З людьми було багато собак. Біле Ікло досі не бачив собак, тому зав'язалася бійка. Вовченя збили з ніг і підтоптали під себе. Люди прогнали собак, боронячи й рятуючи вовченя, а тим часом вовчиця була на прив'язі.
Індіанці отаборилися у долині, де мали ловити і сушити рибу.
Білого Ікла постійно діставало щеня Ліп-Ліп, якось між ними відбулася перша бійка. Якось Біле Ікло побачив, як Сивий Бобер розпалює вогонь. Воно встромило туди носа і попеклося.
Розділ II
НЕВОЛЯ
Дні минали, й Біле Ікло щоразу дізнавався щось нове. Кічі тим часом була прив'язана. Незабаром Біле Ікло зрозумів, що чоловіки справедливіші, діти жорстокіші, а жінки добріші. Найдужче дошкуляв йому Ліп-Ліп. Він був старший та дужчий і весь час до нього чіплявся. Якось Біле Ікло занадив Ліп-Ліпа до мстивих зубів Кічі. Вовченя з мамою накинулись на Ліп-Ліпа, а той, забувши всякий сором, втік.
Настав день, коли Сивий Бобер вирішив, що Кічі вже не втече, і відв'язав її. Радість Білого Ікла не мала меж. Він весело бігав з матір'ю по таборі, й Ліп-Ліп тримався на поважній відстані.
Сивий Бобер віддав Кічі індіанцеві на ім'я Три Орли, бо мав перед ним борг. Три Орли вирушав річкою Маккензі проти води аж до Великого Невільничого озера. Біле Ікло кинувся за човном, на якому везли матір, але розлючений Сивий Бобер метнувся човном навздогін. Чоловік так побив вовченя, що воно дещо зрозуміло: ніколи не можна кусати свого хазяїна й пана. Уночі Біле Ікло згадав матір і завив, тоді Сивий Бобер прокинувся, побив його знов.
Індіанець ніколи не гладив і не пестив його, але з часом між вовчам і його похмурим хазяїном почала виникати своєрідна приязнь.
Розділ III
ВИГНАНЕЦЬ
Ліп-Ліп увесь час труїв життя Білому Іклу, і той ставав дедалі лихіший і лютіший. Біле Ікло був пролаза, злодій, забіяка й призвідник до всякої гризні. Всі молоді собаки йшли за Ліп-Ліпом і нападали на Білого Ікла. Чимало молодих собак бігало по табору з покусаними горлами після сутички з Білим Іклом.
Якось Біле Ікло заскочив одного свого супротивника на узліссі і вбив. Люди в таборі вимагали покарати вовка, але хазяїн сховав злочинця і рішуче відмовився видати на помсту.
Розділ IV
СТЕЖКОЮ БОГІВ
Восени Білому Іклу трапилась нагода втекти на волю, бо селище збиралося кочувати і ладналось до пори осінніх вловів. Човни один по одному відчалювали. Біле Ікло втік до лісу, хоч його кликали Сивий Бобер, його жінка і син Міт-Са.
У лісі Білого Ікла швидко охопило почуття самотності. Йому стало холодно, дошкуляв мороз. Він вернувся до табору, але там нікого не було. Наступного дня Біле Ікло вирушив наздоганяти людей. Він біг і навіть не зупинявся. Біле Ікло знайшов хазяїна і навіть не отримав прочухана за втечу.
Розділ V
ДОГОВІР
У середині грудня Сивий Бобер вирядився вгору по Маккензі, взявши із собою сина Міт-Са й жінку Клу-Куч. Біле Ікло був запряжений у сани і не дуже ремствував, коли його запрягали вперше. На той час йому було вісім місяців. Міт-Са прив'язав Ліп-Ліпа спереду, це робило його ніби передовиком і здавалось навіть почесним. Однак замість того, щоб командувати зграєю й тримати її в покорі, він зробився об'єктом ненависті й нападів усіх собак.
