Пеппі також співала, але вона не знала добре слів і вигадувала собі інші.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
ПЕППІ ЙДЕ ДО ЦИРКУ
До малесенького містечка, де жили Пеппі, Томмі й Анніка, завітав цирк, і всі діти кинулися просити у своїх мам і татів грошей на квитки. Томмі й Анніка зробили те саме, і їхній тато відразу дістав з гаманця і дав їм кілька блискучих крон. Вони затиснули гроші в кулаці й миттю помчали до Пеппі. Вона сиділа біля коня на веранді й заплітала йому хвоста в тоненькі кіски, оздоблюючи кожну червоним бантом. Пеппі пояснила друзям, що у коня сьогодні день народження.
Томмі й Анніка пояснили Пеппі, що таке цирк, і дівчинка погодилася йти з ними. Пеппі взяла з торби кілька золотих монет, натягла на голову свого величезного капелюха, і всі троє подалися до цирку.
Перед входом у цирк юрмилися люди, до каси стояла довга черга. Та врешті й Пеппі опинилася біля віконця. Дівчинка думала, що треба платити, щоб дивитися на жінку, що продавала квитки. Втрутився Томмі й сказав, що Пеппі хоче купити місце. Пеппі простягла золоту монету, і літня жінка дала усім трьом найкращі квитки на місця біля самої арени.
З-за завіси, яка затуляла вхід для артистів, вийшов директор цирку в чорному фраці і з нагайкою в руці, а за ним вибігло десятеро білих коней з червоними плюмажами на голові. Директор ляснув нагайкою, і коні забігали навколо арени. Він знов ляснув нагайкою, і коні поставали передніми копитами на бар'єр, що оперізував арену. Один кінь опинився біля того місця, де сиділи діти. Анніка не хотіла бути так близько від коня й притислася до спинки стільця. Але Пеппі нахилилася, взяла коня за ногу й сказала, що сьогодні день народження у її коня.
Коли номер скінчився, директор чемно вклонився, і коні вибігли з арени. За мить знов відсунулась завіса, і на арені з'явився білий, як сніг, кінь, а на спині в нього стояла вродлива дівчина в зеленому трико. В програмі було написано, що її звати міс Карменсіта.
Кінь забігав по арені, а міс Карменсіта стояла в нього на спині й усміхалася. І раптом тоді, коли кінь пробігав повз стілець Пеппі, в повітрі щось майнуло, і те щось виявилося самою Пеппі. Вона вискочила на спину коневі й стала позад міс Карменсіти. Міс Карменсіта спершу так здивувалася, що мало не впала. Але потім вона розсердилася й замахала позад себе руками, щоб скинути Пеппі. Але дарма. Тоді міс Карменсіта вирішила сама зіскочити з коня, але не могла, бо Пеппі міцно тримала її руками. А публіка аж вищала зі сміху. Директор цирку дав знак своїм людям у червоній уніформі, щоб вони спинили коня.
Двоє охоронців хотіли вигнати Пеппі з зали. Вони вчепилися в дівчинку й спробували підвести її. Проте дарма. Пеппі всілася так міцно, що не було змоги відірвати її від стільця.
Тим часом почався новий номер. З'явилася міс Ельвіра, що мала ходити по линві. Дрібними, зграбними кроками вона пройшлася по линві, тоді почала робити різні акробатичні штуки. Це був гарний номер. Міс Ельвіра навіть показала, що вона вміє ходити по тонкій линві задки. Та коли вона досягла маленького помістка в кінці линви і обернулася, то побачила там Пеппі. Міс Ельвіра стрибнула на арену й кинулась на шию директорові, що був її батьком. А той знов послав своїх людей скинути Пеппі з линви. Цього разу послав уже п'ятьох. Але всі глядачі в цирку загукали, що хочуть подивитися на дівчинку.
