Фейгін, мило і багатозначно посміхаючись, ласкаво сказав, що разом з ним погорять і інші.
Усі члени чесної компанії замовкли. Через деякий час Сайкс запропонував розвідати в поліції, де тримають Олівера. Було вирішено доручити цю справу Ненсі, яка зовсім недавно перебралась у Філд-Лейн з матроських кварталів і могла не боятися, що її упізнають.
Ненсі перевдяглась у простий костюм і пішла до поліційного відділка. Хитра юна леді випитала в добродушного тюремника, що сталося з Олівером, і про все доповіла Біллу Сайксу і Фейгіну. Ці "турботливі" джентльмени вирішили будь-що знайти хлопчика і заткнути йому пельку, поки він не виказав їх.
РОЗДІЛ XIV
містить дальші подробиці про перебування Олівера у містера Браунлоу, а також знаменне пророцтво, яке джентльмен на прізвище Грімвіг виголосив стосовно Олівера, коли той вирушив виконувати доручення
Містер Браунлоу і місіс Бедвін уникали говорити з Олівером про його минуле, поки він був ще слабий. Місіс Бедвін розповідала про своїх чудових дітей, навчала хлопчика гри у крибедж, усіляко оберігала і розважала його. Життя Олівера в будиночку містера Браунлоу було щасливим і безпечним. Коли хлопчик зовсім видужав, старий джентльмен запросив його в свою кімнату. Олівера вразила велика кількість книжок на полицях, що сягали аж під стелю. Між містером Браунлоу і Олівером відбулася розмова про майбутнє хлопчика, якому старий джентльмен задумав допомогти стати на ноги. Містер Браунлоу хотів дізнатися, як і де Олівер жив раніше, але тільки-но хлопчик розтулив рота, щоб розповісти про своє життя на "фермі", про поневіряння в наймах у трунаря, як у кімнату зайшов давній приятель хазяїна дому містер Грімвіг.
Він був хорошою людиною, та завжди всім суперечив і всім був незадоволений. Дітей у нього не було, а тому всі хлопчики були для нього однакові. "У глибині душі містер Грімвіг був дуже схильний визнати і зовнішність, і поведінку Олівера надзвичайно приємними, але проти цього повставав притаманний йому дух сперечання". Він доводив приятелю, що Олівер зовсім не такий, яким здається. Містер Браунлоу вже був готовий посперечатися з гостем, як місіс Бедвін принесла пакунок з книгами, що їх приніс посильний. Старий джентльмен хотів передати посильним торгівцю книгами гроші і декілька примірників книг, але той уже зник. Олівер сказав, що він може виконати це доручення і збігає туди-назад за десять хвилин.
Сховавши п'ять фунтів до кишені, він обережно взяв під пахву книжки і пішов до книгарні. Дивлячись йому услід, містер Грімвіг заявив, що вони бачать хлопчика в останній раз, бо він украде і книжки, і гроші. Містер Браунлоу захищав Олівера.
"Вже споночіло так, що важко було розгледіти цифри на циферблаті, а двоє старих джентльменів все сиділи мовчки за столом, на якому лежав годинник".
РОЗДІЛ XV,
який показує, як щиро любили Олівера Твіста веселий старий єврей і міс Ненсі
У кімнаті смердючого шинку сидів Вільям Сайкс. Коло його ніг примостився білий червоноокий пес. Сайкс без видимої причини копнув собаку, і той, недовго думаючи, мовчки вп'явся гострими зубами в черевик хазяїна. Сайкс схопив ніж і готовий був перерізати горлянку собаки, але раптом двері відчинилися і пес прожогом вискочив з кімнати, ледь не збивши з ніг Фейгіна. Розлючений Сайкс негайно переніс свій гнів на старого, але той заговорив ласкавим голосом і віддав пайку з награбованого. Білл трішки заспокоївся і заговорив про пошуки Олівера.
