У шановної вдови Алоїзи де Гонделор'є, яка мала будинок на майдані Собору, зібралися знатні і багаті дівчата, які бажали стати учасницями почту їх милості Маргарити, нареченої дофіна. У компанії вдови, її дочки Фльорделіс і дівчат перебував Феб де Шатопер. Молодий кавалер був убраний у блискучий мундир начальника королівських стрільців. Феб був заручений з Фльорделіс, хоч не був закоханий у дівчину. Фльорделіс знала з розповідей Феба про циганку, про яку він розповідав, ніби два місяці тому врятував її під час нічного обходу від цілої дюжини волоцюг. Тож коли одна з дівчат побачила з балкону циганку-танцюристку на майдані, Фльорделіс попросила Феба, оскільки той знає циганку, подати їй знак піднятися до них. Ротмістр гукнув з балкона Есмеральду, і дівчина зайшла до кімнати. Вона почервоніла, збентежилась, бо Феб їй подобався. Дівчата, побачивши, що циганка справді красива, почали насміхатися з неї. Феб став на її захист. Він спитав, чи вона пам'ятає його. Есмеральда, усміхаючись і підводячи на нього сповнені безмежної ніжності очі, відповіла: "О так!". З Есмеральдою була і Джалі. Фльорделіс помітила вигаптувану шкіряну торбинку, що висіла на шиї кізки, і спитала, що це таке. Есмеральда відповіла, що це її таємниця. Та одна з дівчат зняла торбинку з шиї кізки і висипала її вміст. То буди дерев'яні букви, з яких кізка миттю склала слово "Феб". Фльорделіс побачила це, здогадалася про таємницю циганки і вибухнула риданням. Вона зомліла, а її мати вигнала Есмеральду.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Клод Фролло спостерігав за танцем Есмеральди того дня і помітив біля неї якогось чоловіка. Архідиякон віднайшов його в натовпі. Ним виявився П'єр Гренгуар, який тепер показував людям фокуси і з цього жив. Оскільки архідиякон колись був вчителем Гренгуара, то почав його розпитувати про циганку, а поет радо розповів про свої пригоди. Коли Гренгуар сказав, що циганка – його дружина, похмурий погляд священика спалахнув. П'єр пояснив, що не торкається дівчини, а їхній шлюб – це якісь забобони. Клод спитав, чи циганки ще не торкався жоден мужчина, і Гренгуар підтвердив це. Архідиякон засипав Гренгуара запитаннями, а поет уже зовсім забув, що в ту ніч на циганку напав Квазімодо разом з Клодом Фролло. Розповівши багато про Есмеральду, Гренгуар раптом запитав, навіщо архідиякону вся ця інформація. Клод Фролло відповів, що переживає, щоб душа П'єра не занапастилася.
Якось школяр Жеан прийшов до брата просити грошей. Той саме був у своїй келії на башті. Жеан просунув голову в напівпрочинені двері і побачив, як брат начертав на стіні великими літерами слово: ANAГKH. Жеан вирішив, що його брат з'їхав з розуму, бо не знав, що усі думки архідиякона зайняла циганка. Жеан вдав, що щойно прийшов, і почав просити грошей. Клод змушений був дати свій гаманець братові, бо хтось наближався до келії, і Жеан мусив сховатися під камін. До келії увійшов королівський прокурор духовного суду Жак Шармолю. Разом з Клодом Фролло вони працювали на процесами над чаклунами. Жак Шармолю запитав, коли Клод бажає, щоб циганку заарештували, але священник вирішив поки почекати. Коли Клод зі своїм гостем вийшли з келії, Жеан виліз зі схованки і пішов пропивати гроші. Біля Собору школяр зустрів ротмістра Феба де Шатопера, і вони вирішили гуляти разом. Клод Фролло, що був недалеко, підслухав, як Феб розповів Жеану, що сьогодні ввечері зустрінеться з Есмеральдою.
Цілий вечір Клод Фролло стежив за шинком, де гуляв його брат і Феб. Коли друзі розійшлися, Клод Фролло став переслідувати Феба. Архідиякон був вдягнений у плащ, яким він до очей закривав обличчя. П'яний Феб не боявся переслідувача, він думав, де дістати гроші, щоб зняти кімнату у Фалурдель – звідниці з мосту Сен-Мішель. Переслідувач запропонував Фебу гроші, але попросив довести, що Феб справді зустрінеться з Есмеральдою. Клод хотів, щоб його сховали в якому-небудь закутку, звідки б він міг побачити, чи справді це та сама жінка. Феб погодився, йому було байдуже, що за його любовними пригодами спостерігатиме цей незнайомець.
У звідниці Фалурдель Феб сховав Клода у темну комірчину, а сам пішов по Есмеральду. Невдовзі вони з'явилися. Збентежена і закохана дівчина готова була віддатися ротмістру, а той клявся, що кохає її. В цей час Клод витягав кинджал у своїй схованці. Коли Есмеральда обійняла Феба і вони почали цілуватися, Клод вийшов зі схованки і вдарив ротмістра кинджалом. Есмеральда знепритомніла, але встигла відчути на устах пекучий поцілунок архідиякона. Потім він втік через вікно. Коли вона опритомніла, то була оточена стрільцями нічної сторожі, закривавленого ротмістра виносили, а її називали чаклункою, яка заколола Феба де Шатопера.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Гренгуар і весь Двір чудес уже місяць не знали, що сталося з Есмеральдою. Та якось поет потрапив до Палацу правосуддя, де саме відбувався суд над циганкою. Її справу розглядали навіть єпископ і духовний суд, був тут і Жак Шармолю, королівський прокурор духовного суду. Есмеральда була бліда, часто питала, чи живий Феб. Судді допитували навіть її кізку Джалі. Жак Шармолю взяв тамбурин і примусив кізку проробити ряд різних дивовижних фокусів, які глядачі тепер сприйняли за чаклунство, хоч на майдані колись аплодували їй. Коли Джалі ніжкою склала ім'я "Феб", чаклунство, жертвою якого був ротмістр, здавалося незаперечно доведеним. Згодом почався допит Есмеральди, її піддали тортурам, тож вона зізналася у всьому тому, чого не робила. Та це і так не допомогло б уникнути смертного вироку. Її мали стратити у день, який забажає король, а перед стратою вона матиме привселюдну покуту біля головного порталу Собору Паризької Богоматері.
