Так Гайавата тричі боровся з Мондаміном. Владика дав перемогу Гайаваті. Мондамін попросив Гайавату приготувати для нього могилу, забрати собі убрання і пір'я з голови. Також він просив дбати про могилу і охороняти її, доки Мондамін вийде з землі до сонця.
Тієї ночі Гайавата спав спокійно, а на зорі до нього прийшла Нокоміс. Вона на сьомий ранок принесла йому їсти і ридала, бо боялася, що його загубить голод. Але він не взяв нічого, лише попросив її побути з ним до вечора. Коли вона пішла, прийшов Мондамін. Гайавата знову почав боротися і поборов Мондаміна. Переможець зняв з Мондаміна убрання, пера, поховав Мондаміна так, як той просив. Після цього Гайавата повернувся до Нокоміс, але не кинув могилу без догляду. Кожного дня він ходив туди, і ще не скінчилося літо, як на тому місці з'явився високий маїс (кукурудза). Гайавата зрадів і покликав Нокоміс, Ягу, розказав їм про примари, про свою боротьбу і перемогу. Показавши їм маїс, сказав, що це небесний дар всім народам. А восени Гайавата зібрав урожай, показав усім і влаштував бенкет.
VI
ДРУЗІ ГАЙАВАТИ
У Гайавати було два вірних друга: дужий Квазінд і музика Чайбаябос. Ніякі плітки не могли їх посварити чи зробити ворогами. Всі троє хотіли щастя всім народам.
Чайбаябос був чарівним співцем, музикою. Він був відважний, гнучкий, високий, ставний і красний. Своїми піснями він хвилював серцях усіх, хто чув. Навіть природа завмирала, коли Чайбаябос грав на сопілці з очерету. Він співав про волю, про красу, любов і згоду, про вічне життя після смерті. Гайавата любив друга за ніжність, за красу його пісень.
Квазінд був найдужчий, незлостивий, тихомирний, мав дитячу щирість. У дитинстві він був млявий, мрійний, ні з ким не грався. Та він палко молився Духові, своєму оборонцеві. Якось мама присоромила його за те, що вона сама мусить ловити в морози рибу і сушити сіті. Вона попросила сина хоч раз викрутити сіті як слід. Коли хлопець стиснув їх, то замерзлі сіті зламалися, як жмут соломи. Так він показав свою безмірну силу. Якось батько наказав йому збиратися на полювання. На їхньому шляху трапились поперек дороги сосни, тому перейти було неможливо, і батько хотів вертатися назад. Тоді Квазінд сам прибрав з дороги всі перешкоди. Іншого разу Квазінд поборов у воді царя бобрів – Аміка. Квазінд так ганявся за бобром, що друзі думали, що він втоне, але Квазінд виплив з води, а на його плечі висів убитий бобер. Отакі у Гаявати були вірні друзі.
VII
ЧОВЕН ГАЯВАТИ
Якось Гайавата вирішив зробити човен. Він взяв у берези жовтої кори, у кедра взяв міцних сучків, у Темрака взяв коріння, у Ялини взяв смоли. У їжачка він позичив голочок, які пофарбував соком ягід і коріння. Цими голками він прикрасив пірогу, а на завершення на ній засвітилися дві зорі. Пірога гойдалася на воді, наче жовтий лист, наче жовта лілея. Гайавата не робив весел, а керував човном своїми думами і бажаннями.
Якось Гайавата покликав Квазінда і попросив, щоб друг розчистив річку. Квазінд плигнув в річку і почав викидати на берег бруски дерев, пісок, мул і трави. За ним вниз по річці Такваміно плив на човні Гайавата. Так вони побували скрізь на річці і розчистили її, зробивши рівною, вільною і безпечною аж до самих вод Поветін, до затоки Такваміно.
