Їй хотілось завжди бути поруч з Родольфом.
Після чергової сварки зі свекрухою Емма вибігла до Родольфа надзвичайно збентежена і стала благати його виїхати разом з Йонвіля. Очі її, повні сліз, блищали, наче вогонь під водою; груди високо здіймались від переривчастих зітхань. Ніколи вона не була йому такою милою, як зараз; забувши все, він погодився.
Емма стала жити солодкими мріями про близьке щастя. Разом з Родольфом вони детально продумали план втечі. Емма приготувала речі для подорожі. Ніколи пані Боварі не була такою гарною, як ці дні; вона була вродлива тією особливою вродою, яка породжується радістю, захватом і успіхом, яка є проявом повної гармонії між темпераментом і зовнішнім обставинами. Проте на неї чекав страшенний удар. Родольф, який весь час відкладав від'їзд, в останній день відмовився від цього задуму. Він вирішив порвати з Еммою і написав їй листа, якого вранці надіслав у кошику з абрикосами.
Родольф часто вдавався до такого способу листування, посилаючи фрукти або дичину, як до пори року. Але цього разу якесь недобре передчуття охопило Емму. Знайшовши листа на дні кошика, піднялась на горище, щоб ніхто не бачив, що вона читає. Що напруженіше вона вдумувалася у зміст листа, то дужче мішалось їй усе в голові. Погляд її нестямно блукав, їй хотілось, щоб уся земля запалася. З розчиненого вікна вона подивилась на брук і готова була зробити останній крок, але тут Шарль голосно Покликав її обідати. І довелось зійти вниз. Довелося сісти до столу. В той час, коли Шарль марно намагався вмовити Емму скуштувати абрикосів, по площі швидкою риссю промайнуло синє тильбюрі. Емма скрикнула і впала навзнак, як мертва. Річ у тому, що після довгих міркувань Родольф вирішив поїхати до Руана. Але з його маєтку до Бюші можна було добратись тільки Йонвільським шляхом, що він і змушений був зробити. Емма впізнала його в світі ліхтарів, що блискавкою розпанахали темряву.
Протягом сорока трьох днів Шарль не відходив від Емми, рятуючи її від запалення мозку. Він кинув усю практику і жодної хвилини не спав. Найдужче його лякала цілковита апатія дружини: вона нічого не говорила, нічого не чула і навіть, здавалось, зовсім не страждала, ніби її тіло й душа знайшли нарешті спокій по всіх тривогах і муках.
Одного разу, в самому розпалі хвороби, Еммі здалося, що вже починається агонія, і вона забажала причаститися. Під час цього таїнства вона відчула, ніби її осіняє якась могутня сила, що визволяє її від усіх болів, усіх вражень і почуттів. Серед інших оманливих надій Еммі відкрився стан непорочної чистоти, коли душа витає над землею, зливаючись з небом. Емма теж прагнула до цього, їй хотілося стати святою. А пам'ять про Родольфа сховалася в неї десь у глибині серця і спочивала там. Від цього набальзамованого великого кохання точився ніжний аромат, що проникав усюди і проймав собою ту атмосферу непорочності, у якій хотіла тепер жити Емма. Стаючи навколішки до молитви, вона посилала до Господа ті самі голубливі слова, які шепотіла колись коханцеві в запалі гріховної пристрасті. Вона хотіла запалитися поривом віри, але втіха так і не сходила з небес, і вона підводилась, стомлена фізично і з щемливим відчуттям якоїсь величезної облуди.
Тоді вона віддалась вся надмірній доброчинності. Вона шила одіж для убогих, посилала дрова породіллям, годувала юшкою жебраків. Вона знову забрала додому дочку, — під час її хвороби Шарль віддав був дитину до мамки. Вона вирішила сама навчити її читати, і хоча як вередувала Берта, мати не гнівалась. Про що б Емма не говорила, вона вдавалась до молитовних виразів. Пані Боварі-старша тепер уже не знала, до чого й прискіпатися, — от хіба що не похваляла тієї манії возитися з кофтами для сиріток, коли в домі і своя білизна не латана.
Якось навесні пан Оме порадив Шарлю повезти жінку для розваги в руанський театр послухати славнозвісного тенора Лагарді. Шарль поділився цією думкою з жінкою. Та спочатку відмовлялась, посилаючись на клопіт, втому, витрати. Але Шарль, всупереч звичаєві, стояв на своєму, бо був переконаний, що ця розвага вийде на користь Емі, яка була після хвороби до всього байдужою.
