Іноді вони зустрічалися на вулиці і віталися як добрі старі знайомі.
Хлопчик мріяв про далекі мандрівки, про чудесні подвиги, про адміральські погони, які дали б йому змогу одружитися із Флоренс і вивезти її до іншої країни, але всі ці фантазії розбивалися об мідну табличку контори "Домбі і Сина". Та Уолтер залишався веселим роботящим хлопцем і люблячим племінником.
Одного разу, повернувшись зі служби, Уолтер застав у будинку маклера, який пояснив, що в нього є неоплачений вексель дядька Соломона. Почувши цю неприємну новину і побачивши сльози в очах дядька, Уолтер прожогом кинувся на квартиру до капітана Катля. Старий капітан забрав з дому всі цінні речі і поспішив до друга. Але борг був занадто великим і ті срібні дрібнички капітана не могли його покрити. І тоді старий запропонував звернутися до містера Домбі за позикою, а заставою мали бути інструменти дядечка.
РОЗДІЛ X,
у якому розповідається про наслідки біди Мічмана
Уолтер і капітан Катль з'явилися до містера Домбі, коли вся сім'я обідала. Хлопчик пояснив хазяїнові, у якому стані опинився дядечко Соль Джилс. Слухаючи юнака, Флоренс розплакалася, а Поль заспокоював її.
Містер Домбі вирішив порадитися із сином і запитав малюка, як би вчинив він. Поль відповів, що якби він мав гроші, то обов'язково допоміг би Уолтеру. Містер Домбі поздоровив сина із першим серйозним діловим рішенням і написав записку управителеві, щоб той зайнявся справами дядечка Соля.
РОЗДІЛ XI
Виступ Поля на новій сцені
Близько року стара місіс Піпчін охороняла Поля й опікувалася ним і його сестрою. Помалу Поль поздоровішав, але залишався худим і слабким.
Одного дня до місіс Піпчін приїхав містер Домбі, щоб поговорити про подальше навчання шестирічного Поля в школі і про можливість його розлуки з сестрою. Було вирішено, що Поль поїде до школи-пансіону, а Флоренс залишиться у місіс Піпчін, щоб брат мав змогу зустрічатися із сестрою щосуботи.,
У пансіоні доктора Блімбера було не більше десятка учнів. Система навчання була такою, що всі хлопчики розцвітали до часу, неначе овочі в теплиці. Але іноді методи доктора призводили до того, "що скороспілі плоди не мали смаку, переставали цвісти і залишалися у вигляді стебла".
Ось до такої школи потрапив Поль, з якого доктор Блімбер обіцяв виліпити мужчину.
РОЗДІЛ XII
Виховання Поля
Уже в перші хвилини свого перебування в школі Поль познайомився із місіс і міс Блімбер. Вони показали йому будинок, класну кімнату, де за пюпітрами сиділо восьмеро хлопчиків, а позаду майже дорослий Тутс. Учні намагалися вивчити уроки, і поява нового хлопчика не викликала тієї сенсації, на яку можна було сподіватися.
Дружина доктора місіс Корнелія завела Поля до кімнати з трьома ліжками. На табличках були написи: Домбі, Брігс, Тозер. Потім хлопчика повели до його "товаришів".
Хлопці чекали обіду і безцільно блукали по класній кімнаті. Вони здавалися дуже змученими, а один з них закам'яніло сидів на місці із бездумно виряченими очима.
За столом усі мовчали, крім доктора Блімбера. Ніхто не смів перебити його навіть зайвим порухом руки, не те що словом.
Після обіду заняття учнів продовжилися. Вранці наступного дня Поль отримав від місіс Корнелії завдання. Він повинен був прочитати позначені нею місця в книгах і сказати, що зрозумів із текстів. Звичайно ж, хлопчик майже нічого не засвоїв, і місіс Корнелія повторила урок.