Тим часом Олівер прямував до книжкового рундука. Раптом його підхопили чиїсь руки, і за спиною почувся знайомий голос: "Ой, мій любий братику, я знайшла тебе!" Це була Ненсі.
Олівер кричав, виривався, але перехожі співчували "сестрі", яка волала на всю вулицю, що хлопчик утік з дому, а за ним побивається мати.
До Олівера, який з усієї сили пручався і відбивався від Ненсі, підійшов Білл Сайкс із собакою. Він наказав хлопчикові замовкнути і потяг його в лабіринт темних вузьких вуличок.
Стемніло. Місіс Бедвін стривожено чекала на порозі будинку, "а двоє старих джентльменів уперто сиділи в темній вітальні, й на столі між ними цокав годинник".
РОЗДІЛ XVI
оповідає про те, що сталося з Олівером Твістом після того, як він потрапив до рук Ненсі
Сайкс і Ненсі взяли Олівера за руки, і чолов'яга попередив хлопчика, що коли він надумає кричати, то П'ятак учепиться в нього і розірве на шматки. Пес люто загарчав, неначе розумів мову хазяїна.
Вони йшли незнайомими темними вулицями, як раптом на церкві глухо вдарили дзиґарі вісім разів. Саме о восьмій годині стояли під шибеницею добре знайомі злодіям хлопці, яких мали стратити за злочини. Ненсі заговорила про цих своїх товаришів, але Сайкс не дуже переймався їхніми долями.
Олівер, Сайкс і Ненсі підійшли до давно покинутої крамнички, у якій все-таки хтось був. Хлопчика заштовхнули в темний коридор. Десь блимала свічка. Підійшовши ближче, Олівер побачив Джека Докінса, який упізнав хлопчика і тільки насмішкувато посміхнувся. А в пропахлій цвіллю кімнаті Олівер побачив Чарлза Бейтса, який тицяв у нього пальцем і качався від реготу, і містера Фейгіна, який низько вклонявся ошелешеному хлопчикові.
Пройда і Чарлз примусили Олівера зняти чистий одяг і вдягти дрантя, забрали книжки і п'ять фунтів. Олівер благав повернути старому джентльмену його речі, але злодюги тільки сміялися з його розпачу.
Раптом Олівер кинувся тікати. Хлопці побігли за ним, а Ненсі зачинила собаку в кімнаті, щоб він не догнав бранця. Сайкс розлютився, але дівчина закричала, що не дозволить мордувати дитину. Вона заявила Фейгіну, що буде захищати Олівера, якого хочуть зробити злодієм, як дванадцять років тому зробили злодійкою її. Старий став погрожувати Ненсі, а вона у нестямі кинулася на нього з кулаками. Сайкс перехопив дівчину, вона забилася в його руках і зомліла.
Олівера завели в кімнату і замкнули.
РОЗДІЛ XVII
Доля виявляє й далі неласку до Олівера і приводить до Лондона видатну людину, щоб зганьбити його
Так повелося, що в кривавих мелодрамах трагічні і комічні сцени чергуються: в одній сцені герой падає під вагою кайданів на солом'яне тюремне ложе, а в наступній — його вірний товариш, не знаючи про нещастя, звеселяє глядачів кумедною пісенькою.
"У житті бувають ще дивовижніші переходи від столу, що вгинається під стравами, до смертельного ложа, від жалоби до святкових шат". Але в житті ми не пасивні глядачі, а дійові особи.
Рано-вранці містер Бамбл вийшов з воріт робітного дому і пішов містом урочистим кроком. Рада доручила йому відвезти в Лондон двох жінок, щоб суд визначив їхнє право осілості. Перед від'їздом Бамбл зайшов до місіс Менн, щоб віддати їй гроші, які рада виділила на утримання сиріт. Місіс Менн заговорила про дітей, похвалилася, що всі вони здоровісінькі, за винятком тих двох, що померли на тому тижні, і малого Діка. Бідл захотів побачити Діка, і хлопчика привели. "Він був худий і блідий, щоки в нього позападали, великі очі хворобливо блищали".
