Переді мною на землі лежать сухі гілки від зруйнованого гнізда. І так, як це гніздо, зім'ята, зруйнована і розтоптана моя душа". Море піді мною піниться. Воно ніби насолене величезними примарами, які розмахують ногами й руками і ревуть одне на одного. "Недалеко від мене одривається шматок скелі і котиться в море".
Вечоріє. Я йду додому. Дощ. Раптом я бачу перед собою на стежці Едварду. Її одяг мокрий, але вона посміхається.
"Вітаю вас, прекрасна діво", — говорю я, вона здригається від цих слів.
Вона пропонує мені білу хустку, я знімаю з плечей свою куртку і пропоную їй одягти її. Вона відмовилася, а я не взяв хустку.
Я став насміхатися з барона, говорив, що той розмірковує, взяти її заміж чи ні, пропонував звернути увагу на лікаря. Я не давав їй вимовити жодного слова. Раптом вона закричала, що весь час думає лише про мене, що розтоптала коштовну прикрасу, яку подарував їй барон, що давно вже чекає мене на дорозі, що любить мою фігуру, мої плечі, мою бороду. Коли вона замовкла, я повернувся і пішов.
РОЗДІЛ XXI
"Вранці, коли я виходжу, Едварда стоїть перед моєю хатинкою".
За ніч я все обдумав і вирішив, що мені не потрібна ця істота.
Вона стояла біля каменя. Вона спитала, чи був я в будинку коваля. "Я намагаюся перебороти свій відчай і говорю, що Єва була і в мене багато разів".
"Ну що ж, ви зробили вдалий вибір. І це нічого, що Єва дружина коваля". Я вражений, адже думав, що Єва дочка коваля, але пересилюю себе і говорю, що її принц — просто старий, сліпий, лисий дурень.
"Я вийду заміж за барона, а ти ніколи не потрапляй мені на очі", — сказала Едварда і швидко пішла геть.
РОЗДІЛ XXII
Листя пожовкло. Настало бабине літо.
"Бог з тобою, дитя. Ти заміжня", — говорю я Єві. Я готовий розпрощатися з нею назавжди. Але через деякий час ми зустрічаємося знову. Єва розповідає, що пан Макк став дуже суворий до них. Він примушує чоловіка і її тяжко працювати. Я сказав, що це тому, що я люблю її, а пан Макк знає про це.
РОЗДІЛ XXIII
Я пережив три залізні ночі. Першої залізної ночі я переживаю радість від думки про місце і час. Я славлю звірів і птахів, темряву і шепіт Бога серед дерев, зелену траву і жовте листя.
Пізно вночі я йду додому.
"Друга залізна ніч... Душа моя мислить і споглядає". Я довго стою біля дерева, дивлюся на багаття, а потім сідаю на землю. Підходить Єва. Я говорю їй, що люблю три речі: мрію любові, її і цей шматок землі. Найбільше люблю мрію.
Третя залізна ніч. Я розповідав Єві про надію вранці зустріти дорогу людину, про старого сліпого лопаря, який сподівався, що через декілька років зір повернеться до нього, про свою надію забути одну людину і самому стати зовсім іншим.
Єва йде. "Я лягаю ближче до вогнища і розглядаю полум'я". Я вдивляюся в ніч, відчуваю коливання повітря, легкий подих вітерцю. "Бог стоїть неподалік і дивиться на мене". Я відчуваю смертельну втому і засинаю.
"Коли я прокинувся, ніч уже пройшла". Я давно чекав, що зляжу від якоїсь хвороби. Предмети кружляли навколо мене. Але тепер усе минулось.
РОЗДІЛ XXIV
"Осінь. Літо закінчилося. Воно зникло так швидко, як і настало. Ах, як швидко воно пройшло!"
Одного туманного дня я забрів у сусідній ліс і вийшов до будинку лікаря. У нього було багато гостей. Побачивши Едварду, я хотів піти, але лікар затримав мене. Едварда була спочатку страшенно пригнічена моєю присутністю, але пізніше неначе трішки змирилася із цим. Вона сказала, що наступної неділі барон вже їде, у них завтра збираються гості, а тому вона запрошує всіх присутніх і особливо мене. Я був страшенно схвильований її люб'язністю.