До обіду Поль відчув величезну втому. Його втішало тільки те, що й інші хлопчики перебували в такому самому стані.
Єдиною втіхою для Поля були субота і неділя, коли він приїздив до місіс Піпчін, щоб побачитися із сестрою. Але й тут він мав виконувати нудні завдання.
Флоренс, щоб допомогти братові, наказала Сьюзен купити книги, які приносив із собою Поль, і сиділа над його уроками, виконавши свої. А в суботу міс Флоренс пояснила хлопчикові все, що йому задали, зробивши ці завдання і легкими, і зрозумілими.
РОЗДІЛ XIII
Відомості про торговий флот і справи в конторі
Коли містер Домбі йшов у свою контору, всі торговці, вантажники, клерки розступалися перед ним, неначе човники перед великим кораблем. Усі працівники контори були неначе розчавлені величчю містера Домбі, який ніколи нікого не помічав, але в його присутності замовкали найбільші веселуни.
Справи компанії складалися так, що хтось із службовців мав поїхати у Вест-Індію, аби зайняти там неважливу, але потрібну посаду. На цю вакансію містер Домбі призначив Уолтера Гея, племінника дядечка Соломона.
РОЗДІЛ XIV
Поль стає дедалі більше дивакуватим і їде додому на канікули
Настали літні канікули, але учні доктора Блімбера не виявили радості з цього приводу.
Дехто навіть із задоволенням залишився б у школі, адже вдома хлопців чекали грізні родичі. Інакше почував себе маленький Поль. Усі невидимі злі духи будинку, яких добре бачив хлопчик, стали зовсім ручними. Полю хотілося, щоб учителі, хазяїн пансіону, його дружина, слуги полюбили його, щоб вони згадували його і сумували за ним. Поль не соромився говорити всім про свої почуття, а його вважали чудним хлопчиком.
Одного разу Поль зайшов до кабінету учителя містера Фідера. Тут хлопчику зробилося зле, він знепритомнів і довго не приходив до тями. Лікар, оглянувши юного Домбі, сказав, що в ньому немає життєвої сили.
Наступного ранку Поль прокинувся і став збиратися на канікули так, неначе не думав повертатися. Він не залишив у кімнаті жодної дрібнички, п'ятдесят разів бігав туди, щоб забрати все.
В останній день перед канікулами усі зібралися на бал, приїхало багато гостей. Незнайомі леді і джентльмени підходили до Поля, говорили йому і Флоренс компліменти, передавали привіт і вітання батькові.
Поль пам'ятав, як довго він їхав додому, як несли його в кімнату, а в холі стояв батько і не плакав.
РОЗДІЛ XV
Незвичайна винахідливість капітана Катля і нові турботи Уолтера Гея
Уолтер не знав, як сказати дядечкові Солю про поїздку у Вест-Індію на Барбадос. Він не міг не поїхати, але боявся, що ця звістка буде для дядечка надто жорстоким ударом, а тому попросив капітана Катля допомогти йому. Капітанові не подобалася перспектива повідомляти погану звістку, яка може вбити друга, але він не мав вибору. Щоб не бути присутнім при перемовинах, Уолтер пішов погуляти у поле повз величні будинки багатіїв. Біля під'їзду будинку містера Домбі юнак побачив коляску. Уже потім він зрозумів, що. то приїхав лікар. А поки що хлопець ішов, мріючи про гарненьку дівчинку, яку колись зустрів на вулиці. Він думав про те, що поки буде у Вест-Індії, Флоренс виросте, вийде заміж і перетвориться на багату, горду, щасливу жінку.
Повертаючись додому, Уолтер натрапив на карету, в якій сиділа Сьюзен. Дівчина була в розпачі: їй треба було знайти вулицю, на якій жила годувальниця Поллі, а вона не знала, куди їхати. Уолтер взявся допомогти. Він біг перед каретою, розпитував перехожих про Сади Стегса, але вулиця за багато років зникла. З великими труднощами він відшукав чоловіка, який знав сім'ю Тудля і показав, де тепер живе годувальниця.
