Не знаю, що з нею сталося, але несподівано вона почала піклуватися про нього... Роздобувала для нього і курятину, і свіжу рибу. А куди тільки не ходила по рис! Уявляєте, яка вона була відчайдушна, адже тоді людину на кожному кроці підстерігала смерть... Ваш батько не міг надивуватися, чому це вона раптом стала такою доброю. Та й я дивувалась тій переміні... Вкрай зворушена, я тільки дивилася на доньку й відчувала докори сумління...
Аж тепер Кікудзі збагнув, що в ті важкі часи благодійницею їхнього дому була Фуміко. Невже подарунки, які іноді несподівано приносив батько, роздобувала саме вона?
— Я й сама до пуття не збагну, чому Фуміко так різко перемінилася. Може, тому, що всім нам тоді загрожувала небезпека. А може, вона мене жаліла, тому так ревно доглядала вашого батька.
Очевидно, Фуміко бачила, як серед воєнних злигоднів її мати чіпляється за свою любов до батька Кікудзі. Без сумніву, вона багато пережила, якщо зуміла відійти від минулого — забути свого покійного батька — й перейнятися теперішньою материною долею.
— Ви помітили перстень на руці Фуміко?
— Ні.
— То подарунок вашого батька. Він нерідко йшов від нас додому й під час повітряної тривоги. Тоді Фуміко завжди його проводжала, і ніхто не міг її відрадити. Бо, мовляв, дорогою все може трапитися... Та одного разу вона не повернулася того ж вечора. Добре, думаю собі, якщо у вас заночувала... А раптом обоє загинули?.. Вранці вона прийшла, розповіла, що провела батька аж до воріт, а на зворотному шляху пересиділа ніч в якомусь бомбосховищі. Коли наступного разу ваш батько навідався до нас, то щиро подякував Фуміко й подарував на згадку про той випадок перстень... їй, певно, було незручно вам його показувати.
Кікудзі слухав, а в душі наростала неприязнь до пані Оота. Невже вона хоче викликати співчуття до себе?
А проте ненависті й ворожості до неї Кікудзі не відчув. У ній була якась теплота, що відганяла геть його настороженість.
А чи не клопоталася Фуміко про батька Кікудзі тому, що переживала за свою матір?
Кікудзі здалося, що, розповідаючи про доньку, пані Оота насправді розповідає про власну любов.
Очевидно, їй кортіло вилити комусь душу. Вона наче забула, що перед нею не її коханець, а його син. В її очах було стільки любові, що можна було подумати, ніби вона розмовляє не з Кікудзі, а з покійним батьком.
Ворожість, яку Кікудзі з матір'ю відчував до пані Оота, не те щоб цілком зникла, а якось зблякла. Іноді йому навіть здавалося, ніби вона його любила, бо ж він і батько — одне й те саме... З голови не виходила спокуслива думка, що він давно знає цю жінку.
Аж тепер Кікудзі збагнув, чому батько так швидко порвав стосунки з Тікако, а пані Оота не залишив до самої смерті. "Напевне, Тікако й досі знущається зі своєї суперниці", — подумав Кікудзі. Б ньому раптом прокинулася жорстокість — йому захотілося дошкулити пані Оота якомога болючіше.
А ви ніби досить частенько буваєте на чайних церемоніях у Курімото-сан? Як це розуміти? Вона ж вам стільки попсувала крові...
Правда ваша... Я одержала від неї листа, коли ваш батько помер... А мені тоді було так важко, так сумно... — Пані Оота опустила голову.
— А донька завжди ходить з вами?
— Ні, не завжди. Іноді.
Вони перетнули залізничну колію, проминули станцію Північна Камакура і рушили до гори, що височіла навпроти храму Енгакудзі.
IV
Цитата:
Вдова Оота була старша за Кікудзі років на двадцять — їй тепер було десь років сорок п'ять, — та йому здавалося, ніби він тримає в обіймах набагато молодшу за себе дівчину.