Додому я йшов повз пристань і спитав рибалку, чи не прийде пароплав завтра. Але пароплав, яким доставлять мій мундир, прийде тільки наступного тижня. Я вичистив свій найкращий костюм, залатав дірки.
Раптом мені спало на думку, що те особливе запрошення — це пастка. Я вирішив, що не піду туди. Увечері я пішов у ліс, спеціально вибирав хибні шляхи, але через деякий час опинився біля будинку пана Макка. "Знайомий голос гукає мене. І невдовзі мене вводять у будинок".
РОЗДІЛ XXV
"Увесь вечір у мене було відчуття, що я не мав приходити на цю вечірку". Всі були зайняті розмовами, Едварда ледь привіталася зі мною. "Я став багато пити, оскільки розумів, що я небажаний гість, і все-таки не йшов".
"Коли я прийшов, уже повечеряли. Служниці швидко бігали з келихами і вином, сигарами, печивом і фруктами".
"Єва допомагала на кухні... Подумати тільки, і Єва теж тут!"
У центрі уваги був барон, хоча він тримався тихо і скромно. "Він постійно говорив з Едвардою, стежив за нею очима..." Я відчував до нього ворожість.
Лише один раз Едварда кинула на мене ласкавий погляд. "Я одразу повеселішав, став розмовляти з багатьма і був доволі цікавим..."
"Я вийшов на ґанок. Єва пройшла, несучи щось із кімнати". На коротку мить вона зупинилася, мовчки провела рукою по моїх руках, усміхнулася і пішла далі. "Коли я повернувся, щоб іти в кімнати, Едварда стояла у дверях і дивилася на мене". Ми поодинці зайшли в залу.
— Подумайте тільки, лейтенант Глан для забавки призначає побачення прислузі на ґанку, — раптом голосно заговорила Едварда.
Я нічого не відповів на це. З тієї миті я знову почав багато пити і тримався біля дверей, щоб не заважати парам, які танцювали.
Я розмовляв з місцевою вчителькою, коли до нас підійшла Едварда і голосно повідомила, що Єва на кухні, і я також маю там бути. Я їй спокійно відповів, що вона говорить не подумавши, що вона, мабуть, не хотіла бути грубою, відіславши мене на кухню. Але вона знову сказала, що я її правильно зрозумів: моє місце на кухні.
Я хотів піти, але лікар зупинив мене і сказав, що тільки-но Едварда виголосила пишну промову на мою честь. При цьому очі її палали любов'ю.
У голові у мене не було жодної ясної думки.
Я підійшов до барона, нагнувся до нього і плюнув йому у вухо. Потім я бачив, що він розповідав Едварді про це, а вона згадала про черевик, який я кинув у воду.
"Я тихенько втік із Сірілунда, не попрощавшись, не подякувавши".
РОЗДІЛ XXVI
Барон їде. Чудово! Я закладу вибухівку під скелю і підірву гору на честь його й Едварди. Я знаю одне місце, по якому каміння скочується в море. Там ще є сарай для човнів.
Я взяв у коваля два гострих свердла й молоток.
Я бачився з Євою щовечора. Вона розповіла, що пан Макк злиться і говорить, що вижене мене. Я беру її на руки. Я несу її в ліс.
РОЗДІЛ XXVII
Я сиджу в горах і довбаю дірку в скелі. Я зморився не від роботи, а від горя. Єва питає, чи думаю я про неї. Я відповідаю, що думаю лише про неї одну.
За лісом пожежа. Це горить моя хатинка.
РОЗДІЛ XXVIII
"Пожежа була справою пана Макка — я зрозумів це тієї ж хвилини". Все згоріло, я втратив усе. "Я спав просто неба дві ночі, але не пішов у Сірілунд просити житло ". Потім я найняв покинутий будиночок.
