Одна лише Фанні Берден не вважала, що його слід примусити покинути пекарню, і попри їхній тиск та погрози відмовилася підписати петицію. Та вона сказала Чарлі, що він був добрим, звичайним, можливо, не дуже розумним, але чесним, а потім несподівано став розумним та елегантним, а це несправедливо. Чарлі відчув свою самотність, йому потрібно було поговорити з Алісою.
Чарлі розповів їй, що не може сидіти сам-один у своїй кімнаті, що блукає вулицями вдень і вночі, не знаючи, чого шукає. Він почувався наче тварина, яку вигнали з її затишної, безпечної клітки. Аліса сказала, що він розгублений, хоче бути дорослим, але в ньому досі живе малий хлопчик, самотній і наляканий. У Чарлі знову почався напад паніки, бо він згадав одну жінку середнього віку, яка щойно вийшла з ванни і вирішила розважитися, розгорнувши халат і виставивши перед ним своє голе тіло. Потім він згадав матір, яка горлала на нього, тримаючи в руці шкіряний пояс, а батько намагався відтягти її геть. Мати була розлючена, що Чарлі не вміє писати і читати, але дивиться на дівчат. "Якщо ти будь-коли доторкнешся до дівчини, я посаджу тебе у клітку, як тварину, й ти сидітимеш у ній до кінця життя", – говорила Роза. Саме тому Чарлі зараз не міг торкнутися Аліси. Коли вона почала цілувати його, Чарлі знову відчув гудіння у вухах, холод, нудоту. Аліса намагалася заспокоїти його, переконати, що не треба звинувачувати себе. Засоромлений і більше не спроможний стримувати свій біль, Чарлі почав схлипувати.
Фонд Велберга почав виплачувати Чарлі заробітну платню з гранту, щоб він не мав потреби шукати собі роботу. Через тиждень мав відбутися Міжнародний психологічний з'їзд у Чикаго, і Чарлі теж мав їхати, бо вони з Елджерноном були головними експонатами Немурового дослідження. Чарлі не міг терпіти того, що професор Немур ставився до нього, як до лабораторного екземпляра. Професор хотів переконати хлопця, що до його експерименту він не був людським створінням. Іноді Чарлі зустрічався з Алісою, але вони не згадували про те, що між ними сталося. Їхні взаємини залишалися платонічними.
Усе більше Чарлі пригадував. Якось він побачив малого Чарлі Гордона – йому чотирнадцять або п'ятнадцять років, він чекав свою сестру, яка поверталася зі школи. Норма отримала найкращу оцінку і раділа, бо батьки пообіцяли купити їй собаку. Норма не хотіла гратися з Чарлі, не хотіла, щоб собака був спільним, вона зневажала і ненавиділа брата. Якось Норма сказала подрузі, що Чарлі не її справжній брат.
Якось Чарлі зайшов до Аліси на роботу і зустрів своїх розумово знайомих. Вони впізнали його, питали, чому він не приходив до школи. Коли всі розійшлися, Аліса була сердита. Вона говорила Чарлі, що він змінився, ставиться до людей по-іншому. Раніше в ньому були теплота, відкритість, доброта, яка примушувала всіх любити його, але тепер усе це зникло. Чарлі не заперечував, що змінився, бо став по-іншому думати про себе і більше не братиме те лайно, яке люди пропонували йому протягом усього його життя. Аліса натякнула, що тепер почувається з ним не надто розумною, і усе, що може зробити, це вислухати його і вдавати, ніби все розуміє. Вона вирішила не їхати разом з ним на симпозіум, а використати цей час, щоб обміркувати їхні стосунки. Тепер Чарлі був так само далекий від Аліси зі своїм КІ 185, яким був із КІ 70. І вони обоє тепер це знали.
Літніми ночами Чарлі блукав містом. Якось він побачив жінку в Центральному парку. Вона почала розповідати про своє особисте життя, а потім запропонувала піти туди, де б вони були наодинці. Чарлі майже наважився, паніки досі не було, але раптом вона підвелася на ноги й розстебнула пальто і сказала, що на п'ятому місяці вагітності, та це не створює якоїсь різниці. Ця жінка нагадала Чарлі картину тієї жінки середнього віку, що тільки-но вийшла з ванни й розкрила халат, щоб він зміг побачити її тіло. Чарлі закричав, що це гидко, а їй має бути соромно. Раптом Чарлі згадав матір, вагітну його сестрою. Він схопив жінку за плече, вона заверещала. Чарлі не мав наміру завдати їй кривди, але почув, що їй на допомогу поспішають якісь люди. Він мусив втекти. Опинившись вдома, Чарлі був приголомшений відвертою брутальністю того, що з ним сталося.
Невдовзі Чарлі вилетів до Чикаго. Це був його перший політ на літаку. Під час нього він пригадав події, коли йому було 5 років. Мати вирішила, що його допоможе вилікувати доктор Ґваріно. Батько був іншої думки і вважав, що якби з Чарлі можна було щось зробити, лікарі сказали б їм про це давно. У цього доктора була величезна машина з цілим рядом циферблатів і чотирма довгими важелями, як у бормашини. Поруч стояв обтягнутий чорною шкірою дослідний стіл із товстими ременями для прив'язування пацієнтів. Під час першого прийому лікар виставив батьків за двері, а хлопця поклав на стіл. Він заспокоїв хлопця і закрив йому рот клаптем матерії. Чарлі не зміг контролювати свої фізичні інстинкти і забруднив штани. Після сеансу доктор попросив хлопця сказати матері, що той почуває себе розумнішим. Коли мати побачила, що Чарлі забруднив штани, доктор попросив її не карати хлопця. Батько вважав, що це лікування нічого не дасть, та й воно було не дешеве, а Мат працював лише продавцем перукарських інструментів і мріяв відкрити свою власну перукарню. Чоловік розумів, що його дружина витратила більшу частину заощаджень на дурисвітів і шахраїв, а за ці гроші вони могли відкрити власний бізнес.