Пеппі рушила по линві. І всі штуки міс Ельвіри були ніщо в порівнянні з тим, що показувала вона. Пеппі задерла ногу так високо, що носок її великого черевика дашком завис над головою. Потім трохи опустила ногу й почухала нею за вухом. Директорові зовсім не сподобалося, що Пеппі виступає в його цирку. Він хотів її спекатися. Тому покрутив механізм, який натягав линву, сподіваючись, що Пеппі впаде. Але Пеппі не падала. Вона сіла на линву, немов на гойдалку, й почала гойдатися все швидше й швидше, аж поки нарешті пустила линву й стрибнула просто директорові на спину. Той так злякався, що забігав по арені.
Проте час було вже вертатися до Томмі й Анніки. Пеппі зіскочила з директора й сіла на свій стілець, чекаючи, коли почнеться новий номер. На сцену вийшов найдужчий чоловік світу – Адольф. Це був величезний чоловік у трико тілесного кольору, підперезаний леопардовою шкурою. Самовпевнено всміхаючись, він уклонився публіці. Директор запитав, хто хоче позмагатися на 100 крон. Дужий Адольф підіймав важкі тягарі й гнув грубі залізні прути, щоб показати, який він сильний.
Пеппі перелізла через бар'єр на арену. Директор цирку, побачивши її, зовсім осатанів. Проте Пеппі обминула директора й підійшла до Дужого Адольфа. Вона потиснула його велику руку й міцно схопила Дужого Адольфа за стан, і не встиг ніхто отямитись, як кинула його на мату. Так Пеппі кинула його тричі. Пеппі підняла його над головою і на витягнених руках обнесла навколо арени. Потім кинула на мату й притримала коліном, щоб він не підвівся. Дужий Адольф ганебно втік з арени, а директорові довелося підійти до Пеппі й простягти їй сто крон. Пеппі грошей не взяла. Вона відкинулася на спинку стільця й заснула. Вона солодко сопіла собі, поки блазні, ковтачі ножів і заклиначі змій показували своє мистецтво Томмі, Анніці та іншим глядачам.
ДО ПЕППІ ЗАКРАДАЮТЬСЯ ЗЛОДІЇ
Після події в цирку в цілому містечку не лишилось людини, яка б не знала, що Пеппі страшенно дужа. Про це навіть написала газета. Але мешканці інших місцевостей, певна річ, не знали, хто така Пеппі.
Одного темного осіннього вечора повз віллу "Хованка" йшло двоє волоцюг. То були небезпечні злодії. Вони побачили світло у вікні вілли й вирішили зайти попросити по шматку хліба з маслом.
Пеппі саме того вечора висипала в кухні на підлогу всі свої золоті монети, щоб порахувати, скільки їх є. Монет було так багато, що вона однаково не могла б їх порахувати, але все-таки часом пробувала, бо любила, щоб у всьому був лад.
Тієї миті почувся стук у двері. Пеппі крикнула заходити, коли хочуть. Двері відчинилися, і волоцюги зайшли до кімнати. Можете собі уявити, як вони витріщили очі, коли побачили руду дівчинку, що сиділа посеред підлоги й рахувала золото. Вони спитали, чи дівчинка сама вдома. Пеппі сказала, що є ще пан Нільсон. Звідки злодіям було знати, що пан Нільсон – це мавпа, яка тепер саме спала в зеленому ліжечку, вкрита ляльковою ковдрою. Вони подумали, що Нільсоном звати господаря вілли, й мовчки перезирнулися. Їхній погляд означав: "Ми заглянемо сюди трохи пізніше". А Пеппі вони сказали, що хотіли дізнатися, котра година. Вони так розхвилювалися, що зовсім забули про хліб і масло. Злодії подумали, що Пеппі надто мала й не вміє визначати час за годинником. Вони повернулися й вийшли.
Злодії чекали надворі, потираючи руки з радощів. Вони посідали під дубом, щоб почекати, поки дівчинка засне. Сіяв дрібний дощик, злодіїв мучив голод, і чекати було не дуже приємно, але думка про гроші додавала їм бадьорості.
