А ось стоїть собача будка. Брязкаючи ланцюгом, біля неї кружляє собака, і гуси сміються з його ланцюга.
Нільс не сумував. Але все-таки іноді йому хотілося пожити по-людськи. Найгірше було з їжею. Дикі гуси виловлювали для Нільса найкращі водорості й якихось водяних павуків. Нільс ввічливо дякував гусям, але скуштувати таке частування не наважувався. Бувало, що Нільсу таланило, й у лісі, під сухим листям, він знаходив торішні горішки, які Мартін розколював своїм дзьобом. Але горіхів було дуже мало. Щоб знайти хоч один горішок, Нільсу доводилося деколи ледь не годину бродити лісом. Одного разу на нього зненацька напали мурашки і обліпили геть усього. Мартіну довелося скльовувати мурашок по одній. Після того Нільс захворів, від укусів став червоним, тіло покрилося пухирями. Мартін опікувався хворим, як міг: зробив щось схоже на ліжко, обкладав його мокрим липким листям, щоб витягти жар. Згодом гусак привів Акку Кебнекайсе. Вона довго й здивовано розглядала Нільса, а потім пояснила, що всюди потрібно остерігатися. У лісі треба стерегтися лисиці, на березі озера – видри, у гаю – кібця, вночі – сови і так далі. Нільс сказав, що не зможе за всім пильнувати, але Акка розповіла, що крім ворогів, у них є друзі. Наприклад, білка, заєць чи коник-стрибунець попереджають гусей про небезпеку.
Гуска повідомила, що тут вони пробудуть три дні, зграя відпочине, Мартін підлікує хлопця, а потім вони полетять далі. Це були важкі для Мартіна дні. Потрібно було і лікувати Нільса, і годувати його. На третій день гусак приніс дуже гарні горішки і розповів, що їх дала білка Сірле. Він познайомився з нею в лісі. Вони розговорилися. Білка почастувала його горіхами, ще й на прощання дала. Мартін не зміг подякувати, бо взяв горішки у дзьоб. Нільс вирішив, що сам піде до білки і подякує.
Наступного ранку, поки Мартін ще спав, хлопець прокинувся і побіг до болота. Він зазирнув у воду і, переконавшись, що виглядає уже нормально, пішов на пошуки білки Сірле. Він хотів подякувати за горіхи і попросити ще. Мартін казав, що білка живе на сосні, а сосен у лісі виявилося багато. Спершу Нільс хотів запитати їжака, де живе білка, але той втік. Потім хлопець побачив сороку, яка кинула прямо в нього шишку. Хлопець попросив показати, де тут живе білка Сірле, і сорока повела його хащами.
Ліс ставав дедалі густішим і темнішим, а сорока все перестрибувала з гілки на гілку, з дерева на дерево. Раптом вона сказала, що мусить летіти до іволги в гості, і зникла. Цілу годину вибирався Нільс з лісових нетрів. Сорока його обдурила, і хлопець не знав, що робити далі. Раптом під його ногою тріснула горіхова шкаралупа. Поряд було дерево, а під ним було багато горіхових шкаралуп. Нільс кілька раз покликав пані Сірле, і до нього долинув тонесенький, приглушений пискіт. Він чувся то згори, то біля куща. Хлопець подерся на сосну і нарешті побачив велике дупло. З чорної діри визирало четвірко малесеньких білченят. Вони розповіли Нільсу, що їхній братик Тірле впав з дупла, а їхньої мами, білки Сірле, немає вдома. Малюки боялися, що Тірле укусить змія, або заклює яструб, або з'їсть куниця.
Нільс вирішив врятувати білченя і поліз униз. У самісінький гущавині чагарів він знайшов Тірле, взяв його на плечі і рушив вгору. Тут з'явилася сорока і почала на весь ліс кричати, що Нільс викрав білченя. До сосни почали злітатися стривожені птахи. Тірле налякався, щоб вони не заклювали хлопця, але все обійшлося благополучно. Під прикриттям гілок Нільс із Тірле на спині дістався нарешті до білчиного гнізда. На краю дупла сиділа білка Сірле і хвостом витирала сльози. Нільс вручив матері малюка, і сорока раптом закричала, що Нільс хоробрий рятівник. Білка Сірле кинула в сороку шишку, і та забралася геть.
Тільки під вечір Нільс повернувся до болота, де відпочивали гуси. Він приніс повні кишені горіхів і два прутики з нанизаними сухими грибами. Усе це подарувала йому на прощання білка Сірле.
Наступного ранку зграя покинула болото. Акка Кебнекайсе сказала, що вони вирушають до Гліммінгенського замку.
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ. ЧАРІВНА ДУДОЧКА
З усіх сторін Гліммінгенський замок був оточений горами. У замку не жили люди, там лише зберігали зерно. Також там поселилися сови, пугач, дика кішка, кажани і лелеки.
Не долетівши до Гліммінгенського замку, зграя Акки Кебнекайсе опустилася на уступи глибокої ущелини, де протікав струмочок. Щойно гуси облаштувалися на новому місці, як одразу ж до них завітав лелека Ерменріх, найстаріший мешканець замку. Він вклонився найстаршій гусці так низько, що його довгий дзьоб застряг у розщелині між камінням. Акка Кебнекайсе запитала, як у нього справи, і лелека, витягши дзьоб, розповів, що замку загрожує страшна біда. Гуска подумала, що в замок повертаються люди, але лелека пояснив, що до замку підступають щурі, які дізналися, що тут є зерно. Завтра опівдні на Кулабергу мало відбутися свято, але якраз сьогодні вночі полчища сірих щурів увірвуться в замок. І нікому буде захистити його. На сто верст навколо всі звірі та птахи готуються до свята. Нікого тепер не розшукаєш!
