Ростови йдуть до церкви на звичайну недільну обідню. Коли вони йшли туди, Наташі здалося, що якийсь молодик показує на неї і називає імена Болконського і Курагіна. Таке їй тепер часто ввижалося. Вона спробувала зосередитися на почуттях, які викликало у неї відвідування церкви під час говіння. Наташа молиться за себе і просить Бога навчити її, як далі жити. "Коли молилися за воїнство, вона згадувала брата і Денисова. Коли молилися за плаваючих і тих, що подорожують, вона згадувала князя Андрія і молилася за нього, і молилася за те, щоб Бог простив їй за те зло, що вона йому заподіяла, коли молилися за тих, "хто ненавидить нас", Наташа придумувала ворогів, аби молитися за них, ...пригадувала Анатоля, який заподіяв їй стільки лиха, ...молилася за нього".. Несподівано звичайний обряд обідні змінився — священик на колінах почав читати молитву, яку щойно отримали від священного синоду, молитву про спасіння Росії від ворожої навали. Урочисті слова молитви справили на Наташу сильне враження, хоча тільки-но всі молилися за тих, "хто ненавидить нас". Жах перед карою за гріхи людей і за свої власні відчула Наташа. Вона просила Бога, аби він простив їх всіх і дав їм спокою і щастя. Їй задавалося, що Бог чує її молитву".
П'єр, як і раніше, живе бездіяльним життям. Один із братів-масонів уже після вступу Наполеона в Росію сказав йому, що в Апокаліпсисі сказано про прихід "звіра в образі людському і число його буде 666, а межа йому призначена числом 42". Якщо усі французькі букви за абеткою позначити цифрами (від 1 до 10, а далі десятками — 20; 30; 40 і т. д.), то, написавши по-французькому "Імператор Наполеон", підставивши замість букв цифри і склавши їх, одержимо 666. Якщо написати по-французькому ж "сорок два" і також скласти суму чисел, замінивши на них букви, то також одержимо 666. 1812 року Наполеону виповнилося 42 роки. Виходило, Антихрист — це Наполеон, і кінець йому настане саме в 1812 році. На П'єра це справляє сильне враження. Поставивши за мету з'ясувати, що саме покладе край владі звіра, тобто Наполеона, він за допомогою зображення слів цифрами та обчислень спочатку підраховує число, що відповідає словосполученням "імператор Олександр" та "російський народ", але сума виходила набагато більшою або меншою від 666. Тоді він спробував підрахувати суму чисел у власному імені і прізвищі, але також не одержав 666. Трохи нехтуючи граматику, замінивши один артикль на інший, П'єр пише "росіянин Безухов" і отримує бажану суму чисел. Домігшись того, чого хотів, він думає про своє призначення, про те, що цей збіг невипадковий, і саме він має якимось чином стати визволителем світу від Антихриста, тобто Наполеона. П'єр давно думав про військову службу, але заважали цьому, по-перше, приналежність до масонського товариства, що проповідувало вічний мир і знищення війни, по-друге, занадто багато москвичів зробили подібний крок, і П'єру було совісно робити, як усі. Головна ж причина полягала у тому, що П'єр повірив у своє незвичайне призначення, яке пророкувала сума цифр в іменах "росіянин Безухов" і "імператор Наполеон", отже, усе визначено, виходить, і робити нічого не треба, доводиться лише чекати, поки здійсниться призначене. 12 липня П'єр, як і обіцяв, приїздить до Ростових з маніфестом царя. Він привіз ще й накази по армії, серед яких був і наказ про нагородження Миколи Ростова і призначення князя Андрія командиром єгерського полку. Молодший син Ростових, Петя, якому минає п'ятнадцятий рік, благає Безухова "замовити за нього слівце", щоб його узяли в гусари, і той обіцяє. Після обіду Соня, що славиться вмінням виразно читати, схвильована від великої кількості слухачів, читає маніфест, у якому цар звертається до населення Москви, закликає їх стати на захист міста. Граф Ростов зі сльозами на очах промовляє, що нічого не пожаліє для правдивої справи. Петя заявляє батькам, що йде на військову службу. Наташа із сяючими очима дивиться на П'єра. Цей погляд примусив його зніяковіти: незважаючи на те, що він мав намір весь вечір просидіти у Ростових, він збирається їхати. Наташа просить його залишитися, але раптом замовкає. "Вони злякано і зніяковіло дивилися одне на одного. Він спробував посміхнутися, але не міг: посмішка його відобразила страждання, і він мовчки поцілував її руку і вийшов. П'єр вирішив більше не їздити до Ростових".
