Мумі-троль утік на берег моря, допався до Вітрогонки і запитав, що ж тепер буде, адже Мара загасила сонце. Вітрогонка пояснила, що Мара не хотіла зжерти вогонь, а лише погрітися.
Вітрогонка пішла рибалити під кригою і спіймала 4 рибки, коли прийшов Мумі-троль і сказав, що сонце не з'явилося. Вітрогонка порадила не квапитися, бо щороку воно з'являється цього дня, напевно, з'явиться і нині. Вони пішли на сходи купальні і стали чекати. Ковзаючи по кризі, надійшла Маленька Мю. Вона примостилася поруч. Раптом з'явилася маленька смужка світла. Це і було сонце. Мумі-троль шалено зрадів і почав витворяти всякі штуки, та раптом знову стало темно. Вітрогонка заспокоїла малого, сказавши, що завтра сонце знову зійде і буде трохи більше, ніж нині.
Мумі-троль почувався ошуканим, тому вирішив, що мусить вчинити щось заборонене. Він побіг до шафи у купальні і розчахнув дверцята навстіж. На долівці шафи сидів хтось крихітний, сірий та кудлатий, з видовженою мордочкою і витріщався на нього. Крихітка враз ожила, майнула повз нього і зникла. Вітрогонка дорікнула малюкові і розповіла, що то був троль – предок усіх мумі-тролів.
Вдома Мумі-троль знайшов родинний альбом, але нікого, схожого на троля, не побачив. Згодом малюк побачив троля у своєму будинку на люстрі під тюлем, у який та була загорнена. Мумі-троль так боявся налякати троля, що лише попросив того нічого не казати. Він показав тролю все у вітальні, але того найбільше зацікавила піч. Троль зліз з люстри і почав досліджувати піч з усіх боків. Мумі-троль згадав, як мама розповідала, що їхні предки мешкали за кахельними печами. Раптом задеренчав будильник, троль занімів і враз шугнув у піч, а за мить почав люто гримати засувкою.
Тієї ночі пращур Мумі-троля переставив меблі в цілому будинку. Сила його була гідна подиву: присунув диван до печі, перевісив усі картини. З горища він притягнув купу старого мотлоху й згромадив його біля кахляної печі. На те прийшла подивитися Вітрогонка. Вона припустила, що троль створює собі домашній затишок. Мумі-троль боявся, що скаже мама. Пізніше малюк заповз у нагромадження ветхих меблів, порожніх шухляд, рибацьких неводів, сувоїв паперу, старих кошиків та садового реманенту. Мумі-троль визнав, що там дуже затишно, і постановив собі, що спатиме у кошику з тирсою під поламаним кріслом-гойдалкою. Правду кажучи, він ніколи не почувався по-справжньому в безпеці у напівтемній вітальні з порожніми очницями вікон, але в кошику між мотлохом йому було дуже затишно й анітрохи не самотньо.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
САМОТНІ ГОСТІ
З кожним днем сонце чимраз вище підбивалося на небі. Зрештою його перші скрадливі промінчики сягнули Долини. Того дня в Долину прибув маленький худющий песик у зачовганій вовняній шапці, насуненій на самі очі. Він стверджував, що називається Бідась і що в сусідніх долинах вже вичерпалися усі запаси харчів, бо після відвідин Крижаної Пані стало майже неможливо роздобути щось їстівне.
Після Бідася юрби мешканців з околиць рушили в Долину Мумі-тролів. Хтось пустив поголос, що в Долині є горобина і льох з варенням. Вітрогонка говорила гостям, що тут живуть рибною юшкою, а про льох вона не чула. Та Маленька Мю усім розповіла про місцезнаходження льоху і великі запаси варення. Мумі-троль попередив, щоб брали насамперед слоїки з найдавнішим варенням.
Долина повнилася крихітними істотами, котрі протоптали стежечку до льоху. Ті, що не цілком підупали на силі, знаходили собі притулок у купальні.
Перед будинком Мумі-тролів лементували найбезталанніші. Мумі-троль мусив запросити їх у будинок та ще й прокласти крізь сніг прохід до вікна, у якому довелось висадити віконну шибку. Гості залізли досередини, але малюк попередив, щоб поводилися тихо, бо тут спали Мама, Тато і Хропся, а пращур вибрав собі місце для сну в кахляній печі. Гості вклонилися сплячим господарям, а тоді позагорталися у килими та скатертини, щонайменші заснули в шапках, пантофлях – хто що знайшов. Мумі-троль переживав, що у будинку безлад, а запаси в льоху меншають. Він вийшов надвір і побачив Бідася, який вив надворі і мріяв приєднатися до вовків, але дуже їх боявся.
Мумі-троль повернувся до вітальні. Якась крихітка-кузька, налякана дзеркалом, хлипала, сидячи у трамвайчику з морської шумки. Лише її схлипування порушували суцільну тишу. Мумі-троль уже не картав себе, що дав усім прихисток і трохи варення, та все ж слоїк для недільного почастунку з полуничним варенням вирішив заховати.
На світанку Долина прокинулася від пронизливо дзвінкого звуку горна. У променях блідого зимового сонця котився схилом гори величезний Гемуль. Він дув у блискучий мідний горн і здавався надзвичайно життєрадісним. З'їхавши униз, він запитав мешканців будинку, чи мають слалом, але тут знайшлась тільки крихітка на ім'я Саломея. Гемуль вирішив будувати на тютюновій грядці Мумі-тата снігову хатинку, і всі взялися до роботи. Та сам Гемуль вирішив скупатися в річці, бо він понад усе любив холод і катання на лижах. Мю захопилася ним і вирішила дістати лижі і собі.
