Всі міста північної Італії вимагають нових зоряних карт, але тут інквізитор ладен поступитися — це ділові інтереси. Папа зауважує, що ці карти якраз і побудовані на противній Богу теорії, бо неможливо проклинати вчення, але користуватися тими картами. Чому не можна, дивується інквізитор, нічого іншого не залишається. Папа майже у відчаї говорить, що ця людина — найвидатніший фізик їхнього часу, до того ж у Галілея є друзі: версальський двір і віденський двір, які скажуть, що свята церква стала вигрібною ямою для гнилих забобонів. Інквізитор говорить, що далеко заходити не доведеться, достатньо буде показати Галілею знаряддя катування — у знаряддях він розбирається добре.
ХІІІ
22 червня 1633 р. У палаці флорентійського посла у Римі учні Галілея чекають новин. У кутку Вірджинія, стоячи навколішках, читає молитву. Учні Галілея впевнені, що їхній учитель не зречеться своїх доглядів. Входить дехто, що переслідував Галілея у Флоренції. Він повідомляє, що, як очікується, о п'ятій годині Галілей виступить на засіданні інквізиції зі зреченням, великий дзвін собору Святого Марка сповістить про це і текст зречення буде прочитано привселюдно. Андреа несподівано починає говорити про всі відкриття учителя. Всі дивляться на сонячний годинник у саду, Андреа і маленький монах затуляють вуха. Годинник показує п'яту, але дзвону не чути. Учні радіють, обнімаються. Вони впевнені, що тепер почнеться нова доба — доба науки. І цієї миті лунає дзвін. Всі приголомшені, тільки Вірджинія рада — її батько не проклятий. На сцені стає темно, коли сцену освітлюють, учні Галілея ще тут. Андреа говорить, що нещасна та країна, яка не має своїх героїв. Входить Галілей, його важко впізнати, так він змінився за час перебування на допитах. Учні відступають від нього. Андреа звинувачує Галілея у зраді, потім падає на стілець, йому погано. Галілей спокійно просить дати Андреа води. Учні йдуть до дверей. Галілей промовляє: "Нещасна та країна, яка потребує героїв".
ХІV
З 1633 до 1642 року Галілей живе в передмісті Флоренції під наглядом інквізиції. Велика кімната. Напівсліпий Галілей експериментує з дерев'яною кулею у кривому жолобі, сидячи за столом. У передпокої сидить монах на варті. Галілей продовжує у вигнанні працювати над своєю книгою "Бесіди про дві нові галузі науки: механіка і падіння тіл", та писати самостійно він не має права, Вірджинія записує все під його диктовку, а потім віддає монахам. А ще він диктує дочці щотижневого листа до архієпископа, у якому дає відповіді на поставлені йому питання. Несподівано приходить Андреа Сарті. Він від'їздить до Голландії, щоб там займатися наукою, і прийшов побачити Галілея, аби розповісти про нього в Амстердамі. Вірджинія теж залишається у кімнаті, бо хоче, почути, що розповідатиме гість. Андреа стримано розпитує Галілея про справи, та той не хоче говорити про себе, а розпитує, яке враження на науковий світ справило його зречення. Андреа говорить, що воно відкинуло науку на кілька кроків назад, з того часу, як Галілей скорився, в Італії не було опубліковано жодної роботи з новими твердженнями, а Декарт у Парижі сховав свій трактат про природу світла. Галілей відсилає дочку на кухню. Андреа збирається йти, але Галілей затримує його і сповіщає, що він працює над своїми "Бесідами" і все віддає монахам. Андреа жахається: "Бесіди" в руках монахів в той час, як на них так чекають в Амстердамі, Лондоні, Празі. Проте Галілей, ризикуючи втратити останні зручності, використовував протягом багатьох місяців кожну світлу ніч і знімав копію зі своєї праці й готовий віддати їх Андреа. Той у захваті і починає дорікати собі, що не зрозумів задуму Галілея: він зберіг собі життя, щоб дописати книгу, яку міг створити лише він. Та Галілей сумно заперечує: він просто злякався катувань. Далі Галілей сказав, що він багато думав над тим, що з ним сталося, і дійшов певних висновків щодо себе і світу науки взагалі: наукова діяльність потребує особливої мужності. Єдина мета науки — полегшити людині її існування. І якщо вчені, залякані користолюбивою владою, будуть задовольнятися знаннями заради самих знань, то наука стане калікою і прогрес в науці лише віддалятиме її від людей. Галілей усвідомлює, що він мав неповторну можливість: за обставин того часу стійкість однієї людини могла б викликати потрясіння. Якби він тоді вистояв, то вчені могли б давати клятву на зразок Гіппократової — застосовувати свої знання на користь людству. До того ж він переконався, що по-справжньому йому нічого не загрожувало — він мав таку саму силу, що і влада, але він віддав їй свої знання, щоб вона використала їх у власних інтересах. Входить Вірджинія, Андреа прощається і виходить.
XV
1637 рік. Світанок в італійському прикордонному містечку. Біля шлагбаума граються діти. Андреа і візниця чекають, поки вартовий перевірить документи. Андреа сидить на скрині і читає рукопис Галілея. Вартовий запитує Андреа, чому той від'їздить з Італії, Андреа коротко відповідає, що він вчений. Починають перевіряти багаж. Вартовий запитує, що він читає. Андреа запевняє, що це книга Арістотеля. Писар перевіряє, чи немає там чогось про релігію, і повертає рукопис. Потім запрошують Андреа у дім, де той повинен розписатися, що все перевірено. Повертаючись, він бере скриню і хоче йти, та прикордонник помічає скриню і запитує, що в ній. Андреа відповідає, що книги. Побачивши, що їх там багато, прикордонник з писарем вирішують, що великої біди від них не буде, а вони не встигнуть поснідати, якщо будуть всі їх перевіряти. Андреа перетинає кордон. З того боку кордону Андреа дає відповідь хлопчикам, які все намагались розпитати його про відьму, що на помелі у повітрі літати не можна, треба до нього приладнати машину. Але такої машини ще немає і, можливо, ніколи не буде. Люди ще мало що знають. У них все ще попереду.