Кікудзі поділяв з нею задоволення, яке давала їй досвідченість, не відчуваючи скутості, властивої молодому парубкові.
Він уперше зрозумів, на що здатна закохана жінка, а також на що здатен він сам. Кікудзі вразило власне пробудження. Він ніколи й не уявляв, що жінка може бути такою піддатливою, покірною і водночас такою спокусливою. Йому здавалося, мовби він тоне в теплих запахах її тіла.
Раніше інтимна близькість з жінкою кінчалася для нього чимось схожим на огиду. А от цього разу, коли її, здавалось, саме й треба було сподіватися, Кікудзі відчув солодке задоволення.
Звичайно в такі хвилини він намагався відсунутися від жінки, а тепер усе було навпаки: він втішався теплом її жагучого тіла. З ним ще не траплялось, щоб пристрасть накочувалася на нього хвилями. Ті хвилі заколисували його, і в напівдрімоті він наче відчував задоволення переможця, якому рабиня обмиває ноги.
Водночас від неї віяло чимось материнським.
Раптом Кікудзі випалив те, чого й не збирався казати:
— На чайній церемонії поряд з вами сиділа дівчина...
— Юкіко-сан? Донька Інамури...
— Курімото запросила мене вмисне, щоб показати цю дівчину...
— Он як! — Великі очі пані Оота розширились і втупились у Кікудзі. — Виходить, це були ваші оглядини? А я й не здогадувалась...
— Та які там оглядини....
— Як же так... І після оглядин... ми...
З очей пані Оота закапали на подушку сльози. Її плечі затремтіли.
— Як гидко! Як гидко!.. Чому ж ви не сказали раніше? Жінка схлипувала, уткнувшись у подушку.
Кікудзі зовсім не сподівався такого.
— Гидко-то гидко... Але з оглядинами це не пов'язане, — впевнено мовив Кікудзі.
Перед його очима зненацька сплила постать дівчини, що подавала чай. І рожеве фуросікі з журавлями.
В цю хвилину Кікудзі було неприємно дивитися на заплакану пані Оота.
— Як гидко!.. Я грішниця!.. Такий сором!.. — Її круглі плечі тряслися.
Кікудзі не каявся, бо тоді відчув би до себе огиду. Якщо навіть не через оглядини, то через те, що жінка була колись батьковою коханкою.
Але до останньої хвилини Кікудзі ні в чому не каявся і не відчував ніякої огиди.
Він. і сам гаразд не пам'ятає, як усе сталося... Знає тільки, що зовсім просто й природно. От вона зараз плаче й, мабуть, кається, що спокусила його... Та хіба вона його звабила? Такого він не пригадує. Просто вони потяглися одне до одного, не відчуваючи ніякого внутрішнього опору. А про якісь моральні міркування нічого й казати.
Вони піднялися на пагорб навпроти храму Енгакудзі, зайшли в готель і разом повечеряли. Певно, тому, що пані Оота не вгаваючи розповідала про батька, Кікудзі не мав особливого бажання її слухати. Але вона цього не помічала, віддавшись приємним спогадам. Пані Оота так тепло розповідала про батька, що Кікудзі пройнявся до неї ніжністю, відчув, як його охоплює пристрасть.
А ще Кікудзі здалося, що батько був з нею щасливий.
О, ця теплота... Якщо й сталося щось огидне, то почалося воно з цієї теплоти. Кікудзі пропустив мить, коли ще міг звільнитися від пані Оота, й віддався приємному душевному розслабленню.
І все ж у глибині його серця залишався неприємний осад. Мабуть, щоб позбутися його, Кікудзі й бризнув отрутою — заговорив про Тікако й доньку Інамури.
Отрута була надто сильна, і в Кікудзі почала прокидатися відраза до самого себе. Та зараз було не до каяття: воно могло тільки посилити огиду до себе й вилитися в потік жорстоких слів проти пані Оота.
— Давайте забудемо про все, — проказала пані Оота. — Нічого не було, нічого не сталося.