Петя тим часом умовляє батьків відпустити його "в гусари", але одержує рішучу відмову. До Москви приїжджає цар, і величезна юрба народу збирається подивитися на нього. Петя також вирушає у Кремль із таємним наміром пробратися до царя і попросити государя записати його в гусари. Його мало не задавили у натовпі. Юрба кричала: "Ура!" Сидячи верхи на Царі-гарматі, Петя кричить разом із усіма, хоча і не впізнає государя серед придворних. Під час обіду цар виходить на балкон. Він тримає в руці бісквіт, від якого відламується шматочок і падає униз. Якийсь кучер чи лакей підхоплює цей шматочок, інші виривають у нього бісквіт. Тоді цар виносить цілу тарілку бісквітів і кидає їх вниз. Люди виривають один в одного "царське частування", Петя теж кидається вперед і, збивши з ніг якусь бабусю, одержує бажаний шматок "із рук государя". Повернувшись додому, Петя рішуче говорить: якщо його не відпустять служити, він утече. Наступного дня граф Ілля Андрійович, аби не доводити сина до настільки відчайдушних дій, поїхав дізнаватися, як би улаштувати Петю в більш-менш безпечне місце. Через три дні збираються великі Дворянські Збори. П'єр також присутній на засіданні. Він слухає суперечки, та не розуміє їх змісту. Він каже, що готовий жертвувати гроші на ополчення, але бажав би дізнатися у військових або в самого государя, який передбачається план кампанії, у якому стані війська тощо. На П'єра обрушується шквал обурення тих, хто зібрався, і Безухов покірно замовкає. З'являється цар, усі розчулені, в одностайному пориві жертвують гроші. Із залу дворянства цар переходить до залу купецтва. "Як потім дізналися, государ щойно почав промовляти перед купцями, як сльози бризнули з його очей, і він тремтячим голосом договорив до кінця". За государем біжать два багатих купці, обидва плачуть, один говорить: "І життя, і майно візьміть, Ваша Величносте!" П'єр теж піддається загальному пориву і, почувши, що один із графів жертвує на полк, одразу повідомляє, що віддає тисячу чоловік і кошти на їх утримання". Старий Ростов також був присутній на цих зборах. Повернувшись додому, задовольняє прохання Петі і сам їде записувати його. "Наступного дня государ поїхав. Всі дворяни познімали свої мундири, знову розмістилися по домівках і, крекчучи, віддавали накази управителям про ополчення, і дивувалися тому, що вони наробили".
Частина друга
Наполеон розпочав війну з Росією, оскільки ним керувала якась сила, що змусила його приїхати до Дрездена. Голова його не могла не отуманіти від почестей, він не міг не одягнути польського мундира, не піддатися впливу червневого ранку. І кожен діяв лише так, як і мав діяти. Але кожен, начебто переслідуючи власні цілі, крок за кроком сприяв досягненню того результату, про який ніхто з них (ані Наполеон, ані Олександр, ані хтось інший з учасників війни) і найменшої гадки не мав. Отож, розмірковуючи над причинами поразки французької армії, можна дійти висновку, що Історія твориться з безлічі подій, мета яких не завжди збігається з кінцевим результатом. Сила-силенна людей, які вперто йдуть до власної мети, не завжди усвідомлюють, який вплив матимуть на історичні події. Загальновідомо, що причиною загибелі військ Наполеона був, "з одного боку, вступ їх без підготовки до зимового походу в глиб Росії, а з іншого боку, характер, якого набула війна від спалення російських міст і народження ненависті до ворога в російському народі". В історичних творах одні говорять, що Наполеон від самого початку почував небезпеку розтягнутості своєї лінії, що він шукав бою і його маршали радили йому зупинитися в Смоленську і т. ін. Інші стверджують, що росіяни від самого початку мали план заманювання Наполеона у глиб Росії. Насправді нічого цього не було. Заманювання Наполеона в глиб Росії "відбулося не за чиїмось планом, а відбулося від складної гри, інтриг, цілей, бажань людей, учасників війни, що не вгадували того, що повинно бути, і того, що було єдиним порятунком Росії. Усе відбувається випадково".
Другого дня після від'їзду князя Андрія старий Болконський покликав до себе княжну Мар'ю і напустився на неї за те, що вона нібито намовляла проти нього сина. Після цієї розмови він захворів, і Мар'я помічає, що батько віддаляє від себе мадемуазель Бур'єн. Княжна отримує патріотичні листи від Жулі Карагіної, тепер княгині Друбецької, написані російською мовою, якою Жулі володіє набагато гірше, ніж французькою. Болконські одержують звістки від Андрія. У першому листі він перепрошує перед батьком за свої різкі слова. У другому повідомляє про відступ російських військ. Старий князь не хоче вірити тим звісткам, удаючи, ніби нічого страшного не відбувається. Учитель маленького князя Миколи натякає на хворобу старого князя і радить княжні Мар'ї подумати про переїзд до Москви. Старий князь посилає у Смоленськ управителя Алпатича по різний крам, дає також наказ довідатися у губернатора про справжній хід подій.
Наполеон тим часом підходить до Смоленська і починає обстрілювати його з гармат. Частина мешканців покидає місто, частина залишається. Алпатич намагається з'ясувати у губернатора, чи будуть віддавати Смоленськ французам, але той нічого певного не говорить, проте радить їхати князю і княжні до Москви, та й сам збирається. Незабаром поширюється наказ про відхід армії з міста. Деякі крамарі, аби товари не діставалися французам, підпалюють свої лавки. Несподівано на вулиці, коли Алпатич дивиться на пожежу, його гукає князь Андрій, що зі своїм полком перебуває у Смоленську. Князь Андрій пише сестрі коротку записку, що Лисі Гори будуть зайняті не пізніше, ніж через тиждень, і просить їх їхати до Москви. Під час розмови з Алпатичем до князя Андрія під'їздить штабний офіцер з почтом і кричить, що полковник, у присутності якого запалюють будинки, за це відповідатиме.