Поступово в сусідніх будинках гасло світло, але у віллі "Хованка" й далі світилося. Пеппі саме надумала вчитись танцювати твіст. Нарешті, і в її вікнах стало темно.
Злодії ще трохи почекали, щоб пан Нільсон устиг міцно заснути. Потім крадькома підійшли до кухонних дверей і приготувалися відімкнути їх своєю злодійською відмикачкою. Один із них – Блюм, виявив, що двері не замкнені. Другий – Шибайголова Карлсон, сказав, що тут точно живуть нерозумні. Шибайголова Карлсон засвітив кишеньковий ліхтарик і злодії зайшли до кухні. Там було порожньо. А в кімнаті поряд спала Пеппі й стояло лялькове ліжечко пана Нільсона.
Шибайголова Карлсон відчинив туди двері, обережно зазирнув усередину й прислухався. Коли пучок світла впав на ліжко Пеппі, злодії побачили на подушці ноги і страшенно здивувалися. Злодії вголос міркували, де ж Нільсон. Пеппі з-під ковдри сказала, що Нільсон спить у ляльковому зеленому ліжечку. Злодії спершу так злякалися, що хотіли дременути, але потім до них дійшов зміст слів Пеппі: пан Нільсон, виявляється, спить у ляльковому ліжечку! Вони освітили ліхтариком ліжечко й побачили в ньому мавпу
Шибайголова Карлсон і Блюм так зраділи, що аж замурчали з утіхи. Блюм рішуче підійшов до ліжка й стягнув з Пеппі ковдру. Він спитав, де гроші. Дівчинка сказала, що у торбі в шафі. Шибайголова Карлсон і Блюм захихотіли. Блюм підійшов до шафи й витяг торбу. І не встиг він отямитися, як торба була вже в Пеппі. Він схопив Пеппі за руку й спробував відібрати здобич. Пеппі висадила Шибайголову Карлсона на шафу. За мить там опинився й Блюм. Тоді обидва волоцюги збагнули, що Пеппі не звичайна дівчинка, і дуже злякалися. Проте їм так хотілося заволодіти торбою з грішми, що вони побороли свій страх.
Вони обидва стрибнули з шафи й кинулися до Пеппі, яка досі тримала в руці торбу. Пеппі ткнула одного й другого вказівним пальцем, і вони розлетілися в різні боки. Поки вони встигли звестися на ноги, Пеппі схопила довгу мотузку і зв'язала їм руки й ноги. Злодії почали проситися. Пеппі спитала, чи не потанцюють вони з нею твіст. Ті погодилися. Тоді Пеппі взяла великі ножиці, перерізала мотузки й звільнила полонених.
Блюм заграв на гребінці. Пан Нільсон прокинувся й сів на ліжку, здивовано спостерігаючи, як Пеппі гасає з Шибайголовою Карлсоном. А вона танцювала так завзято, наче від цього танцю залежало її життя. Нарешті Блюм заявив, що більше не хоче грати, бо гребінець лоскоче йому губи. А Шибайголова Карлсон, який мандрував цілий день, сказав, що в нього болять ноги.
Пеппі знов закружляла по кімнаті. Шибайголова Карлсон і Блюм мусили змиритися. Нарешті о третій годині ночі Пеппі дістала з буфета хліб, сир, масло, шинку, холодне м'ясо й молоко і пригостила злодіїв.
Нарешті злодії підвелися, подякували за їжу й почали прощатися. Коли злодії були вже на порозі, Пеппі наздогнала їх, дала кожному по золотій монеті й сказала: "Беріть, ви чесно їх заробили".
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
ПЕППІ ЗАПРОШУЮТЬ НА ПІДВЕЧІРОК
Мама Томмі й Анніки влаштовувала підвечірок для своїх приятельок. З цієї нагоди вона напекла пиріжків і вирішила, що Томмі й Анніка також можуть запросити до себе свою нову товаришку.