Якось він зрубав величезне дерево і зробив з нього човен. Робота забрала багато сил і часу, але човен був такий важкий, що спустити його на воду виявилось неможливо.
З роками у Робінзона залишалося дуже мало речей з корабля. Коли його одяг зовсім зносився, він зшив собі зі шкур величезну шапку, куртку й штани. Крім щорічних робіт — засіву, збирання ячменю та рису, збирання винограду і щоденних виходів з рушницею, головною працею було будування нового човна. На цю роботу пішло 2 роки, але цього разу він таки спустив його на воду. Якось він вирішив об'їхати навколо острова і його підхопила сильна течія, віднісши дуже далеко. Робінзон дуже налякався, але йому пощастило добратися назад на острів. Потрапивши на землю, Робінзон вирішив назавжди відмовитися від свого плану визволитись за допомогою човна.
Коли запас пороху почав зменшуватися, він приручив кіз і зробив для них загін, обгородивши частоколом. Чоловік мав невичерпний запас козлятини і молока. Компанію за столом для Робінзона складали папуга Попка, пес і дві кішки.
Ось як виглядав Робінзон, коли виходив з дому. На голові у нього була величезна безформна шапка з козячого хутра. Далі на ньому була коротка куртка з полами, що доходили до половини стегон, і штани до колін з козячого хутра. Замість панчіх та черевиків у нього було саморобне взуття. З обох боків куртки були дві петельки, на яких висіли маленька пилка і сокира. На ремені під лівою рукою висіли дві торбинки з порохом і дробом. На спині в нього звисав кошик, на плечі він ніс рушницю, а над головою держав величезну хутряну парасольку, дуже незугарну.
Якось на березі Робінзон побачив відбиток босої людської ноги і дуже налякався, бо це міг бути слід дикуна з материка. Відтоді Робінзон старався всіляко приховувати свою присутність на острові. Він збудував навколо свого дому ще одну огорожу, теж півколом, на деякий відстані від першої, а площу поза зовнішньою стіною засадив деревцями, які поприймалися і перетворилися на дуже густий ліс. Кіз він сховав у найглухішу місцину на острові.
Тепер Робінзон знав, що на західну частину острова час від часу припливають дикуни-людожери, щоб вбити і з'їсти своїх жертв. Налякавшись, Робінзон 2 роки безвихідно провів у тій частині острова, де були його садиби, які він називав фортецею і дачею. Якось він вирішив застрелити дикунів і врятувати їхню жертву, та на той час дикуни не з'являлися на острові. З часом Робінзон зробив висновок, що хоч би яких звірячих звичаїв додержували дикуни, його це не обходить. Його вони нічим не скривдили, так за що ж йому убивати їх? В такому настрої він перебув з рік.
Якось Робінзон знайшов печеру, у яку вів дуже вузький хід. Туди він заховав найдорожчі для нього речі, а передусім — порох та всю запасну зброю.
Ішов уже 23 рік його перебування на острові. Робінзон так звик до місця та умов життя, що, якби не страх перед дикунами, він охоче згодився б бути тут до останніх днів свого життя.
У грудні, коли Робінзон вийшов збирати урожай ячменю і рису, він побачив за 2 милі від свого житла вогонь. На острів прибули дикуни, щоб справити свій огидний бенкет. Робінзон тоді знову налякався, але тільки через 1 рік і 3 місяці він знову побачив дикунів. Можливо, протягом цього часу дикуни побували на острові не один раз, та в усякому разі, Робінзон їх не бачив.
На 24-ий рік його перебування на острові, Робінзон побачив недалеко від берега корабель, який вночі розбився об рифи. Через кілька днів Робінзон знайшов на березі труп потопленого юнги, а коли поплив човном до корабля, врятував ще живу собаку, знайшов два трупи, а більше там не було жодної живої істоти. Очевидно, люди зникли десь на шлюпці. Робінзон обшукав корабель і знайшов для себе трохи корисних речей: зброю, порох, одяг і взуття. Забрав він і 3 торби з грошима.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Одного разу Робінзону наснилося, що він врятував від дикунів полоненого, якого ті зібрались убити й з'їсти. Ця людина мала допомогти йому переправитись на материк. Цей сон невдовзі здійснився.
Якогось ранку Робінзон побачив на березі зі свого боку принаймні 5 індіанських пірог, на яких прибуло не менше 30 дикунів. Один з полонених, якого вони готувалися вбити і з'їсти, кинувся швидко тікати. Бідолаха біг берегом прямо в бік Робінзонового житла. Робінзон відчув, що настав час діяти. Він взяв рушниці й побіг до моря навперейми двом дикунам, які доганяли бідолаху. Втікач спершу перелякався Робінзона більше, ніж своїх ворогів. Одного з дикунів Робінзон збив прикладом, а іншого застрелив. Робінзон почав гукати і манити втікача до себе. Бідолаха впав навколішки перед Робінзоном, бо вважав, що тепер належить йому. Робінзон підвів його, поплескав по плечу і, як міг, старався показати, що йому не слід боятись його. Дикун, звалений ударом приклада, був не забитий і почав приходити до пам'яті, та врятований добив його, а потім закопав трупи, щоб вороги не знайшли тіл, коли прийдуть на це місце. Після цього Робінзон і хлопець сховалися у печері. Там Робінзон пригостив його хлібом, родзинками, дав води. Згодом бідолаха заснув. Це був гарний хлопець, високий на зріст, бездоганно збудований, з рівними, міцними руками й ногами і добре розвиненим тілом. На вигляд йому було років 26.