"Едварда прислала сказати, що вона чула про моє нещастя і пропонує мені від імені батька кімнату в Сірілунді. Я нічого не відповів".
Я зустрів її на дорозі разом з бароном. Вони йшли під руку. Едварда знову запросила мене пожити в їхньому будинку, але я подякував і відмовився.
"І я пішов у гори, до своєї міни. Я зустрів Єву.
— Ось бачиш! — крикнув я. — Пан Макк не може прогнати мене. Він спалив мою хатинку, але в мене вже є друге житло..."
Єва несла щітку і відро з дьогтем. Це пан Макк витягнув човен із сараю під горою і наказав просмолити його.
"Коли я прийшов до своєї вибухівки, я побачив сліди черевиків пана Макка".
"Я сів і став бити своїм свердлом, не передчуваючи, яке це було безумство".
РОЗДІЛ XXIX
Пароплав привіз мені мундир і мав забрати барона та всі його ящики з колекціями.
Я беру рушницю, набої і йду в гори. Набиваю порох у дірку в горі і чекаю.
Починало смеркатися. Пароплав відходить. "Коли ніс пароплава з'явився із-за острова, я підпалив ґніт і відскочив... Раптом почувся тріск, вибух. Гора здригається, і кам'яна брила, відірвавшись, з гуркотом котиться вниз". Я хапаю рушницю й стріляю. Гори сміються. Проходить якась мить, усе стихає, пароплав зникає в імлі.
Я беру свої інструменти, рушницю і спускаюся з гори до сараю. Перед і мною страшна картина: Єва лежить біля розбитого скелею човна, вся розплющена, з розірваним боком і животом.
РОЗДІЛ XXX
Я сидів у своєму барлозі. Єву пишно поховали на гроші пана Макка. Я був біля могили. Єва померла. Я пригадую давню історію про дівчину в зачиненій башті. У неї був коханий. Але одного разу він побачив іншу і почуття його змінилися. Вона віддала йому серце. "Вона віддала йому все, але він все ж не подякував їй".
"Другу він любив, як раб, як безумець. Вона нічого не давала йому, а він все ж дякував їй". Вона попросила віддати їй його розум і спокій, а він жалів лише про те, що вона не вимагала у нього життя.
А його дівчину посадили в башту. Довгі роки вона пам'ятала свого коханого, вишивала його ім'я на хустці. Вона постаріла і осліпла у своїй темниці, але щодня її вуста промовляли єдине ім'я.
Я принижено цілую пісок на твоїй могилі, Єво. Ти віддавала все — і це не коштувало тобі жодного зусилля. "І все ж інша, яка скупо вираховувала будь-який погляд, володіє усіма моїми думками".
РОЗДІЛ XXXI
Минуло декілька днів. Прийшов пан Макк і став говорити про катастрофу, про те, що я не винен, це була трагічна випадковість.
Три тижні я не бачив Едварду. Все ж таки один раз бачив у крамниці. Вона не привіталася зі мною, не заговорила.
РОЗДІЛ XXXII
Однієї ночі випав сніг. У моїй хижці стало холодно. Осінь минула. "Вся трава і всі комахи померли". Природа, люди притихли. "Все готувалося до вічної ночі північного сяйва, коли сонце спить у морі. Глухо-глухо чувся плескіт весел одинокого човна".
У човні пливе дівчина. Я впізнав її. Це була Генрієтта. Я запрошую її в хижку, але вона мовчки проходить мимо.
РОЗДІЛ XXXIII
"Я одяг мундир і пішов у Сірілунд. Серце моє шалено калатало".
Я згадував усе, що відбувалося між нами. "Я думав: як вона зрадіє, коли я кинуся перед нею сьогодні на коліна і розкрию таємницю свого серця".
Ідучи дорогою, я думав, що мундир, шабля сподобаються їй. І хто знає, що тоді може статися?
На подвір'ї я зустрів пана Макка. Він поговорив зі мною про пожежу, попрощався.
"Коли я зайшов у кімнату, Едварда читала...