Він вважав Гері боягузкою й сказав їй про це…
Зараз вона була поруч з Кельвіном. Він розумів, що це не сон. Коли він глянув на її п'ятку, то помітив те ж, що і в негритянки: п'ятка була ніжна, мов у немовляти. Тепер він був уже абсолютно певен, що це не Гері, й майже не сумнівався, що сама вона про це не знає. Кельвін запитав, де її речі. Вона не могла відповісти. Гері говорила, що має таке відчуття, наче багато чого забула, пам'ятає тільки його. Були хвилини, коли йому здавалося, що це якась спрощена Гері, зведена до кількох характерних слів, жестів, рухів. Коли вона запитала, як у них справи, Кельвін відповів, що краще й бути не може. Коли ж він сказав, що вийде на годинку, бо голодний, вона сказала, що йде з ним. Це була вже явно інша Гері: та, колишня, ніколи не нав'язувалася. Вона сказала, що повинна весь час бачити його. Це було сказано якось по-діловому, без найменшого натяку на почуття. За цим щось крилося. Кельвін непомітно почав заламувати її руки за спину. Він вже шукав очима, чим можна було б її зв'язати. В жінки була така сила, що вона легко звела нанівець його спробу і немовби й не помітила його відчайдушного зусилля, викликаного нападом страху. Кельвін зрозумів, що таке саме коїться з усіма іншими на станції. У аптечці він знайшов снотворне і дав їй випити розчинені у воді таблетки. Воно не вплинуло на неї ніяк.
Раптом у його голові виник чіткий план дій, від початку до кінця, з усіма подробицями. Кельвін сказав, що їм треба вдягнути комбінезони. Гері почала стягати з себе плаття. Та воно не знімалося, бо як виявилося, на ньому не було жодної застібки, блискавки чи хоча б якогось гачка. Удаючи, що в цьому немає нічого особливого, Кельвін підняв з підлоги схожий на скальпель інструмент і розрізав плаття на спині. Вдягнувши комбінезони, вони вийшли. Кельвін знайшов невелику ракету для зв'язку між станцією і сателоїдом, яку використовували для перевезення вантажів; люди в ній літали тільки у виняткових випадках, бо вона не відчинялася зсередини. Саме це й влаштовувало його. Він сказав Гері залазити, а він приєднається теж. Жінка не заперечувала, залізла всередину. Тоді Кельвін відразу затягнув усі гайки. Відійшовши на декілька кроків, він побачив таке, чого не хотів би бачити більше ніколи в житті. Уся ракета ходила ходором від ударів ізсередини. Навіть робот не міг з такою силою завдавати удари. Чоловік підскочив до пульта дистанційного керування і запустив ракету. Йому ще почулося безугавне скигління: "Крісе! Крісе! Крісе!!!" Ракета вилетіла крізь стартову шахту. Реактивне полум'я осліпило Кельвіна, бо все було зроблено похапливо. Він вивів ракету на орбіту довкола Соляріса.
"МАЛИЙ АПОКРИФ"
Обличчя й руки у нього були обпечені. Кельвін зайшов до себе, щоб взяти з аптечки мазь від опіків. У кабіні сидів Снаут, він гортав якісь папери. Коли Кельвін скористався маззю, Снаут запитав про гостей і чи довелося їх спекатися. Потім він торкнувся свого облупленого лоба і Кельвін зрозумів, звідки ця засмага у Снаута й Сарторіуса, бо раніше вважав, що це від сонця, але ж на Солярісі ніхто не загоряє... Снаут сказав, що тепер у них є 2-3 години, бо гості повернуться. Кельвін назвав його свинею, але Снаут виправдовувався тим, що не міг сказати про все відразу, бо Кельвін просто не повірив би. Кельвін дізнався, що Гібарян був перший, з ким це сталося. Він замкнувся у своїй кабіні й розмовляв тільки через двері. Снаут і Сарторіус подумали, що він збожеволів. Це тривало майже тиждень. Тим часом гості прийшли до Снаута і Сарторіуса.
Кельвін дізнався, що Гері повернеться, але нічого не знатиме, точніше, поводитиметься так, ніби всього того, що Кельвін вчинив, аби її скараскатись, ніколи не було. Вона не буде агресивною, якщо її не змусить до того ситуація, в яку він її поставить. Кельвін мусив розповісти Снауту, що Гері – його колишня жінка, від якої він пішов, і вона зробила собі смертельну ін'єкцію.
Снаут заявив, що все, що відбувається з ними зараз, – це контакт з іншою цивілізацією, з Океаном. Кібернетик говорив: "Ми зовсім не хочемо завойовувати космос, ми тільки прагнемо розширити Землю до його меж. Одні планети мають бути пустельні, як Сахара, інші – вкриті кригою, як полюс, ще інші – жаркі, як бразильські джунглі. Ми гуманні й благородні і не збираємося підкорювати інші раси, ми хочемо тільки передати їм наші цінності й натомість перейняти їхні… Ми не шукаємо нікого, крім людей. Нам не потрібні інші світи. Нам потрібне наше відображення. Ми не знаємо, що робити з іншими світами. З нас досить і цього одного – ми ситі ним по саму зав'язку. Ми хочемо знайти свій власний, ідеалізований образ; це повинні бути планети з цивілізаціями, досконалішими, ніж наша; в інших ми сподіваємося знайти модель нашого примітивного минулого. А тим часом по той бік є щось таке, чого ми не приймаємо, від чого захищаємося. Але ж ми принесли з Землі не тільки дистилят чеснот, не тільки ідеал героїчної Людини! Ми прилетіли сюди такими, якими є насправді, а коли друга сторона показує нам нашу реальну суть – тобто те, що ми замовчуємо, – ми не можемо з цим примиритися!".