Минали місяці. Сивий Бобер усе ще подорожував. Від довгої дороги й ретельної роботи у запрягу Біле Ікло тільки дужчав.
Одного разу якийсь хлопчак рубав сокирою заморожену оленину, й Біле Ікло підхопив шматочки м'яса, які розлітались на всі боки. Хлопчак схопив великого дрючка і кинувся на вовка. Біле Ікло прокусив руку хлопця, хоч знав, що порушив закон богів. Вовк утік до Сивого Бобра, і той не дозволив родині хлопця покарати звіра.
Якось у лісі хлопчаки на чолі з покусаним хлопчиком накинулися на Міт-Са, який був сам. Біле Ікло побачив це і кинувся у вир колотнечі. За п'ять хвилин з поля бою порозбігалися геть усі супротивники, і дехто залишав по собі криваві сліди. Повернувшись до табору, Міт-Са розповів про цю пригоду, й Сивий Бобер наказав дати чимало м'яса Білому Іклу.
Розділ VI
ГОЛОД
Тривала подорож Сивого Бобра скінчилась майже напровесні. Стояв квітень, і Білому Іклу якраз рік минув, коли він повернувся до старого селища й Міт-Са зняв з нього збрую. Після Ліп-Ліпа Біле Ікло був найбільший серед собак-річняків. Але кремезним він ще не став. Його сила полягала більше в гнучкості, аніж у вазі. Тепер він майже перестав боятись собак і походжав серед них з виразною безтурботністю.
Серед літа Біле Ікло зустрів Кічі. Він ледве-ледве пам'ятав її, а вона забула його цілковито. Кічі мала уже виводок і захищала дітей від Білого Ікла.
Минали місяці. Біле Ікло набував на силі, важчав і кремезнішав. Він зробився понурішим, вовкуватішим і лютішим. Сивий Бобер дуже його цінував.
Білому Іклу минав третій рік, коли серед індіанців, що жили на Маккензі, почався голод. Улітку риба не ловилася, взимку олені перейшли на нові місця, лосів траплялось мало, кролики майже зовсім щезли. Під цей скрутний час Біле Ікло утік до лісу і перебрався аж у ту долину, де народився. Тут у колишньому лігві він знайшов Кічі. З цілого її виводу зосталося лиш одне живе цуценя, та й те доживало останні дні. Кічі зустріла свого дорослого сина аж ніяк не привітно, але Біле Ікло уже не потребував матері.
На початку літа, коли голод уже минав, Біле Ікло здибався з Ліп-Ліпом. Той також утік до лісу і насилу там животів. Біле Ікло швидко вбив свого ворога.
Одного дня він знайшов своє колишнє селище. За запахами було зрозуміло, що в селищі є їжа, а голод минув. Біле Ікло сміливо виступив з лісу і подався просто до намету Сивого Бобра. Хазяїна дома не було, але Клу-Куч привітала собаку радісним криком і почастувала цілою рибиною.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
ВЕРХОВНІ БОГИ
Розділ І
ВОРОГ СВОЇЙ ПОРОДІ
Біле Ікло став передовиком запрягу, а собаки зненавиділи його. Він ходив повсякчас із ранами й рубцями від собачих зубів, і собаки, у свою чергу, були позначені його укусами. Собаки завжди трималися гурту, бо Біле Ікло занадто був страшний ворог для кожного з них.
Білому Іклу було вже майже 5 років, коли Сивий Бобер узяв його у далеку мандрівку аж до форту Юкон. Стояло літо, коли Біле Ікло з'явився у форті, мало не під самим Полярним колом. У форті було чимало індіанців, чимало харчових припасів і панувало надзвичайне пожвавлення. Було літо 1898 року, й тисячі шукачів золота проходили тут, прямуючи до Доусона та на Клондайк.
У форт Сивий Бобер привіз кілька паків хутра, а також паку рукавиць і мокасинів. Він гадав добре на них заробити. Так і сталося, і він був ладен лишатись тут усе літо, ба навіть частину зими, коли треба.