Містер Бамбл спитав у хлопчика, що з ним відбувається, і Дік розповів про своє єдине бажання. Він хотів би, щоб перед його смертю хтось написав декілька слів на папері і зберіг цю записку для Олівера Твіста. Містер Бамбл був здивований і наказав вивести хлопчика.
Наступного дня містер Бамбл швидко впорався зі справами і у заїзді замовив собі скромний обід: кілька біфштексів, соус із устриць і портер. Попиваючи вино, він розгорнув газету і прочитав оголошення, що розшукується Олівер Твіст, про якого немає ніяких відомостей. Той, хто проллє світло на його минуле, отримає п'ять гіней винагороди.
Містер Бамбл швиденько знайшов будинок містера Браунлоу і розповів старому джентльмену, "що Олівер — підкидьок, син поганих, непутящих батьків, що від народження він був утіленням підступності, невдячності, злостивості; що своє коротке перебування в рідному місті він завершив підлим і звірячим нападом на безневинного хлопчика, після цього втік під покровом ночі з оселі свого хазяїна". За цю інформацію він отримав п'ять гіней і пішов. Містер Браунлоу і містер Грімвіг були вражені, а місіс Бедвін не повірила жодному слову бідла.
РОЗДІЛ XVIII
Як Олівер проводив час у спасенному товаристві своїх достойних друзів
Наступного дня Фейгін прочитав Оліверові довгу проповідь про гріх невдячності, який, мовляв, хлопець узяв на душу, покинувши товаришів. Він нагадав, що прихистив, нагодував хлопчика, коли той помирав з голоду. Принагідно він розповів історію про одного невдячного хлопчика, який пішов у поліцію, щоб донести на друзів, але у суді Фейгін довів свою невинність і звинуватив хлопця у тяжких злочинах. Того повісили. "На закінчення містер Фейгін не пошкодував похмурих фарб для опису всіх тих неприємних відчуттів, які зазнав смертник у процесі повішення, і дуже приязно й щиро висловив палку надію, що йому ніколи не доведеться наразити Олівера Твіста на таку болісну операцію".
Олівер анітрохи не сумнівався, що Фейгін не раз знищував своїх надміру обізнаних чи надто балакучих спільників.
Багато днів по тому Олівер був абсолютно самотнім. Він сидів біля єдиного відкритого віконця на даху. Одного разу Чарлз Бейтс і Пройда стали намовляти Олівера стати злодієм, як вся їхня компанія, але хлопчик заперечив, що бути вуркою — це чинити зло.
Фейгін тішився здібностями своїх учнів, задоволено потирав руки, чуючи їхні слова.
Якось у занедбаний будинок зайшов містер Чітлінг — вісімнадцятилітній злодій, який уже відсидів у в'язниці, але вважав Пройду кмітливим, вправнішим за себе і ставився до нього з певною шанобливістю. Фейгін звелів Оліверу слухатися хлопців, сам говорив про переваги злодійського ремесла.
"З того дня Олівера рідко залишали на самоті, майже весь час хлопці розважали його своїми балачками, і щодня вони гралися з Фейгіном у давню гру..." Часом старий розповідав про грабунки, які вчиняв замолоду, і стільки в тих розповідях було кумедного, що Олівер мимоволі сміявся від щирого серця.
"Сказати коротко, хитрий старий єврей затягав хлопця у свої тенета, ...вливав у його душу отруту, сподіваючись навік її забруднити і спаплюжити".
РОЗДІЛ XIX,
у якому обговорюється й ухвалюється цікавий задум
Одного холодного дощового вечора Фейгін покинув будиночок і, скрадаючись у темряві, петляючи по кривих брудних вуличках, пішов на зустріч із Сайксом.