Після сну індіанець всіма приступними йому засобами старався довести свою безмежну відданість та покірність. Робінзон назвав хлопця П'ятницею, бо цього дня врятував йому життя. Наступного дня вони переконалися, що дикуни покинули острів, а тоді рушили на те місце, де відбувся бенкет. Там П'ятниця жестами розповів, що дикуни привезли з собою для бенкету 4 полонених; 3 вони з'їли, а четвертим мав бути він. Наскільки можна було зрозуміти з його пояснень, у цих дикунів була велика битва з сусіднім вождем, одним із підданців якого був П'ятниця.
Робінзон наказав П'ятниці зібрати всі кістки і спалити. Потім вони вернулись до замку. Робінзон пошив для голого П'ятниці одяг і почав кожного дня вчити англійської.
За рік П'ятниця навчився досить добре говорити. Робінзон дізнався від нього, що путь до материка цілком безпечна, але пливти туди треба великим човном. Тепер Робінзон знав, що сильна течія залежить не від припливу та відпливу, а становить продовження могутньої ріки Оріноко, бо саме проти її гирла лежить його острів. А смуга землі на захід та північний захід від острова — це великий острів Трінідад. Розповідаючи про племена на материку, П'ятниця часто повторював слово "Каріб". Індіанець розповів, що далеко на захід від його батьківщини, живуть такі самі, як і Робінзон, білі люди. Від того дня в Робінзона народилася надія, що рано чи пізно він вирветься з свого ув'язнення і що допоможе в цьому П'ятниця.
Протягом їхнього довгого спільного життя з П'ятницею, коли хлопець навчився говорити, Робінзон завжди старався закласти в його душу основи християнської релігії. Навчаючи й наставляючи П'ятницю на розум, Робінзон вчився й сам. Він зрозумів, що мусить врятувати душу бідолашного дикуна, привівши її до пізнання віри й учення Христа.
Якось П'ятниця розповів, що до землі, де живе його плем'я, прибило шлюпку, у якій було 17 білих людей. Уже 4 роки, як білі люди живуть у дикунів. Робінзон здогадався, що ці люди могли бути з того корабля, який розбився на рифах. На Робінзонове запитання, як могло статися, що дикуни не вбили і не з'їли білих людей, П'ятниця відповів, що його дикуни їдять людей, коли війна.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Робінзон хотів спробувати переправитись на материк і розшукати там білих бородатих людей, про яких говорив П'ятниця. Та щоб добратися на материк, потрібний був великий човен, тож Робінзон з П'ятницею зрубали підходяще товсте дерево і взялися за роботу. Коли човен був спущений на воду, Робінзон обладнав його щоглою, вітрилом, якорем і линвою.
Настав 27 рік Робінзонового полону. У період дощів друзі сховали човен у бухті і накрили товстим шаром гілок. Як тільки припинились дощі та встановилась погода, Робінзон почав ретельно готуватись до далекого плавання. Одного ранку П'ятниця прибіг і повідомив, що коло берега з'явилися 3 піроги. Друзі зібрали всю вогнепальну зброю, оглянули її й зарядили. Взявши підзорну трубу, Робінзон піднявся на гору для розвідки.
Дикунів було 21 чоловік, 3 полонених і 3 човни. Ясно було, що вся ця ватага з'явилась на острів лише для того, щоб варварським бенкетом відсвяткувати перемогу над ворогом. Коли Робінзон побачив, що дикуни хочуть з'їсти білу людину, вони з П'ятницею почали обстріл. Дикуни, які досі не бачили вогнепальної зброї, дуже налякалися. З усіх дикунів живими лишилося лише 4, вони втекли на човні. Робінзон з П'ятницею врятували білого чоловіка, який виявився іспанцем і індіанця — батька П'ятниці.
Робінзон почав потроху розмовляти зі своїми новими підданцями. Старий індіанець вважав, що дикуни більше не поткнуться сюди, бо їх дуже налякала вогнепальна зброя. Від іспанця Робінзон дізнався, що дикуни і справді прийняли до себе білих людей, які врятувалися на шлюпці, але всі ці європейці терплять великі злидні, а іноді навіть змушені голодувати. Білі люди не могли піти від дикунів, бо у них нема ні судна, ні інструментів, щоб збудувати його, ні харчів. Тоді Робінзон спитав іспанця, як поставилися б європейці до його пропозиції втекти і для цього зібратися тут, на острові, щоб збудувати велике судно. Іспанець не припускав і думки, щоб його товариші відмовились від такої пропозиції чи підступно повелися з Робінзоном.
Отож на переговори з дикунами Робінзон вирішив відправити іспанця і батька П'ятниці. Та спершу потрібно було запастися харчами, бо такий гурт людей Робінзон не мав чим годувати. Друзі скопали нову ділянку землі й посіяти все зерно, яке Робінзон міг виділити для посіву. Одночасно Робінзон старався по змозі збільшити свою отару.
У пору жнив вони зібрали хороший урожай. Коли харч для гостей був заготовлений, Робінзон відправив до дикунів іспанця і старого індіанця. Вони попливли на одній з пірог дикунів.
Через тиждень Робінзон раптом побачив за 5 миль від берега англійський корабель.