Акка Кебнекайсе заявила, що у її зграї є один хоробрий воїн, який справиться зі всіма щурами, хоч би скільки їх було. Ерменріх хотів подивитися на цього богатиря, тож Акка покликала Мартіна і наказала привести Нільса. Побачивши хлопця, лелека Ерменріх підхопив його своїм дзьобом і почав кидати, насміхаючись з цього "велета". Потім лелека забрався геть.
У Гліммінгенському замку був переполох. Усі мешканці зібралися у гнізді Ерменріха на нараду, хоч у мирний час вони намагалися не попадатися одне одному на очі. На краю гнізда сиділи дві поважні тітоньки сови. Здичавіла кішка сховалася на самісінькому дні гнізда. Вона була впевнена, що щурі загризуть її першу, щоб поквитатися зі всім котячим поріддям. А по стінах гнізда, униз головою, висіли кажани. Посеред гнізда стояв лелека Ерменріх. Він радив усім тікати.
До гнізда підлетіла Акка Кебнекайсе з Нільсом. Але ніхто навіть не глянув на них. Усі спостерігали, як внизу за фортечним валом йшли щурі. Нільс хотів тікати, але Акка сказала йому дещо на вухо. Хлопець засміявся і заспокоївся. Потім Акка підлетіла до пугача Флімнеа, вони про щось пошепталися, і потім Пугач кудись полетів.
Було вже зовсім темно, коли сірі щурі підступили до стін Гліммінгенського замку. Тричі вони обійшли весь замок довкола, відшукуючи хоч якусь щілину, а потім знайшли камінь, який ледь виступав, і таки відвалили його. Забравшись у замок і обстеживши усе, щурі ринули вгору східцями. У великих покинутих залах цілими горами лежало зерно. Щурі були голодними, але спершу обшукали весь замок, щоб уникнути небезпеки. Не знайшовши нікого, вони кинулись на зерно, та раптом заграла дудочка. Спершу вона співала ледь чутно, потім дедалі голосніше й упевненіше.
Щурі один за одним залишали здобич і бігли на звук дудочки, яка наче наказувала їм покинути замок, і щурі не сміли її ослухатися. Унизу, посередині замкового двору, стояв крихітний чоловічок і вигравав на дудочці. Щурі щільним колом оточили Нільса, і він поволі рушив до воріт. Він крокував усе вперед, поки не підійшов до озера. Біля самого берега на хвилях погойдувалася сіра гуска. Не перестаючи награвати на дудочці, Нільс стрибнув на спину гуски, і вона попливла на середину озера. Щурі рушили слідом і невдовзі всі потопилися.
Акка Кебнекайсе похвалила Нільса. Хлопець зізнався, що дуже боявся щурів, але гуска пояснила, що ця дудочка чарівна, бо всі звірі й птахи слухаються її. Коли хлопець дізнався, що дудочку приніс пугач Флімнеа від лісового гнома, йому відразу стало ніяково. Гуска сказала, що гном і так не хотів давати дудочку, коли почув, що вона потрапить у руки Нільса. Хлопець злякався, що гном все ще пам'ятає про його витівку. Він боявся, щоб гном нічого не розповів Ацці, бо вона могла вигнати його зі зграї.
Нільс так втомився, що заснув. Але довго спати йому не довелося, бо ще до сходу сонця зграю навідали мешканці замку. Вони подякували Нільсу за порятунок від щурів.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ. СВЯТО НА ГОРІ КУЛАБЕРГ
Не встигла зграя заспокоїтися після нічних подій, як уже пора було збиратися на Кулаберг. Там раз на рік відбувалося свято для всіх звірів і птахів. Про це свято не чула жодна людина. Мартін і Нільс навіть не думали, що потраплять на це свято. Нільс думав про те, що йому, звичайно, не побувати на Кулабергу, а Мартін думав про те, що йому, звісно, доведеться залишитися з Нільсом. Не кидати ж товариша самого!
Близько полудня прилетів щасливий лелека Ерменріх. Акка відвела його вбік і сказала, що хоче серйозно поговорити. Вона сказала, що хотіла б, що Нільс теж пішов на свято. Гуска обіцяла, що хлопець нікому з людей не розкаже про побачене. Лелека не дав гусці договорити і сказав, що матиме за честь для себе, якщо їхній рятівник Нільс вирушить на Кулаберг. Ерменріх хотів спокутувати свої насмішки над хлопцем, тому запропонував понести його на своїй спині. Коли Нільс дізнався, що його беруть на Кулаберг і що сам лелека хоче нести його, він був ладен стрибати вище голови.
Нарешті всі збори та приготування були закінчені. Нільс сів на спину пана Ерменріха. Й уся зграя разом із лелекою, Нільсом і Мартіном вирушила в путь. Ерменріх хотів зробити Нільсові якомога більшу приємність, тому швидко летів і весь час проробляв в повітрі різні фокуси.
Нарешті вони прибули на гірський хребет Кулаберг біля моря. По схилах Кулабергу, вчепившись у каміння міцним корінням, росли дерева, які вітер попригинав донизу. У глибині неприступного гірського кряжа, невидимий і недоступний жодній людині, знаходився рівний майданчик. Один раз на рік, ранньою весною, сюди сходилися всі чотириногі й пернаті на великі ігрища птахів і звірів. День для цих зборів обирали журавлі. На весь час свята між усіма було перемир'я, тож хижаки не нападали на травоїдних, а гуси могли ходити біля лисиць.
Усі з нетерпінням чекали початку свята. Та найбільше хотілося цього Нільсові. Адже він був першою і єдиною людиною, якій випала честь побачити ігрища звірів і птахів. Хлопець з радістю спостерігав, як одні за одними на свято з'являлися різноманітні птахи і звірі.
Ігри почалися польотом ворон.