VIII
ГАЙАВАТА І МІШЕ-НАМА
Відважний Гайавата плив по затоці Гітчі-Гюмі. Він скрутив кедрову кору і зробив із неї вудку, щоб піймати Міше-Наму (великого осетра). Разом з Гайаватою у човні була Аджидомо (білка). Крізь прозору воду Гайавата бачив на піщаному дні Міше-Наму. Чатуючи із вудкою з принадою, Гайавата почав викликати осетра із дна. Та той не спішив брати наживку, а відправив замість себе Маскенозу (щуку). Гайавата присоромив Маскенозу, тоді щука засоромилась і втекла на дно. Згодом Міше-Нама відправив до Гайавати Угодвоша (рибу-місяць), щоб вона обірвала вудку. Та рибі-місяцю це теж не вдалося, і вона сховалася на дно. Нарешті з дна підвівся сам могучий Міше-Нама. Він плигнув до човна, розкривши чорну пащу, проковтнув його разом з Гайаватою. Та Гайавата не здався, він натрапив на серце осетра, здавив його руками. Міше-Нама знемігся від муки і страшного болю. Гайавата поставив поперек свій човен, а білка Аджидомо у всьому йому допомагала. Нама затих і помер, викинувшись на побережжя. До нього почали злітатися Кайошк – крикливі чайки. Гайавата крикнув їм, щоб допомогли йому вийти з неволі. Чайки заходилися клювати, і Гайавата вийшов з черева риби. Він одразу покликав Нокоміс, яка три доби разом з чайками зривала жир з риби.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
IX
ГАЙАВАТА І ПЕРЛИСТЕ ПЕРО
Там, де ллється Гітчі-Гюмі, де шумить Велике Море, Нокоміс простягла сердито руку і сказала Гаяваті, що там живе лютий ворожбит – Меджисогвон — Дух Багатства. Всі народи називають його Пером Перлистим. Там, де він живе, ллються смоляні озера, в трясовинах в'ються червоні гадюки – Кінебік. Саме Меджисогвон вбив батька Нокоміс. Також ворожий Меджисогвон посилає усім хвороби.
Гайавата взяв свій лук, стріли, пірогу, рукавиці і вирушив до душогуба. Відважного Гайавату не злякали змії: своїми гострими стрілами він вбив їх усіх і поплив далі. Пірогу він помазав жиром Нами, щоб вона могла легше пливти по болотах.
Всю ніч Гайавата плив на Захід. Наступного дня, коли пригріло сонце, він вгледів перед собою Перлистий Вігвам – господу Меджисогвона. Гайавата вийшов на берег, взяв лук і запустив у вігвам стрілу. Меджисогвон вийшов до Гайавати з голови до ніг у зброї, розмальований жовтими і червоними фарбами, прикрашений орлячими перами. Він почав насміхатися з Гайавати, проганяти його до баби Нокоміс, погрожувати, що уб'є його, як старого батька Нокоміс. Між ними почався великий бій, який тривав до присмерку. Гайавата ніяк не міг вбити Меджисогвона, бо стріли розбивалися об перлистий панцир, а рукавиці порвались. Коли залишилося тільки три стріли, змучений Гайавата схилився під столітньою сосною. Раптом зелений дятел закричав до Гайавати, щоб той стріляв у тім'я ворога, бо тільки там застрягне стріла. У той мент, як Меджисогвон нахилився взяти камінь, Гайавата вистрелив прямо в тім'я. Після першої стріли полетіли друга і третя стріли. Так могучий Меджисогвон загинув, а Гайавата взяв з піску у руку крові, покликав дятла і пофарбував на його голівці гребінь. Відтоді Мема носить на голівці червоний чубок. Потім Гайавата забрав собі всі скарби Меджисогвона: хутра бобрів, бізонів, соболів і горностаїв, забрав сайгаки і срібні стріли, низки найкращих перлів. Вдома Гайавату вже давно чекали Нокоміс, Чайбаябос, Квазінд; а народ зустрів героя співом, криками і танками. Всі скарби ворожбита були поділені між народом.
