стрічки. А якби замість того, щоб напихати людину стрічками, її примусили з самого початку вчитися, так би мовити, вручну, вона звикла б учитися самотужки й продовжувала б навчання далі. Хіба це не розумно? А коли звичка буде добре розвинена, людині можна дати трохи знань через стрічку, щоб заповнити прогалини чи уточнити деякі деталі. А далі вже вона вчитиметься самостійно.
Хлопець сказав, що знання треба здобувати з книжок, думаючи. І навіть вчитися читати можна старим методом. "Щоб із самого початку виробити звичку до самостійних знань?" — запитав новіанин. "Так, так", — радісно підтвердив Джордж; цей чоловік вже почав розуміти його.
Новіанин запитав Джорджа, як він думає: скільки Джорджеві потрібно часу, щоб стати металургом, не використовуючи стрічок освіти. Хлопець сказав, що, приблизно, п'ять років. Новіанин сказав, що весь цей час людину, яка так вчитиметься, треба годувати, забезпечувати житлом і грішми. Джордж сказав, що за цей час людина стане досвідченим ученим, і засвоєння нових деталей буде для неї питанням днів. Але найголовніше – така людина зможе придумати щось нове, на що нездатна людина, яка здобула освіту за допомогою стрічок. Люди зможуть мислити оригінально. Здавалося, хлопець усі переконав. Та чомусь новіанин сказав, що ідея хлопця йому не подобається. Він вимкнув зв'язок. Хлопець зовсім розчарувався. Він хотів довести Інженеску, що його ідея гарна. Старий, виявилось, знав, як звати хлопця. Це викликало у Джорджа підозру. Він кинувся тікати. Він розчахнув двері і був схоплений двома полісменами. Попри все збудження Джордж відчув дотик шприца якраз під щелепою. І все скінчилося. Останнє, що лишилося в пам'яті, було обличчя Інженеску, який зі співчуттям дивився на нього.
Коли Джордж розплющив очі, то побачив білу стелю. Він згадав, що сталося. Але згадав так нечітко, наче все відбувалося з кимось іншим. Джордж не знав, як довго він так лежав, дослухаючись до плину своїх думок.