Сьюзен Ніпер і Уолтер покинули карету і побігли до будиночка. Дорогою дівчина розповіла, що Поль Домбі дуже хворий і хоче ще раз побачити жінку, яка замінила йому матір.
Поллі зібралася, і вони швидко дісталися до будинку містера Домбі.
РОЗДІЛ XVI
Про що весь час говорили хвилі
Поль уже не піднімався з ліжка. Він байдуже слухав шум вулиці і весь час думав, про що шепотіли йому морські хвилі. Іноді йому здавалося, що річка, яка тече через місто в океан, несе його на своїх хвилях усе далі від дому, від Флой. Він говорив про це сестрі, а вона заспокоювала хлопчика ласкавими словами.
Одного разу Поль побачив біля себе постать батька, поглянув на його обличчя і побачив у очах тривогу за життя сина. З того часу щоранку хлопчик просив передати містерові Домбі, що йому значно краще.
Якось уночі Поль думав про маму і згадав ласкаві очі годувальниці. Він попросив Флоренс привезти Поллі.
Вранці Поль прокинувся, сів у ліжку. "Тепер він бачив усіх біля себе. Їх більше не запинав сірий туман, який бував іноді ночами. Він пізнав їх усіх і назвав по іменах".
Хлопчик уважно подивився на жінку з добрим круглим обличчям, яка стала називати його "дорогим її хлопчиком, миленьким її хлопчиком, її бідною, рідною, змученою дитиною". Вона цілувала його схудлі рученята як людина, що має на це право.
Хтось промовив ім'я Уолтера, і Поль захотів побачити юнака. Через деякий час Уолтер зайшов до кімнати. Поль узяв його за руку, потиснув і сказав: "Прощавайте". Потім попросив батька не забувати хлопця, якого він любив.
Поля поклали на подушки, Флой схилилася над ним, і вони обнялися. Брат сказав, що річка несе його в океан, а на березі стоїть їхня мама.
РОЗДІЛ XVII
Капітану Катлю вдається дещо зробити для молодих людей
Соломон Джилс, дізнавшись, що Уолтер має їхати у Вест-Індію, довго не міг отямитися, але капітан Катль зумів розгорнули перед ним таку чудову перспективу кар'єри юнака, що дядечко поступово заспокоївся.
Капітан Катль вирішив певніше дізнатися про перспективи Уолтера. Він пішов до контори фірми Домбі і Син, де зустрівся з начальником містером Каркером, який терпіти не міг хлопця. Капітан, не знаючи про це, став говорити про Уолтера і Флою, про своє бажання бачити їх разом, коли хлопець повернеться з далекого відрядження. Старого моряка підкупила широка посмішка містера Каркера, його дружнє потискання руки, і капітан виклав усе, про що мріяв сам і про що іноді думав Уолтер.
Задоволений собою, капітан вийшов з контори.
РОЗДІЛ XVIII
Батько і дочка
У будинку містера Домбі тиша. Слуги мовчки ходять з поверху на поверх, мовчки і багато їдять і п'ють. Уже поночі приходять якісь гості. Батька за цей час не бачив ніхто, але вранці слуги шепочуться, що всю ніч він ходив у своїй кімнаті з кутка в куток.
Ранком містер Домбі йде через хол. "Він не ховає обличчя і дивиться просто перед собою. Хоча обличчя у нього злегка поблідло, але вираз його не змінився. Він мовчки сідає в екіпаж і їде в церкву". У церкві він дає розпорядження щодо надгробної плити і повертається додому.
У будинку тихо. Всі намагаються якомога менше говорити, тітонька місіс Чік і міс Токс ледве стримують ридання. Флоренс тяжко переживає смерть брата, їй потрібна підтримка рідної людини, але батько не помічає її.