Слухаючи оперу, Емма знову потрапила в казковий світ читаних у дівоцтві книжок. Вона віддавалась колисанню мелодій, вона відчувала, як вібрує вся її істота, неначе смички скрипалів ходили по її нервах. У почуттях головної героїні Емма впізнавала все те сп'яніння, всі ті страждання, від яких мало не вмерла сама. Голос співачки здавався їй тільки відлунням власних думок, а вся ця чарівлива ілюзія — якоюсь часткою її життя. Слухаючи славнозвісного тенора і прагнучи крізь ілюзію вигадки до живої людини, Емма намагалася уявити собі те життя — те гучне, незвичайне, блискуче життя, якого б і вона могла зазнати, якби так судилося долею. В антракті до їхньої ложі зайшов Леон, якого Шарль несподівано зустрів в буфеті. Він приїхав до Руана на два роки попрацювати у великій конторі. З цього моменту Емма вже не слухала опери. Вона згадувала своє спілкування з Леоном в Йонвілі три роки тому, те бідне кохання, таке тихе й довге, таке скромне й ніжне. Гра акторів здавалася їй тепер неприродною. Вистава ще не скінчилася, а Леон та подружжя Боварі залишили театр, вийшли на набережну й сіли в холодочку перед кав'ярнею. Розмова швидко урвалася, бо в присутності чоловіка Еммі з Леоном, власне, не було про що говорити. Коли Шарль пожалкував, що не дослухав останньої дії, Леон почав вмовляти залишитися ще на один день, аби знову послухати Лагарді. Та Шарль ніяк не міг затримуватися в Руані і запропонував Еммі лишитися в Руані самій.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Коли Леон зустрів Емму після трилітньої розлуки, в ньому знову заговорила жага. Попрощавшись ввечері з подружжям Боварі, Леон пішов за ними назирці, щоб подивитися, де вони зупинилися. Другого дня, близько п'ятої години, він прийшов у "Червоний хрест". Емма нітрохи не збентежилась, коли він увійшов. Між ними зав'язалась бесіда, в якій обоє почали визначати причини своїх страждань, і що більше говорили, то дужче запалювались дедалі більшою взаємодовірою. Часом вони замовкали, ніби не наважуючись висловити думку до кінця, і тоді вдавались до багатозначних натяків. Емма не призналась, що кохала іншого, а Леон не сказав, що забув її. Обоє вони малювали себе такими, якими бажали б бути, і підганяли своє минуле життя під творені нині ідеали. Леон гаряче доводив Еммі, що рідко хто може оцінити ідеальну натуру. От він — він полюбив її з першого погляду, він просто впадав у розпач на думку про те, якого щастя вони могли б зазнати, якби ласкава доля звела була їх раніше і поєднала навіки. Емма почала переконувати його, що кохання між ними неможливе, що вони повинні, як і досі, не переступати межі братньої дружби. Емма й сама не знала, чи серйозно це говорилось: вона упивалась чаром спокуси і водночас намагалася встояти проти неї. Вони проговорили допізна, забувши навіть про оперу, заради якої Емма залишилась в Руані. Прощаючись, Леон виблагав у Емми згоду побачитися ще раз завтра. Вона призначила побачення вранці в соборі. Коли Леон пішов, Емма написала йому довжелезного листа, у якому відмовлялась від побачення. Але, запечатавши листа, вона раптом згадала, що не знає Леонової адреси. Тоді вона вирішила, що віддасть його завтра сама.
Вони зустрілися в соборі. Емма довго молилася, сподіваючись, що небо пошле їй якесь знамення, але на душі їй ставало щодалі бентежніше. Вийшовши з собору, Леон послав хлопчика, який бавився на паперті, покликати візника. Емма була запротестувала, сказавши, що це непристойно. Леон відказав, що так роблять у Парижі. Цей непохитний аргумент переконав її. Вони сіли в екіпаж, кучер отримав дивний наказ їхати куди хоче. І в порту, серед візків і бочок, і в місті — на вулицях і перехрестях — обивателі широко розплющували очі, дивуючись із цієї небаченої в провінції картини: карета з опущеними шторами весь час показується то тут, то там, закрита, як домовина; і розгойдана, як корабель під бурею.
Повернувшись до Йонвіля, Емма довідалася, що помер свекор. Бачачи мовчазність дружини, Шарль вирішив, що вона дуже засмучена, і намагався нічого не говорити, щоб не додавати їй жалю; він був зворушений її, як йому здавалося, співчуттям. А Емма була в цей час думками в Руані. Вона знайшла привід поїхати туди знову — необхідно було порадитися з паном Леоном щодо того, як обачливо оформити справи про спадщину.
То були захоплюючі, розкішні, неповторні три дні — справжній медовий місяць. Вони оселились біля набережної, в готелі "Булонь". Жили, зачинивши віконниці й замкнувши двері. Надвечір брали човна і їхали обідати на острів. Прощання було дуже сумне. Леон мав адресувати свої листи тітці Ролле; Емма дала йому такі докладні вказівки щодо подвійних конвертів, що він неабияк здивувався її спритності в любовних справах.
Незабаром Емма домоглась у чоловіка дозволу їздити до міста раз на тиждень начебто для занять музикою, а насправді ж — щоб бачитися з коханцем. І з того часу все її життя перетворилось на суцільний обман. Вона, мов покривалом, огортала ним своє кохання, щоб його ніхто не побачив. Брехня стала для неї потребою, манією, насолодою.
Знову в дім Боварі під різними приводами став приходити торговець Лере. Тепер Емма зовсім не могла жити без його послуг. Двадцять разів на день вона посилала по нього, і він, покинувши печене й варене, летів до неї і робив усе без ніяких нарікань. З двох підписаних Шарлем векселів під час хвороби дружини Емма сплатила тільки По одному. Що ж до другого, торговець замінив його на її прохання двома новими, виписаними на дуже далекий термін. Лере ж надоумив Емму продати мізерну халупу в Барневілі, яка належала старому Боварі. Маючи від Шарля загальну довіреність, Емма без відома чоловіка за допомогою того ж таки Лере продала те нерухоме майно.
Одного вечора Емма не повернулась з Руана в Йонвіль. Шарль був не при собі, а маленька Берта не хотіла лягати спати без мами і ридала до повної знемоги. Шарль не витримав, запріг свого шарабанчика і о другій годині ночі добрався до заїзду "Червоний хрест". Емми там не було. Шарль кинувся шукати Леона, але не достукався до нього.