Біле Ікло вперше побачив білих людей. У форті постійно жило лиш чоловік дванадцять, не більше. Що два-три дні на річці показувався пароплав, підпливав до берега й спинявся на кілька годин. Білі люди сходили з нього, потім знову вертали і пливли далі. І була їх сила-силенна. З людьми були собаки, занадто виніжені й безпорадні. Біле Ікло любив вбивати цих собак. Спершу загризати собак, що належали білим людям, було йому розвагою, але згодом стало працею. Іншої роботи він не мав. Сивий Бобер торгував собі й багатів, а він вештався коло причалу зі зграєю здичавілих індіанських собак і чекав на пароплава.
Розділ II
БОЖЕВІЛЬНИЙ БОГ
Небагато білих жило у форті Юкон. Вони прийшли сюди здавна і називали себе "закваскою". До всіх тих, що тепер прибували, вони ставилися зневажливо. Особливо їх тішило, коли Біле Ікло та собача зграя загризали собак новоприбульців. Серед них був один, що аж надто тішився цією забавою. Цього чоловіка прозивали Красенем Смітом, хоч насправді він був страшним: мав низький зріст, мізерний тулуб, ще мізернішу стіжкувату голівку. Очі його були великі, а відстані між ними стало б ще на одну пару. Природа дала йому неймовірно широку нижню щелепу. Він був слабодух із слабодухів і нікчемний боягуз. У форті він наймався варити їсти, мити посуд і виконувати всяку іншу брудну роботу.
Красень Сміт марив придбати Білого Ікла. Чоловік став вчащати до Сивого Бобра, споюючи його віскі. Сталося так, що Сивий Бобер пропив усі свої гроші, тоді Красень Сміт заговорив про вовка і пропонував за нього не гроші, а пляшки віскі. Сивий Бобер погодився.
П'яний хазяїн обв'язав шию Білого Ікла ременем. Прийшов Красень Сміт, і Біле Ікло хотів вкусити його, але Сивий Бобер ударив вовка грубим дрючком по голові. Біле Ікло був розумний і після першого удару не брався змагатися проти неминучого. Підібгавши хвоста, він понуро пішов за новим хазяїном. Вночі Біле Ікло перегриз ремінь і повернувся назад до вігвама Сивого Бобра. Та Сивий Бобер знову прив'язав його ременем, а вранці повернув Красеневі Сміту, який влаштував собаці доброго прочухана батогом і дрючком. Цього разу Красень Сміт прив'язав його за ломаку. Уночі Біле Ікло узявся за ломаку і перегриз її. Він повернувся додому, щоб його було зраджено втретє. Собаку побили ще жорстокіше. Сивий Бобер не заступився за Білого Ікла, коли того шмагали батогом. Пропивши все, Сивий Бобер рушив до берегів Маккензі, а Біле Ікло лишився у форті Юкон.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ III
ЦАРСТВО НЕНАВИСТІ
У руках свого божевільного бога Біле Ікло став справжнім дияволом. Його прив'язали на ланцюг у загороді позаду форту, і тут Красень Сміт дрочив собаку й доводив до сказу знущаннями. Одного дня навкруг загорожі зібралась юрба. Красень Сміт з дрючком у руці ввійшов до Білого Ікла, скинув йому з шиї ланцюга й вийшов. У клітку вштовхнули величезного собаку-мастифа. Для нього від самого початку не було жодної надії. Красень Сміт заробив за допомогою Білого Ікла перші гроші.
Незабаром Біле Ікло став уже нетерпляче дожидати, коли навкруг загорожі знов зберуться люди. Це щоразу провіщало бій, а бій – то був єдиний дозволений йому спосіб проявити його життєву снагу.
Восени Красень Сміт з Білим Іклом попливли до Доусона. На той час Біле Ікло уже мав славу на весь край. Скрізь про нього знали, як про "вовка-бійця". Час від часу його брали з клітки й виводили до лісу за кілька миль від міста, щоб влаштувати бій.