Мумі-тролю та Вітрогонці Гемуль не дуже сподобався. Після обіду Гемуль одягнув лижі і подерся на найвищий пагорб, біля підніжжя якого розташовувалася печера. Знизу за Гемулем спостерігали трохи розгублені гості. І ось Гемуль полетів на лижах униз. То було страшне видовище! Посеред схилу він зробив закрут, огорнувшись іскристою сніговою курявою, ледь стримав темп і знову звернув в інший бік. Маленька Мю верещала від радості та захоплення, а потім і сама помчала просто вділ. На личку маленької збиточниці вимальовувалася весела впевненість у своїх силах. Мумі-троль несподівано для себе надзвичайно запишався нею.
Потім Гемуль вирішив навчити кататися на лижах Мумі-троля. Той не хотів і шукав Вітрогонку, щоб врятуватися, але вона пішла ловити рибу. Маленька Мю подивилася на Мумі-троля, виклично заламавши брови. Малюк погодився вчитися, але його спроби були дуже невдалі. То була справжня каторга, ще гірша, ніж тоскна зима.
Урешті-решт Мумі-троль завис на кущі прибережної лози, а потім пішов додому. Вдома він намалював на стіні Гемуля, котрий стирчав головою вниз у сніговій кучугурі.
Наступного тижня Вітрогонка наполегливо рибалила. Поряд сиділи довгою вервечкою гості, які відверто незлюбили Гемуля, і теж рибалили. У будинку Мумі-троля потроху скупчувалися ті, кому було байдуже до Гемуля і хто не хотів або ж не наважувався демонструвати йому свою нехіть.
Всю ідилію псував Гемуль, лише Маленька Мю ні на крок не відставала від нього. Він щедро передавав їй свій досвід лижника. Та коли вона повністю осягнула це мистецтво, Гемуль зовсім перестав її цікавити.
Інколи Гемуль з'їжджав на берег моря і намагався виманити з купальні песика Бідася. Але Бідась ніколи не виявляв зацікавлення, бо мріяв про вовків.
Дивна річ, але найбільш боязка з усіх лісових крихіток Саломея по-справжньому любила Гемуля. Її не полишала надія почути ще коли-небудь його гру на мідному горні. На жаль, Гемуль ніколи не помічав крихітки Саломеї.
Однієї ночі крихітка Саломея підслухала розмову Мумі-троля і Вітрогонки, які вирішили спекатися Гемуля. Вони хотіли переконати його, що Самотні Гори вищі й гарніші, ніж тутешні пагорби, хоч знали, що там дуже небезпечні спуски. Крихітка Саломея вирішила попередити Гемуля. Та наступного дня вона довго спала і Мумі-троль першим поговорив з Гемулем. Малюк сказав тому, що в Самотніх Горах є чудові схили для спусків на лижах. Гемуль дуже зрадів і хотів вирушити прямо зараз. Мумі-троля почала мучити совість і він признався, що там небезпечно. Коли малюк почав просити залишитися тут, Гемуль погодився. Тож зі спроби позбавитися Гемуля не вийшло нічого.
Після розмови з Гемулем Мумі-троль почвалав уздовж берега. На душі йому ставало легко. А потім спроквола почав падати сніг. То був перший снігопад після Нового Року. Мумі-троль аж нетямився від зачудування, бо раніше він думав, що сніг росте з землі. Він зрозумів, що зиму теж можна любити.
Тим часом Крихітка Саломея прокинулася і подалася на пошуки Гемуля. На той час був вечір і падав густий сніг. У сніговій хатинці Гемуля не було, і Саломея кинулася у завірюху на пошуки.
Коли сніг перетворився на завірюху, Мумі-троль помітив, що вітер теплий. Зима витанцьовувала з Мумі-тролем, несучи його уздовж берега. Малий отямився аж біля купальні. Там зібралися всі, бо пропала Саломея. Скоріш за все, крихітку, мабуть, присипало снігом.
Гемуль пішов на пошуки Саломеї і зрозумів, що був до неї неґречний. У нього був добрий нюх, тож він швидко знайшов її серед снігу і сховав собі за пазуху, між курткою та светром.
Наступного дня вітер улігся. Стало тепло й імлисто. Усі гості висипали на сніг і затіяли колосальну баталію у сніжки. Варення у льоху вже майже не зосталося. Гемуль відтоді не розлучався з Саломеєю, і вони вирішили податися в Самотні Гори. Мумі-троль взяв зі схованки великий слоїк з полуничним варенням і вугликом написав на паперовій наліпці: "Моєму давньому приятелеві Гемулеві".
Того вечора Бідась вийшов на пагорб, щоб вити, та скоро його оточили вовки. Бідася охопив жах. Пса врятувала музика духової труби. За мить вовків наче вітром здуло. То Гемуль йшов угору схилом. У його наплічнику дрімала, прислухаючись до музики, розморена теплом крихітка Саломея. Бідась пішов слідом за ними в Самотні Гори.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
ПЕРША ВЕСНА
Після першої весняної сніжниці гості затужили за домівками. Один по одному вони покидали будинок Мумі-тролів. Зрештою постаті останніх гостей гайнули через місток. У Долині залишилися Вітрогонка, Маленька Мю і Мумі-троль. Вітрогонка вивернула навиворіт свою шапочку, бо скоро мала наступити весна.
Одного вечора, коли Мумі-троль повертався з купальні додому, він зненацька зупинився і нашорошив вушка, бо з півдня налетів тугий вітер. У повітрі пахла земля. Весна й справді прийшла.
У будинку була жахлива картина. Більшість речей роздаровано, позичено або й просто украдено. А те, що зосталося, перебувало у жалюгідному стані.