Х
СВАТАННЯ ГАЯВАТИ
Гайавата почав все частіше думати про красуню Міннегагу з сторони диких Дакотів, але Нокоміс радила йому не брати жінку-чужинку. Та Гайавата відповідав, що йому подобається лише ця дівчина. Бабуся говорила, що їм не потрібні білі руки і ліниві ноги, Гайаваті потрібна така дружина, яка б вміла працювати і була проворною. Та герой твердо вирішив взяти Міннегагу за дружину. Коли Нокоміс сказала, що ця дівчина з Дакоти, землі їхніх ворогів, Гайавата відповів, що візьме дівчину для того, щоб покінчити з усіма чварами.
Гайавата подався в край Дакотів у своїх дивовижних мокасинах. У лісі він побачив водоспади Міннегаги, потім угледів оленів і одного вбив та взяв за подарунок для старого батька дівчини. Нарешті Гайавата прийшов у вігвам стрілороба. Там була і Міннегага. Старий точив на стріли яспис, а вона плела рогожки. Батько саме думав, що тепер нема славних лицарів, а Міннегага пригадувала, як минулою весною приходив до них мисливець із землі Оджибуеїв. Дакот привітно поставився до Гайавати, запросив у господу. Герой положив оленя у вігвамі, а Міннегага почала готувати обід. Потім вона сіла і уважно слухала розмову батька і гостя, який розповідав про Нокоміс, про своїх друзів, про мир і злагоду у селах Оджибусїв і Дакотів. А потім Гайавата додав, що для зміцнення миру і спокою просить пустити з ним Міннегагу. Старий відповів, що це повинна вирішувати його дочка. Тоді Міннегага відповіла, що згідна стати дружиною Гайавати.
Так посватався Гайавата, взяв собі красуню жінку, і вони пішли додому. Їм весело йшлося через гори та долини, кручі і ліси. Там, де дорога була важка, Гайавата ніс дівчину на руках.
XI
ВЕСІЛЛЯ ГАЯВАТИ
На весіллі Гайавати музика Чайбаябос влаштував справжнє свято, а невтомний оповідач, майстер говорити – Ягу, усіх веселив розповідями. Нокоміс справила для онука пишне весілля. Щоб запросити усіх сусідів на весілля, вона посилала по вербовій гілці.
На весілля гості посходилися в барвистому одягу, в намистах, в косах були заплетені пера, на всіх були найдорожчі хутряні убрання. Спочатку на тім весіллі їли: спичака, щуку, мозок бізона, горб бика, м'ясо лані, жовті коржі з маїсу. У цей час Нокоміс, Гайавата і Міннегага не сиділи, а стояли, щоб піклуватися про гостей. Після обіду Нокоміс набила усім люльки добрим південним тютюном. Після цього безтурботний Єнадізі, всім відомий забіяка, показав свій танець. Він шалено танцював вдовж по Гітчі-Гюмі, завзято вибиваючи мокасинами об землю. Потім друга Гайавати Чайбаябоса попрохали заспівати пісню – ніжну і жагучу. Чайбаябос заспівав їм дивну пісню. А згодом старий хвастливий Ягу, який для ще для маленького Гайавати зробив першу люльку, який показав йому, як робити лук і стріли, — сказав, що гості зараз почують найдивнішу казку-байку, чарівне оповідання про Оссео, який зійшов із Вечірньої Зорі.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
XII
СИН ЗОРІ ВЕЧІРНЬОЇ
Ягу почав розповідати про Чародія Оссео, який зійшов колись дуже давно з Венери. Він жив на Півночі з десятьма красунями дочками. Найкраща між ними була Овіні. Усі її сестри вийшли заміж за вояків, але Овіні не швидко обрала молодого. Дівчина була мовчазна, сумна, сувора і свавільно-вередлива. Багатьох гарних хлопців вона прогнала, а вийшла за убогого Оссео. Він був старий, гидкий і хворий, вічно кашляв, але серце його було молоде і прекрасне.