Кельвін не розумів, чому Океан хоче потішитися з них, або покарати їх. Навіщо планета, захоплена якимсь велетенським дияволом, задля своєї сатанинської забави підсовує членам наукової експедиції коханок? Снаут зауважив, що цей диявол не такий уже й дурний. Можливо, Океан нічого проти них не замишляє. Може, Океан відповів на опромінення якимсь іншим, своїм опроміненням, може, прозондував своїми променями їхні мозки й видобув звідти інкапсульовані певні психічні процеси. Процеси, відірвані від усіх інших, замкнені в собі, пригнічені, відокремлені, якісь запалені осередки пам'яті. Він сприйняв їх як рецепт, як проект якоїсь конструкції...
Снаут радив навіть не намагатися вбити гостей, бо вони регенерують у неймовірному темпі, просто на очах. Він дав Кельвіну якусь книжку. Кібернетик говорив, що вони могли б в будь-яку мить втекти, ну хоча б на сателоїд, і звідти послати SOS, але їх приймуть за божевільних. Тому Снаут не хотів звідси тікати, говорив, що, можливо, все це окупиться, що вони, мабуть, про Океан не довідаються нічого, а от про себе…
Снаут вийшов, а Кельвін почав переглядати книгу, яку дав йому кібернетик. Це були укладені якимсь Оттоном Равінцером, магістром філософії, статті й праці сумнівної вартості. Рапорт Бертона посідав у книжці почесне місце. Бертон розповідав, як під час експедиції почав утрачати висоту, а згодом помітив, що поверхня Океану змінилася. Хвилі майже зникли, вчений міг зазирнути углиб. Там громадилося щось схоже на жовтий мул, який тонкими, вертикальними смугами здіймався вгору. Бертон розрізняв карликові дерева, і живопліт, і доріжки з тієї самої субстанції. Це було щось на зразок макета саду. У ньому була низка деталей, навіть пасіка. Бертон вирішив, що це фата-моргана. Про галюцинацію він не думав. Згодом Бертон побачив велетенську дитину, заввишки, мабуть, метрів з чотири. Вона дуже неприродно рухалася. Була схожа на якийсь музейний експонат, на ляльку, тільки живу. Хтось немовби проводив над нею досліди...
У книжці був іще фрагмент другого протоколу, складеного через одинадцять днів. Комісія вважала, що все, що розповів Бертон, є проявом галюцинаторного синдрому, спричиненого отруйною атмосферою планети. Лише доктор фізики Арчібальд Мессенджер, заявив: те, про що розповів Бертон, могло відбутися насправді й потребує ретельного дослідження. Та ніхто не хотів вивчати свідчень пілота. Можливо, справжнім джерелом усіх тих утворень, які зафіксував Бертон, був Фехнер – його мозок, підданий якомусь незрозумілому "психічному розтинові"; йшлося про експериментальне відтворення, про реконструкцію певних (мабуть, найстійкіших) відбитків у його пам'яті.
Прочитавши книжку, Кельвіна перестало цікавити, хто "гостює" в Снаута чи в Сарторіуса. Він подумав, що скоро вони перестануть соромитись один одного й замикатися в собі. Якщо вони не зможуть спекатись "гостей", то звикнуть до них і житимуть з ними, а якщо їхній творець змінить правила гри, вони пристосуються і до нових. Кельвін згадав, що має запис голосу Гібаряна. Він витяг магнітофон, щоб послухати стрічку. В цю мить почувся якийсь шерех, ледь рипнули двері. Гері повернулася.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
НАРАДА
Страх і відчай Кельвіна лишилися позаду. Він був поруч з Гері. Йому навіть здавалося, що це він обманює її, а не вона його. Він навіть повірив, що вона справжня. Зранку він прокинувся від того, що Гері накрила його обпечене обличчя холодною марлю. Поки Гері пішла в душ, Кельвін вийшов у коридор. Гері зразу відчула, що він не поруч і кинулася до дверей. Гері замість того щоб натискати на двері, бо вони відчинялися в коридор, щосили тягла їх до себе. Вона розтрощила двері і вирвала ручку з неймовірною силою. Потім з риданнями кинулася на груди Кельвіна. Нігті в неї були поламані й скривавлені, але Кельвін бачив, як рани миттєво зникають. Гері пояснила, що побачила, що його нема, страшенно перелякалась і почала скрізь шукати.
Кельвін вирішив дослідити кров Гері. Він взяв краплину крові з її пальця. Подзвонив Снаут і сказав, що Сарторіус хоче поговорити по відеотелефону, тільки треба заслонити екран. Кельвін продовжив дослідження крові і виявив, що не може віднайти і побачити атоми. Потім він капнув концентрованою кислотою на краплинку її крові. Краплина задиміла, посіріла, але згодом відновилася. Це було фантастично.
Подзвонили Снаут і Сарторіус. Вони говорили про гостей, називаючи їх створіннями F. Сарторіус запропонував, щоб Кельвін першим розповів про те, що дізнався. Кельвін відчув на собі погляд Гері, але не перестав говорити. Він розповідав, що кінцевим елементом конструкції людських організмів є атоми, але гостей збудовано з часток, менших, ніж звичайні атоми, а всі білки, клітини, ядра клітин – тільки імітація. Сарторіус вважав, що створіння F – це не особа і не копії певних осіб, а тільки матеріалізована проекція тих відомостей, що їх містить людський мозок про якусь певну особу.