Перед стратою циганка перебувала в одному зі склепів під Палацом правосуддя. Якось до неї прийшов Клод Фролло. Він зізнався, що кохає її, що був на суді і сподівався, що судовий процес визволить його від її чарів. Чоловік признався, що це він подбав, щоб їй заборонили танцювати на паперті Собору, якось намагався викрасти її вночі, доніс на неї в духовний суд. А потім він дізнався про Феба, був присутній на її процесі, сидів на лаві суддів, був у кімнаті тортур, ховаючись під сутаною. Есмеральда не прийняла його зізнань, усі її думки і слова були про Феба. Отримавши від дівчини відмову, розлючений архідиякон сказав, що Феб помер.
Одного травневого ранку до затворниці Роландової башти долинув шум коліс, тупіт коней і брязкіт заліза. Жінка не знала, що має відбутися. Побачивши архідиякона, вона зізналася йому, що ненавидить циган, особливо молоду Есмеральду, якій стільки ж років, скільки б було її донечці, яку зжерли цигани. Священик сказав, що жінка може радіти, адже саме цю молоду циганку сьогодні будуть вішати.
Тим часом Феб, який насправді не помер, помирився зі своєю нареченою Фльорделіс. Після поранення він покинув Париж і не переймався, хто насправді завдав йому удару. Він вбачав у всій цій історії більше чаклунства, ніж кохання. Отож одного чудового ранку Феб з Фльорделіс помирилися і вийшли на балкон. На майдані перед Собором вони побачили натовп, бо був день страти циганки. Фльорделіс змусила Феба лишитися на балконі і дивитися.
На майдан привезли Есмеральду, примусили зійти з воза і пройти до кінця сходів порталу Собору. У храмі залунав спів, з'явилася процесія священників та дияконів, урочисто виспівуючи псалми. На чолі процесії був Клод Фролло. Есмеральді дали у руки свічку, протоколіст зачитав фатальний зміст прилюдного покаяння. Клод наблизився до неї і прошепотів, що ще може врятувати її. Вона запитала про Феба, і священник збрехав, що ротмістр помер, хоч бачив, що той стоїть на балконі будинку Гонделор'є.
Після покаяння циганку знову зв'язали, саме тоді вона побачила на одному з балконів Феба. Циганка непритомна впала на брук. За всім цим спостерігав Квазімодо. У перші хвилини, непомітно для всіх, він міцно прив'язав до однієї з колон галереї товсту вузлувату мотузку, кінець якої звисав униз на паперть. Тепер він перескочив через балюстраду галереї, обхопив мотузку і скотився по фасаду Собору. Квазімодо підбіг до катів і звалив їх на землю ударами кулаків, потім схопив рукою циганку, одним стрибком досяг церкви і заревів: "Притулок!". Почулися оплески десятьох тисяч людей. Шармолю, кати і весь ескорт остовпіли на місці. Справді, в стінах Собору засуджена була недоторканою. Собор був надійним притулком, звідти її не могли забрати.
Тим часом Клод Фролло вважав, що циганка мертва, бо одразу після її привселюдного покаяння кинувся до Університетського кварталу, а звідти вийшов за місто. Чоловік роздумував про своє кохання, йому здавалося, що він майже збожеволів. Вночі він повернувся в Собор і побачив привид циганки. Це його дуже налякало, бо він не знав, що вона жива і перебуває тут.
Квазімодо приносив Есмеральді їжу, спостерігав за її сном, хоч ніколи не заходив у її келію, намагався показати, що крім зовнішньої, є і внутрішня краса. Есмеральда поволі почала звикати до свого рятівника. Він пояснив, що є глухим і усвідомлює свою потворність. Днi змінялися днями. Спокій поступово повертався в душу Есмеральди. Вона раділа, що Феб живий, бо досі кохала його. Квазімодо ж залишався її єдиним зв'язком із зовнішнім світом.
Одного ранку Есмеральда побачила з Собору Феба, вона кликала його, але ротмістр не чув її слів. Тоді Квазімодо, переборюючи свої страждання, сказав циганці, що може піти по нього. Горбань цілий день чекав на Феба під будинком Гонделор'є, а ввечері ротмістр, дізнавшись, хто його кличе, ударив Квазімодо чоботом у груди і поїхав. Дзвонар повернувся до Собору і сказав Есмеральді, що не зміг знайти Феба. Це засмутило її, вона дорікнула, що треба було чекати всю ніч. З цього дня Квазімодо уникав її.
Дізнавшись, що Есмеральда жива, Клод Фролло спостерігав за нею зі свого монастирського вікна. Крім того, він помічав увагу, яку виявляв до неї Квазімодо. У його серце вкралися ревнощі. Його ночі були жахливими, знову спалахнула плотська пристрасть. В одну з ночей він пішов до циганки, накинувся на неї, але Квазімодо прибіг вчасно і врятував дівчину.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Коли Гренгуар дізнався, що Есмеральда знайшла притулок у Соборі Паризької Богоматері, він заспокоївся і навіть не думав про те, щоб її відвідати.