— Ви тільки згадали про батька...
— Ой! — вона злякано підвела голову. Від плачу її повіки почервоніли. Навіть білки помутніли. В розширених зіницях Кікудзі помітив легку тінь недавньої знемоги. — Я навіть заперечити не можу... Нещасна я жінка!..
— Неправда! Ви все забули! — Кікудзі грубо розіпнув кімоно на її грудях. — Інша річ, якби у вас була родима пляма... Таке не забувається...
Навіть Кікудзі приголомшили власні слова.
— Ні-ні! Не треба!.. Я вже не молода...
Ошкіривши зуби, Кікудзі припав до її грудей. Знову, як і раніше, наринула тепла хвиля. А потім Кікудзі спокійно заснув.
Уві сні він почув пташине щебетання. Йому здалося, ніби вперше в житті його розбудили пташині голоси.
Вранішній туман зросив зелені дерева й, ніби проникнувши під череп, промив мозок Кікудзі. В голові не зосталося жодної думки.
Пані Оота лежала спиною до Кікудзі. "Дивно, коли це вона відвернулася?" — подумав він, і зіпершись на лікоть, глянув на обличчя жінки, огорнуте ранковою сутінню.
V
Цитата:
Минуло з півмісяця після чайної церемонії в Тікако. Одного дня до Кікудзі завітала донька пані Оота.
Провівши її у вітальню, Кікудзі заметушився — відкрив буфет і сам розіклав на тарілці тістечка. Йому не давала спокою думка: Фуміко прийшла сама чи з матір'ю? Може, пані Оота не наважилась зайти всередину і жде надворі?..
Коли Кікудзі з'явився на порозі вітальні, дівчина встала з крісла. Йому впало в очі, що її голова опущена, а вуста з випуклою нижньою губою міцно стиснуті.
— Пробачте, що змусив вас чекати.
Кікудзі пройшов за спиною дівчини й розчинив скляні двері в сад.
Проходячи мимо неї, він уловив ледь відчутний запах білих півоній у глечику. Дівчина зіщулилась, нахиливши вперед круглі плечі.
— Прошу, — сказав Кікудзі й першим опустився в крісло.
Дивна річ, він цілком заспокоївся. Певно, тому, що в образі Фуміко побачив її матір.
— Мені незручно, я прийшла так несподівано... — промовила вона, не підводячи голови.
— Та що ви!.. Я радий, що ви знайшли дорогу.
— Так...
Кікудзі раптом пригадав: адже під час повітряної тривоги вона проводжала батька до самих воріт!
Йому стало тепло, як від гарячої води — на нього наринули хвилі пані Оота. Кікудзі згадав, як покірно вона віддавалась йому, як на нього находило заспокоєння.
Можливо, те заспокоєння було причиною того, що зараз Кікудзі не відчував остраху перед Фуміко. Однак глянути їй в очі він не наважився.
— Я... — Дівчина запнулася й підвела голову. — Я прийшла вас просити... за матір...
Кікудзі затамував віддих.
— Прошу вас, пробачте їй!
— Пробачити?.. За віщо?.. — Приголомшений Кікудзі збагнув, що в пані Оота немає таємниць від доньки. — Якщо й пробачати комусь, то тільки мені.
— І за батька пробачте...
— Якщо вже зайшлося про це, то за батька треба було б просити пробачення... Але ж моєї матері нема на світі... Тож і ні в кого...
— Я часто думаю: невже моя мати винна в передчасній смерті вашого батька... та й матері?.. Я про це їй недавно сказала.
— І даремно! Хоч би ви пожаліли її.
— Було б краще, якби раніше вмерла моя мати...
Здавалося, Фуміко не знає, куди подітися від сорому. Та раптом до Кікудзі дійшло, що це ж вона говорить про нього! Якою ганьбою, яким приниженням обернувся для неї той випадок!
— Прошу вас, пробачте їй! — розпачливо благала дівчина.
— Йдеться зовсім не про те, — з притиском сказав Кікудзі.