Тепер Чарлі зрозумів, звідки у нього постійне бажання бути розумним. Цього завжди прагнула Роза Гордон. І лише після того, як Норма довела їй, що вона спроможна мати нормальних дітей, а Чарлі – просто нещасливий випадок, вона припинила спроби переробити сина. А доктора Ґваріно Чарлі запам'ятав дуже добрим, хоч він і дурив їх. Доктор завжди поплескував Чарлі по плечу, всміхався, казав підбадьорливі слова, які хлопець чув дуже рідко.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Прибувши у Чикаго, Чарлі всюди переслідували науковці, запитували, якої він думки про ту або ту річ, від наслідків нового податку до останніх археологічних розкопок у Фінляндії. Це було схоже на виклик, але Чарлі міг говорити майже про все. Професор Немур теж хотів показати свою авторитетність. Він пояснював, чому мозок Чарлі був ушкоджений, називаючи це змагальним придушенням ензимів. Але їм вдалося обернути цей процес. Вони видалили ушкоджені порції мозку й дозволили імплантованій мозковій тканині, яка була хімічно відновлена, виробляти протеїни мозку в наднормальному темпі. Чарлі під час цього виступу запитав Немура, що він думає про працю Рахаджаматі, бо ця стаття заперечувала теорію Таніди про злиття ензимів – концепт зміни хімічної структури ензима, що блокує прохід на метаболічній стежці. Немур спохмурнів, а пізніше Чарлі виявив, що професор ще не читав цю нову статтю, бо її ще не переклали з мови гінді. Немур лише сказав, що дослідження, здійснені у Сполучених Штатах та Британії, далеко переважають роботи, виконані в Індії та в Японії. Пізніше Штраус пояснив Чарлі, що він примусив Немура почуватися нижчим, а той терпіти цього не може. Чарлі був розчарований, коли довідався, що доктор і професор мають дуже обмежені знання, хлопець вважав їх шахраями. Згодом Берт пояснив Чарлі, що Немур присвятив цій проблемі все своє життя. Він не Фройд, не Юнг, не Павлов і не Вотсон, але він робить щось важливе, і потрібно шанувати його відданість своїй справі. Берт визнав, що Чарлі має суперзнання, але він не наділений толерантністю. Він називає учених шахраями, але коли хтось із них називав себе досконалим або суперменом? Вони звичайні люди. Потім Берт розповів про дружину Немура. Це вона зробила його професором, використала вплив свого батька, щоб здобути для нього грант Фонду Велберга. Вона також підштовхнула його на цю передчасну доповідь на симпозіумі. Почувши це, Чарлі вирішив, що не повинен бути надто нетерплячим із ними. Їхні ідеї і блискуча робота зробили експеримент можливим. Він повинен остерігатися природної тенденції дивитися на них згори вниз тепер, коли випередив їх. Але Чарлі було страшно усвідомлювати, що його доля перебуває в руках людей, котрі не є велетнями, якими він колись їх собі уявляв, а звичайними людьми, що знають відповіді не на всі запитання.
Чарлі втік і повернувся у Нью-Йорк. Причиною було те, що під час виступу Берт повідомив усім таке, чого Чарлі досі не знав. Берт показував Елджернона і говорив, що на вершині свого інтелекту миша стала змінювати поведінку. Іноді, згідно з доповіддю Берта, Елджернон узагалі відмовлявся працювати, а бувало, розв'язавши свою проблему, він, замість одержати харчову винагороду, кидався на пруття своєї клітки. Не виключено, що як зростання розумових можливостей, так і хибна поведінка на цьому рівні були спричинені хірургічним втручанням, а не є функцією одне одного. Потім почали показувати фільми. Чарлі навіть не підозрював, що всі його ранні виступи й випробування, здійснювані в лабораторії, фільмувалися. Публіка реготала з його дурного вигляду. Згодом виступав Штраус. Він пояснив теорію блокування ензимами й перейшов до опису фізичного стану Чарлі до та після хірургічного втручання. Він також детально обговорив подробиці терапевтичних сесій – а надто зміну ставлення до вільних асоціацій на кушетці. Чарлі описували як частину наукової презентації, як новостворену річ, яку її творці показують науковому товариству. Ніхто в цій залі не вважав його індивідом – людським створінням. Про Елджернона і Чарлі думали як про двох експериментальних тварин, які не існували поза межами лабораторії. Нарешті Немур сказав щось про те, що можна стверджувати, що Чарлі Гордон реально не існував до їхнього експерименту…
Чарлі хотів підхопитися на ноги й крикнути кожному: він людське створіння, він особа – з батьками, спогадами й історією – і він існував до того, як його завезли до операційної! Також хлопець зрозумів, що висновки Немура були передчасними. Як для Елджернона, так і для Чарлі треба більше часу, аби переконатися, що зміни залишаться. Професори припустилися помилки, і ніхто її не помітив. Розлючений хлопець непомітно відчинив клітку Елджернона.